8.2. Інформаційна база аналізу фінансового стану

Інформаційною базою аналізу фінансового стану слугують показники надходження і витрачання грошових коштів: виписки з рахунків установ банків, які обслуговують підприємство; картотека рахунків, які підлягають оплаті, платіжні календарні, складені фінансовим відділом підприємства; планові дані руху грошових коштів; звітно-статистичні дані бухгалтерського обліку.

Сучасний розвиток економічного аналізу значною мірою зумовлений змінами інформаційної моделі економічних систем під впливом реформування національної системи рахівництва, впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, звітності й аудиту. Враховуючи, що обліково-статистична інформації є пріоритетною і переважаючою в оцінках та діагностиці фінансового стану, то від її аналітичних можливостей суттєво залежить якість аналітичного забезпечення фінансового менеджменту та господарського керівництва на підприємстві в цілому.

Керуючись принципами ведення обліку та складання звітності за національними стандартами, обліково-аналітична робота зосереджуються на переважанні економічного змісту господарських явищ і процесів чи управлінських рішень над їх юридичною формою, а тому пріоритетною є ефективність підприємницьких дій над застережністю відхилень від регламентів ієрархічної управлінської надбудови. Така трансформація економічного мислення підприємців і менеджерів вимагає глибоких знань економічної природи господарських процесів, їх правового статусу, оперативності в оцінках ризику вміння прогнозувати розвиток подій, динамізму у випередженні подій тощо. Широкого економічного світогляду, якісно нового аналітичного мислення вимагають принципи дохідливості, доречності, обачності інформації, що значно посилює роль економічного аналізу у забезпеченні ефективності управлінських рішень.

З переходом на національні стандарти виникає необхідність аналізу ефективності облікових систем, вибору інформаційного забезпечення стратегічного й оперативного менеджменту, оскільки господарюючі суб’єкти формують свою облікову політику, яка достовірно відображатиме фінансовий стан, результат господарської діяльності і зіставність фінансових показників. Така облікова політика дає змогу об’єктивно оцінювати еволюцію підприємництва, ефективність стратегічного і тактичного менеджменту. Адже в ринковому середовищі для оцінки ризику участі капіталу важливішою є характеристика тренду динамічного ряду досліджуваних показників, ніж абсолютні чи відносні відхилення від базового рівня.

Інформаційні потоки за вимогами національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (НП(С)БО) дають змогу виділити активну чи пасивну участь в обороті капіталу всіх суб’єктів господарювання, чітко визначити фінансові результати такої участі. Вибираючи облікову політику на основі принципу обачності, підприємці можуть досягати такого фінансового стану, за яким активи чи дохід не завищується, а зобов’язання чи витрати не занижуються. Обґрунтованою можна вважати концепцію оцінки активів підприємства, за якою активи відображають у балансі за умови їх достовірної оцінки та досягнення очікуваної економічної вигоди у майбутньому використанні. Це означає, що використані ресурси, які не дають економічної вигоди, списують у витрати періоду. Така класифікація активів допомагає об’єктивно оцінювати ефективність обороту капіталу і забезпечити дієвий вплив на його рух. Це стосується й інших категорій, в аналізі і оцінках яких підприємець отримує більше повноважень, посилюється його відповідальність, яка виражається відповідними економічними вигодами чи втратами. Факторний аналіз за критеріями кінцевих фінансових результатів поширюється на вибір облікової політики та системи оподаткування, визначення характеру менеджменту, форм і масштабів підприємництва, обґрунтування партнерських стосунків. Отже, орієнтуючись на вимоги НП(С)БО, нова облікова та звітно-статистична інформація може забезпечувати інформаційні потреби аналітиків щодо діагностики, оцінки та пошуку за напрямами:

• сучасний стан і зміна, розвиток економічного потенціалу господарюючого суб’єкта;

• рух капіталу й ефективність участі у капіталі підприємства;

• ефективність придбання, продажу та володіння цінними паперами;

• ефективність партнерських стосунків і здатність господарюючого суб’єкта своєчасно виконувати свої зобов’язання за поставками і за платежем;

• ефективність і якість виробничо-фінансового менеджменту та пайову участь у кінцевих фінансових результатах;

• дієвість та результативність тактичного регулювання діяльності господарюючого суб’єкта;

• реальна забезпеченість зобов’язань підприємства, поява кризових ситуацій і ефективність антикризового управління;

• стан дивідендів і результативність дивідендної політики.

Проте, НП(С)БО дає змогу вести гнучку облікову політику, змінювати параметри облікового процесу, щоб задовольнити інформаційні потреби керівників і контролюючих органів.

Враховуючи ступінь порівнянності показників динамічного ряду у моделі фінансового аналізу значно розширюється область стратегічних досліджень, що дає змогу імітувати перспективу господарюючого суб’єкта. Це стосується насамперед параметрів віддачі авансового капіталу, кризових порогів і періодів їх подолання, платоспроможності та кредитоспроможності тощо. Зрозуміло, що інформаційні потоки фінансового аналізу можуть бути модернізовані відповідно до запитів користувачів. Проте можна очікувати обмежень оперативного фінансового аналізу, оскільки значне скорочення обов’язкової звітно-статистичної інформації може на певний час обмежити інформаційний потік під синдромом відсутності директивного управління.

Найбільш широкий спектр задач із загальної моделі фінансового аналізу пов’язано з використанням звітної інформації за НП(С)БО 2 “Баланс”. Найбільш узагальнена, але реструктуризована за економічним змістом інформація балансу дає об’єктивну характеристику не лише фінансового стану, а й ідеології фінансового менеджменту господарського суб’єкта. Визначення і визнання активів, зокрема, пов’язане не з правом власності, а з можливостями контролювати вимоги та переймати ризики від використання майна. У балансі досягається така структуризація інформації за якою можна оперативно оцінити стан платоспроможності господарського суб’єкта, а розмежування поточних і не поточних активів та зобов’язань допомагає легко контролювати суму оборотного капіталу. Треба мати на увазі, що при порівняльному аналізі балансів необхідно враховувати особливості облікової політики господарюючих суб’єктів, які порівнюють. Суттєвим є принцип визнання цінностей, обраний метод нарахування амортизації, відповідність структурної будови балансу тощо.

Стан ринкового середовища визначається тим, що одні господарюючі суб’єкти можуть займати пайову участь у функціонуванні інших. Вони стають фінансовими співвласниками і зацікавлені в отриманні економічних вимог від вкладеного капіталу. Інформація балансу дає змогу аналізувати активну чи пасивну участь пайовика, його можливості впливу на прийняття управлінських рішень та мотивовану поведінку. Разом з інформацією звіту про фінансові результати можна визначити такі основні характеристики пайової участі:

• частка пайового капіталу та її зміна;

• ступінь суттєвості впливу пайовиків на прийняття управлінських рішень;

• фактичні і очікувані дивіденди та зміни дивідендної політики;

• активність пайового капіталу та його стратегічні цілі.

Можна оцінити ефективність операцій з цінними паперами, доцільність і віддачу використання боргових цінних паперів.

Активніше діяти аналітикові допомагає інформація про стан дебіторської та кредиторської заборгованості. Якщо раніше можна було давати характеристику лише зміни обсягу, структури та співвідношення допустимої і недопустимої дебіторської та кредиторської заборгованостей, то у новому балансі подана інформація виражає первісну вартість та чисту реалізаційну вартість заборгованості і резерв сумнівних боргів. Це свідчить не лише про реальність заборгованості та ступінь платоспроможності, а й характеризує ступінь ризику розрахункових операцій, маневрування у фінансовому менеджменті. Процес резервування сумнівних боргів має глибоку аналітичну основу щодо дослідження динамічного ряду боргів за минулий період, групування за кількістю прострочених днів оплати та визначення відсотка сумнівних боргів як ступінь ризику неплатежів. Використовуючи інформацію приміток до балансу, можна визначити середній борг у розрахунку на одного дебітора і кількість дебіторів, які найбільше вплинули на формування боргу.

Суттєві зміни і більші аналітичні можливості формуються при дослідженні пасивів господарюючого суб’єкта насамперед при дослідженні джерел власного капіталу та поточних, довготермінових зобов’язань. Виділення у структурі власного капіталу пайового, неоплаченого та додаткового дає об’єктивнішу оцінку задіяних джерел покриття активів, характеризує можливості підприємства у маневруванні фінансовими ресурсами. Нова форма відображення власного капіталу є чіткішою, оскільки не вміщує зобов’язань типу “резерви наступних виплат і платежів” та “доходи майбутніх періодів”.

Інформація про власний капітал є основою для заснування і розвитку підприємницької діяльності, тому що він виконує найсуттєвіші функції господарювання: довгострокове фінансування, відповідальність і захист прав кредиторів, компенсація збитків, що утворилися, кредитоспроможність, фінансове забезпечення ризику, власність, розподіл вигод. Дані про власний капітал вміщені у балансі разом з інформацією звіту про власний капітал дають змогу оцінити фінансову політику господарюючого суб’єкта, з’ясувати структуру і джерела його утворення, фактори, що вплинули на зміни власного капіталу, ефективність акціонерної діяльності тощо. Інформація пасиву хоча і є більш структуризованою, проте і в ній простежується певна невідповідність у відображенні зобов’язань. Наприклад, у другому розділі пасиву “Забезпечення наступних витрат і платежів” відображено також поточні зобов’язання (забезпечення виплат персоналу). Серед зобов’язань щодо цільового фінансування чи іншого забезпечення можуть бути і поточні, і довгострокові. Зауважимо, що виділення такого підрозділу в пасиві балансу дає змогу оцінити ступінь гарантії погашення наступних витрат і платежів, а отже, і якість ділового партнерства.

Структуризованішими є довгострокові зобов’язання, а тому інформація третього розділу пасиву в сукупності з даними приміток до складання балансу свідчить не лише про фінансову стійкість й економічну перспективу господарюючого суб’єкта, а й на стан довіри та ризик партнерських угод.

Не менш важливою для аналізу є інформація про стан і характер поточних зобов’язань, оскільки вони разом з доходами майбутніх періодів є основним індикатором платоспроможності підприємства. Ширша структура поточних зобов’язань дає змогу оцінити взаємовідносини з банком, бюджетом, працівниками, органами страхування та учасниками. Дослідження зміни структури поточних зобов’язань, їх співвідношення до зміни активів дозволяє створювати аналітичне забезпечення поточного фінансового менеджменту в зоні нестабільного середовища з метою мінімізації ризику банкрутства. У загальному вигляді аналітичні можливості бухгалтерського балансу подані у таблиці 8.1.

Зрозуміло, що на запит користувачів діапазон розв’язку аналітичних задач за інформацією бухгалтерського балансу та відповідного синтетичного і аналітичного обліку може бути значно розширений.

Суттєвий розвиток методології фінансового аналізу досягається з переходом на П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” і П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів”. Інформація цих звітів не тільки доповнює характеристики фінансового стану, виявлені за даними балансу, а й допомагає оцінити ступінь досягнення кінцевої мети господарювання за видами діяльності та ефективність виробничо-фінансового менеджменту в цілому.

Таблиця 8.1