Тема 1. Сутність бюджетування та його складові

ЕЛЕМЕНТИ.

1.1. Історія виникнення бюджетування.

1.2. Сутність бюджетування на підприємстві.

3. Принципи та мета бюджетування.

1.4. Бюджетна система та її елементи.

1.5. Переваги бюджетування та проблеми

впровадження бюджетних систем на підприємстві.

1.1. Історія виникнення бюджетування.

Для визначення сутності бюджетування звернемося до істо­ричних передумов формування даного терміну. Як зазначає М.Романовський, у післяжовтневий період, коли націоналізо­вану промисловість було переведено на кошторисне фінансу­вання, основним фінансовим документом став кошторис над­ходжень та видатків — аналог сучасного бюджету доходів і вит­рат підприємства. У кінці 1920-х — початку 1930-х рр. підприємства почали розробляти техпромфінплани (техтранс-фінплани на транспорті), основною складовою яких був фінан­совий план у формі балансу доходів і витрат. У процесі розвит­ку фінансового планування змінювалася методика розроблен­ня та форма фінансового плану. До 1958 р. його формування здійснювалося з використанням принципу "брутто", відповід­но до якого у доходній частині відображалась уся виручка від реалізації, а у витратній - собівартість. З 1958 р. баланс доходів і витрат підприємства почали формувати уже за принципом "нетто", де у доходній частині відображались "чисті" доходи: при­бутки, амортизаційні відрахування тощо. При цьому баланс доходів і витрат на підприємстві складався з 4-х розділів:

- " І. Доходи і надходження коштів",

- " II. Витрати і відрахування коштів",

- " III. Взаємовідносини з кредитною системою",

- " IV Взаємовідносини з бюджетом".

На завершення розроблявся так званий "шахматний баланс", який дозволяв взаємоузгоджувати всі витрати з джерелами їх фінансування [130].

У 1965 р. підприємства формально отримали право розроб­ляти фінансовий план, оскільки методику формування фінан­сових планів в усіх галузях установлювало Міністерство фінансів СРСР, яке щорічно доводило до галузевих міністерств вказівки, а галузеві міністерства, у свою чергу, у директивному порядку доводили до підприємств контрольні цифри (обсяги прибутку, капітальних вкладень, норми відрахувань у фонди економічного стимулювання тощо). Підприємства на засадах отриманих вказівок у серпні-вересні формували проекти фінан­сових планів на наступний рік і скеровували їх до галузевих міністерств, які ці плани зводили у замовлення міністерств та скеровували у Держплан СРСР та Міністерство фінансів СРСР. Такий порядок планування не стимулював ініціативу підприємств, мав більше формальний, ніж реальний характер, сприяв необгрунтованому зростанню попиту на державне фінансування та заниженню прибутків. Спроби модернізувати цю систему в 1970-1980 рр. не зумовили суттєвих змін [130, с. 314-315].

Після розпаду СРСР країни колишнього союзу, визна­чивши курс на перехід до ринкових стосунків, зіткнулися зі значним переліком проблем, що супроводжували економічні трансформації, а саме: високими темпами інфляції, зростан­ням безробіття, згортанням промислових потужностей, товар­ними дефіцитами, політичною та правовою нестабільністю тощо. Така ситуація характеризувалася значним рівнем непередбачуваності та унеможливила здійснення прогнозування на рівні підприємств, що значно знизило зацікавленість підприємців та менеджерів у плануванні діяльності організацій [130, с. 315]. Однак, за стабілізації економічної ситуації, зни­ження темпів інфляції, загострення конкуренції на ринках, зро­стання самостійності підприємств та їхньої відповідальності за результати діяльності планування знову стало об'єктом зацікав­лення управлінців. При цьому ринкова економіка як складна, саморегулювальна соціально-економічна система вимагає які­сно нових ефективних підходів до управління діяльністю підприємств, оскільки вони за всі прорахунки та недоліки у плануванні чи інших аспектах управлінння будуть відповідати погіршенням власного фінансово-господарського стану, фінан­сової стійкості, платоспроможності та ліквідності [130; 131]. За допомогою планування підприємство здатне знизити до мініму­му невизначеність ринкового середовища і його негативних наслідків для господарського суб'єкта, воно не може повністю усунути підприємницькі ризики, але в змозі спрогнозувати дії на випадок їх виникнення [130, с. 316]. У сучасних умовах роль та значення фінансового планування суттєво змінилися: підприємства стали зацікавлені у тому, щоб реально уявляти свій теперішній та майбутній фінансовий стан, що викликано не­обхідністю зміцнення власних позицій на ринку та забезпечен­ня успішного функціонування виробничо-господарської діяль­ності в умовах загострення конкурентної боротьби, своєчасно­го виконання зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками та іншими кредиторами з метою запобіган­ня висунення штрафних санкцій, втрати іміджу та інвестицій­ної привабливості, координування та контролювання діяль­ності структурних підрозділів у межах корпоративної групи тощо. Для забезпечення цього доцільно планово розраховува­ти доходи та витрати, прибуток, потребу в оборотному капіталі та інвестиціях, збалансовувати грошові потоки, забезпечуючи необхідний рівень платоспроможності, що і зумовило зростання уваги до бюджетування [51, с. 208]. У Російській Федерації бю­джетування як частину фінансового планування відображено у Методичних рекомендаціях з розробки фінансової політики підприємства, затверджених Наказом Міністерства економіки Російської Федерації №118 від 01.10.1997 р. "Про затверджен­ня Методичних рекомендацій з реформи підприємств (організацій)". Відповідно до цих рекомендацій у склад фінансового плану входять: прогноз прибутків і збитків, прогноз руху грошо­вих коштів, прогноз балансу активів та пасивів, бюджет фонду оплати праці, бюджет матеріальних витрат, бюджет споживання енергії, бюджет амортизації, бюджет інших витрат, податковий бюджет, бюджет розрахунків за кредитами [5; 71 ]. В Україні прак­тика бюджетування набуває все більшої популярності, хоча відсутнє будь-яке формальне правове оформлення цієї технології. На державних підприємствах поточне фінансове планування відроджене відповідно до Закону України від 21.09.2000 р. "Про внесення змін до статті 20 Закону України "Про підприємства в Україні», яким передбачено, що державне підприємство (крім казенного) самостійно складає річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що передує плановому, органом, уповноваженим управляти певним державним майном. Відпо­відно до цього закону підприємства інших форм власності роз­робляють і затверджують фінансові плани у порядку і в терміни, визначені власниками. Фінансове планування на державних підприємствах регулюється " Положенням про порядок складан­ня річного фінансового плану державним підприємством (крім казенного)", затвердженим Наказом Міністерства економіки України № 277 від 25.12.2000 р. [87] Із 2001 р. фінансове плану­вання на державних підприємствах (крім казенних) та акціонер­них товариствах, у яких частка держави у статутному капіталі становить 51 %, стало обов'язковим [10, с. 98].