Характеристика фінансових витрат суб’єктів господарювання, тис. Грн

Статті витрат	базовий період	звітний період	відхилення
1. Сума сплачених процентів за користування кредитами 2. Сума витрат, пов’язаних із випуском, утриманням та оборотом власних цінних паперів 3. Сума витрат, сплачених за користування позиками 4. Сума сплаченої премії і дисконту за облігаціями 5. Плата за фінансовий лізинг	1147 81 217 1911 2001	1189 94 194 1989 2014	+42 +13 -23 +78 +13
Всього фінансових витрат	5357	5480	+123

7.6. Аналіз використання прибутку та дивідендної політики

Створення раціональних співвідношень при розподілі прибутку за основними напрямами забезпечується головною пропорцією поділу на споживання і нагромадження, що зумовлює підвищення матеріальної зацікавленості, відповідальності і зростання економічної ефективності всіх сфер діяльності.

Розподіл прибутку визначається об’єктивними та суб’єктивними факторами. До об’єктивних належить зміна нормативно-правової бази відрахувань з прибутку за ставками оподаткування, зміна структури пільг в оподаткуванні, зміна граничних рівнів рентабельності при ціноутворенні. Суб’єктивні – це зміни політики вищої адміністрації стосовно ставок дивідендних виплат, реінвестування, матеріального заохочення і т.п. У процесі аналізу виявляють пропорції та тенденції розподілу прибутку, відхилення від планових показників утворення за рахунок прибутку спеціальних фондів, тощо. Зведену оцінку розподілу прибутку може бути представлена у вигляді таблиці (табл. 7.7.).

Дані аналітичної таблиці 7.7 свідчать, що досліджуване підприємство забезпечує позитивний стратегічний менеджмент, який виявляється у збільшенні частки реінвестування прибутку (80%). Відхилення за статтями розподілу прибутку треба оцінювати за критеріями виконання фінансового плану з оцінкою можливих наслідків наповнення джерел фінансування різних соціально-економічних програм.

Таблиця 7.7

Аналіз розподілу прибутку

Показники	Базовий період		Звітний період		Зміна щодо базового періоду
	сума, тис. грн	частка у сумі прибутку до оподатку­вання, %	сума, тис. грн	частка у сумі прибутку до оподатку­вання, %	сума, тис. грн	частка у сумі прибутку до оподатку­вання, %
1. Прибуток до оподаткування	1200	100,0	967	100,0	-233	-
2. Сума податку на прибуток	360	30,0	290	30,0	-70	-
3. Економічні санкції	-	-	-	-	-	-
4. Відрахування на доброчинні цілі	-	-	-	-	-	-
5. Прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, в тому числі виплата дивідендів реінвестований прибуток інші цілі	840 240 400 200	70,0 20,0 33,4 16,6	677 200 400 77	70,0 20,7 41,4 7,9	-163 -40 - -123	- +0,7 +8,0 -8,7

Причинами цих відхилень можуть бути: зміна прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства та зміна коефіцієнтів відрахування з прибутку. Будь-яку суму розподіленого прибутку ( ) за і-им цільовим напрямом може подати як

,

де – прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства,

тис. грн;

– коефіцієнт відрахування з прибутку за і-им напрямом.

Зміна суми відрахувань за рахунок приросту прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства ( ), визначатиметься так:

,

де і – базова і фактична сума прибутку, що залишається у

розпорядженні підприємства, тис. грн;

– базовий коефіцієнт відрахування за і-им напрямом.

Зміна суми відрахувань за рахунок зміни коефіцієнтів відрахування з прибутку за і-им напрямом ( ) визначатиметься так:

,

де – фактичний коефіцієнт відрахування з прибутку за і-им

напрямом.

У процесі аналізу розподілу прибутку іноді виконують аудиторські процедури, пов’язані з визначенням повноти формування прибутку до розподілу дотримання нормативно-правової бази та внутрішніх положень щодо цільового розподілу прибутку.

У системі фінансового менеджменту господарчих суб’єктів значне місце займає управління дивідендами, або т. з. дивідендна політика. Через механізми ефективного управління дивідендами досягається активна акціонерна діяльність, що забезпечує стійке та якісне економічне зростання. Дивіденди вказують на рівень прибутку акціонерів і є свідченням рентабельності акціонерного капіталу. Чим більшою є ставка дивідендів, тим більший інвестиційний потік можна створити для розвитку підприємництва. Проте, збільшення розміру відрахувань з прибутку на виплату дивідендів зменшує обсяг прибутку, який спрямовується на розвиток підприємств, а це може призвести до зниження фінансових результатів у майбутньому. Прибуток, що спрямовується на розвиток підприємства (реінвестований прибуток) є надійним і найбільш ефективним внутрішнім джерелом фінансування підприємства, як з позиції забезпечення високої платоспроможності, так і для розширення сфери бізнесу в цілому. Це передбачає вибір такої дивідендної політики, яка б зберігала стимули акціонерної діяльності і не погіршувала пріоритету.

У здійсненні дивідендної політики виділяються два підходи. Перший отримав назву – теорія нарахування дивідендів за залишко­вим (Residual Theory of Dividents) згідно, якої доцільною величиною нарахування дивідендів є та, яка залишається після розрахунку необхідного реінвестування прибутку. Таким чином, величина дивідендів не є сталою і може допускатися варіант, коли дивіденди не сплачуються (при великій потребі в інвестиціях ), або сплачуються з повної суми чистого прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.

Другий підхід полягає у поточному нарахуванні дивідендів залежно від величини акціонерного капіталу і норми нарахування дивідендів незалежно від суми кінцевого фінансового результату. Це зменшує ризик не нарахування дивідендів і дає підставу для рейтингу суб`єктів акціонерної діяльності.

Разом з тим, слід застосовувати гнучку політику визначення нормативів нарахування дивідендів, за якою б оголошені дивіденди могли б бути нараховані та стимулювали б розвиток акціонерної діяльності.

Основними факторами, що визначають дивідендну політику є наступні:

• правове регулювання дивідендних виплат за національним законодавством, яке частіше всього визначає джерела та нормативи нарахування дивідендів;

• договірні умови щодо виплати дивідендів, за якими у контракті передбачається мінімальний норматив нарахування дивідендів або мінімальна сума прибутку на виплату дивідендів;

• умови виплати дивідендів у фазах інвестиційної активності, за якими при введені в експлуатацію об’єктів величина дивідендів може зменшуватись, а при максимальному освоєнні виробничих - зростати;

• кон’юнктура фінансового ринку, за якою при зростанні ціни акцій темп приросту дивідендів може бути визначений за формулою Гордона;

• масштаби та інтенсивність інвестиційної діяльності, особливо при реалізації крупних високоприбуткових інвестиційних проектів;

• зміна обсягу і структури акціонерного капіталу;

• інші фактори ділової активності акціонерних товариств.

При формуванні політики виплати дивідендів найбільш актуальним є аналітичне обґрунтування розміру дивідендів. Враховуючи, що величина очікуваного чистого прибутку не є сталою і залежить від багатьох факторів внутрішнього і зовнішнього економічного середовищ, а зміна політики виплати дивідендів впливає на ціну акцій та акціонерну діяльність в цілому, на практиці використовують декілька способів розрахунку дивідендних виплат: спосіб постійного процентного розподілу прибутку, спосіб фіксованих дивідендних виплат, спосіб виплати гарантованих дивідендів і премії, спосіб виплати дивідендів акціями.

Спосіб постійного процентного розподілу прибутку передбачає періодичне нормування виплат дивідендів у відношенні до чистого прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. Недоліком цього способу є пряма залежність від величини отриманого прибутку, що може передбачати значне коливання розмірів дивідендних виплат. При його застосуванні, спочатку норма дивідендних виплат мінімізується, а в подальшому коректується виходячи із рівня прибутковості діяльності підприємства.

Спосіб фіксованих дивідендних виплат передбачає регулярні виплати дивідендів на акціонерний капітал у незмінній величині на протязі тривалого періоду. Це стимулює акціонерну діяльність, якщо фіксована величина є коректною з точки зору ризику вкладень, депонування, кредитування, акціонування тощо.

Спосіб виплати гарантованих дивідендів з премією є різновидом попереднього способу (фіксованих дивідендних виплат) з тою відмінністю, що у даному випадку при суттєвих фінансових успіхах, до гарантованих дивідендів додають премію разового характеру. Таке преміювання може бути стимулом прибуткової діяльності акціонерів.

При нарахуванні дивідендів акціями акціонери фактично не отримують ніяких доходів, оскільки сума нарахованих дивідендів дорівнює величині зменшеної вартості засобів, які капіталізовані в акціях і резервах. Кількість акцій зростає у незмінній валюті балансу, що у наслідку призводить до скорочення вартості активів у розрахунку на одну акцію. Проте, якщо ринкова вартість акцій зросте, по їх реалізація може принести суттєвий доход акціонеру. За цим також може відбуватися зміна структури власників та володіння контрольним пакетом акцій.