8.4. Аналіз пасивів

Будь-який суб’єкт господарювання покриває потребу своїх активів за рахунок власних і залучених джерел (капіталу) які визначаються як його пасиви (рис 8.3).

Головні завдання аналізу пасивів підприємства:

• аналіз обсягу і динаміки капіталу підприємства;

• аналіз структури капіталу та її зміни в оцінках до зміни фінансового стану;

• аналіз складу та структурних змін власного і залученого (довготермінового та короткотермінового) капіталів;

• пошук резервів збільшення капіталу, підвищення рівня його віддачі та зміцнення фінансової стійкості.

Рис. 8.3 Структура пасивів підприємства

Використовуючи дані пасиву бухгалтерського балансу (табл. 6.4), можна дати загальну характеристику джерел покриття активів.

Таблиця 8.4

Аналіз джерел фінансування активів підприємства

Показники	на початок року		на кінець року		зміна за рік
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
1. Власний капітал 2. Забезпечення наступ­них витрат і платежів 3. Довгострокові зобов’язання 4. Поточні зобов’язання 5. Доходи майбутніх періодів	15918,7 - - 430,9 -	97,36 - - 2,64 -	22130,9 - - 282,7 -	98,74 - - 1,26 -	+6212,2 - - -148,2 -	+1,38 - - -1,38 -
Всього	16349,6	100,0	22413,6	100,0	+6064	-

Основну частину у структурі джерел фінансування досліджуваного підприємства займає власний капітал ( 98,74% на кінець року). Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства без зазначеного терміну повернення, які внесені засновниками підприємства, накопичені впродовж строку його існування за рахунок реінвестованого прибутку та отримані в дарунок. Власний капітал поділяється на статутний, пайовий, додатковий, резервний, неоплачений, вилучений і нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Його класифікують за джерелами утворення (внутрішні і зовнішні), за формами існування (інвестований, дарчий, нерозподілений) та за рівнем відповідальності (реєстрований та нереєстрований).

Залучений капітал визначають у формі довгострокових і короткострокових зобов’язань. Зобов’язання – це заборгованість суб’єкта господарювання, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення його ресурсів, що втілюють економічні вигоди. Залучений капітал класифікують за такими ознаками (рис. 8.4).

Рис. 8.4. Класифікація залученого капіталу

Аналізуючи пасиви господарюючого суб’єкта, роблять такі основні аналітичні висновки про зміну фінансового стану.

1. Про зміну співвідношення власного та залученого капіталу, що визначає економічну незалежність і стан автономності. Залучення капіталу є необхідною й об’єктивною передумовою діяльності будь-якого господарюючого суб’єкта. Якщо частка власного капіталу більша ніж, залученого, то фінансовий ризик кредиторів та інвесторів менший. Багато причин зумовлюють більшу ефективність використання залученого капіталу ніж власного. До них належать:

• детальна оцінка доцільності залучення капіталу за різними формами та механізму формування коштів для погашення зобов’язань;

• стимулююча роль процентних ставок на залучений капітал;

• контроль за погашенням боргу з боку банку та кредиторів;

• використання застави при отриманні кредиту може стати чинником проведення розрахунків за кредит майном підприємства і призвести до банкрутства;

• прискорення оборотності залученого капіталу сприяє приросту фінансових результатів діяльності та зміцненню автономії.

Треба враховувати, що ефективність співвідношення власних і залучених коштів значною мірою визначається економічною рентабельністю підприємства і процентними ставками на позичковий капітал. Їх співвідношення виражає так званий „ефект важеля”. Цей ефект досягається у тому випадку, коли існує позитивне сальдо між економічною рентабельністю і “ціною” позичкових коштів (середньою ставкою процента). Наприклад, у підприємства „А” активи становлять 1 000 млн. грн. і пасиви – 1 000 млн. грн., які повністю формується власними коштами. У підприємства „В” активи становить також 1 000 млн. грн., а пасиви у розмірі 1 000 млн. грн. складається з власних коштів у розмірі 500 млн. грн. і позичкових – 500 млн. грн., при середній процентній ставці на позичковий капітал 15%. Балансовий прибуток для обох підприємств однаковий – 200 млн. грн.

Отже, у підприємства А чистий прибуток (систему податків для спрощення розрахунку не враховуємо) становить 200 млн. грн, а віддача власних коштів – 20 % (200/1000 ^. 100). У підприємства Б чистий прибуток становитиме 125 млн. грн (200-500х15:100), а віддача власних коштів – 25% (125/500х100).

Отже, виявлено різну рентабельність власних коштів (20% і 25%) за однакової економічної рентабельності. Ця відмінність є результатом зміни структури джерел покриття активів підприємства і називається ефектом важеля.

Якщо підприємство використовує лише власні кошти для покриття активів, то воно обмежує їхню рентабельність приблизно половинним рівнем економічної рентабельності

,

де – рентабельність власних коштів підприємства, %;

– рентабельність усіх авансових коштів підприємства для

покриття активів, %.

Якщо підприємство використовує залучені кошти, то воно збільшує або зменшує рентабельність власних коштів залежно від співвідношення власних і залучених коштів у пасиві і від процентної ставки. Тоді й виникає ефект важеля

.

Отже, ефект визначається двома складовими:

1) різницею економічної рентабельності та середньої процентної ставки на позичковий капітал ;

2) співвідношенням залучених і власних коштів. Об’єднавши дві складові, отримаємо:

.

Така оцінка дає змогу визначити межі залучення позичкових коштів і ефективність структури джерел покриття авансового капіталу.

2. Про зміну обсягу і питомої ваги довгострокового залучення капіталу. Наявність сум довгострокових позик банку чи інших тривалих зобов’язань свідчить про зростання фінансових можливостей підприємства в оперативному маневруванні джерелами покриття його потреб. Це є свідченням довіри до підприємства з боку банку чи інших кредиторів. Довгострокові зобов’язання підприємства іноді прирівнюють до його власних коштів як можливість використання при виникненні тимчасових фінансових труднощів. Чим більша сума ( і частка) довгострокового капіталу, тим кращий фінансовий стан господарюючого суб’єкта.

3. Про зміну обсягу та структури короткострокового залучення капіталу. Таке залучення капіталу виникає у формі короткострокових кредитів банку, поточної заборгованості за довгостроковими зобов’язаннями, виданими векселями та за всіма видами кредиторської заборгованості. Зміна обсягу поточних зобов’язань у співвідношенні до ліквідних активів характеризує платоспроможність підприємства. Найсуттєвіший вплив на фінансовий стан має кредиторська заборгованість, яка свідчить про стан платіжної дисципліни підприємства та його фінансову стійкість.

Ефективність використання капіталу характеризується показниками:

а) рентабельність всього вкладеного капіталу :

,

де – чистий прибуток, грн;

– середня величина авансованого капіталу, грн.

б) рентабельність власного капіталу і

рентабельність залученого капіталу :

де і – середня величина авансованого власного та залученого

капіталу, грн.

в) рентабельність перманентного капіталу :

,

де – середня величина довгостроково залученого капіталу, грн.

г) капіталовіддача і капіталомісткість валового доходу :

, ;

д) швидкість обороту капіталу , в днях

.

Аналізуючи власний капітал, треба дати характеристику зміни його обсягу, структури, динаміки та відповідності до зміни валового доходу чи доходу з реалізації продукції (робіт, послуг). Використаємо для цього аналітичну таблицю 8.5.

Таблиця 8.5