5. Дитині якого віку варто купувати персональний комп’ютер

Малюку, який ще не пішов до школи, буде досить нечастого спілкування з батьковим комп’ютером. А от 7-8 річний школяр - дитина вже достатньо доросла. У цьому віці діти активно пізнають світ. Психологи відзначають, що робота на комп’ютері розвиває увагу. Але від користі до шкоди – один крок: помірне перебування за комп’ютером покращує концентрацію уваги, занадто довге – погіршує.

Якщо виконувати всі ці рекомендації – то здоров'я через комп’ютер не погіршиться.

Правильно організоване робоче місце дитини згідно санітарними нормами і вимогами Українського законодавтсва:

Україна не естонія. Але естонським шляхом нам доведеться перейти Бадивська Аліна, студентка групи 1-еп-09

Хар’юський повітовий суд Естонської республіки засудив учасника Інтернет-атаки на сайт урядової партії, етнічного росіянина Дмітрія Галушкевича, до штрафу в 17 500 крон (рівновартість 1100 євро).

Справа стосується минулорічних заворушень в Естонії, пов’язаних з переносом пам’ятника “Альоші” з центру столиці на цвинтар. Засуджено, безумовно, винну людину (він сам уклав угоду з прокурором щодо розміру своєї провини, і штраф значно менший, аніж шкода, якої він завдав, – тому сумніватися в його причетності до злочину нема підстав). Однак Галушкевич усе ж “стрілочник”. Він не найбільший винуватець і не створив для естонської держави великих загроз. Найімовірніше, ті, хто створив найбільші загрози для Естонії, покарані взагалі не будуть, а отримають урядові нагороди. Зрозуміло, іншої держави.

Однак в цій справі, як і в кожній іншій міжнародній, цікавить українська частка інтересу. В даному випадку – досвід, граблі, якими Україні доведеться ходити. Бо вже зараз більш, ніж достатньо, ознак подібності того, з чим стикалися естонці – із тим, із чим стикаємося ми, – а тому є всі підстави вважати, що в майбутньому нас очікує багато з того, через що перейшла Естонія.

Те, за що засуджено Галушкевича, на тлі збитків, завданих Естонії Інтернет-атаками під час минулорічних заворушень, виглядає дрібним хуліганством. Він із власного комп’ютера у помешканні в столичному районі Ласнамяе вчинив 5000 пакетних запитів на сайт урядової партії, чим спричинив тимчасову непрацездатність Інтернет-ресурсу.

В той самий час учасники атаки на державні та приватні комунікації Естонії здійснили в мільйони разів більше пакетних запитів, причому на об’єкти, вага яких для справного функціонування державної інфраструктури набагато важливіша, ніж можливість для зацікавлених політикою почитати партійний сайт.

У питаннях використання Інтернету в повсякденному житті Естонія стоїть попереду багатьох членів Євросоюзу. Не лише всі підприємства, але й багато громадян використовує Інтернет для платежів (красномовний приклад – плата за вуличне паркування здійснюється онлайн). В Естонії, коли домогосподарка платить комунальні послуги через Інтернет – це не дивина, а норма.

Тому, коли атака на комунікації паралізувала частину банківської системи, це зразу стало проблемою національної ваги. Уявіть собі, що банки не приймають розрахунків між підприємствами, не перераховують на картки зарплати та пенсії, а якщо й перераховують, то люди не можуть не те що скористатись цими грішми, але й навіть дізнатися про свій поточний фінансовий стан.

Коли зупиняються розрахунки між підприємствами – починається параліч економіки. Саме тому в Естонію під час цієї атаки прибула команда експертів НАТО – бо тут, в Естонії, був полігон, на якому випробувалися нові технології війни, коли без жодного вогнепального пострілу державі завдається більше шкоди, ніж у випадку масових авіаційних нальотів.

Атаки на Естонію стали об’єктом пильного вивчення спеціалістів із питань безпеки багатьох розвинених країн. Рівень зацікавлення демонструє той факт, що, наприклад, експерт з систем безпеки фірми "Arbor Networks" Хосе Назаріо (Jose Nazario) цього місяця доповідав про свої висновки на Конференції кібернетичної злочинності в Міністерстві Оборони США. Канадська розвідка замовила спеціальне дослідження досвіду війни в Естонії, і нещодавно в пресу потрапила розсекречена версія звіту. Канадці чесно зізнаються, що до цієї війни вони не готові. А ми? Ми, на жаль, робимо вигляд, що цієї війни взагалі не існує. Хоча іноді доводиться визнавати, що таки щось відбувається. Наприклад, паралельно з відомою акцією євразійців на Говерлі було здійснено атаку на сайт Президента України. Часом у стрічці новин проскакує інформація про атаки на популярні політичні сайти Українську Правду, Обком чи Обоз. Однак ніде не з’являється інформація, чи українські державні чинники роблять якісь висновки з цих атак.

Це симптоматично, бо, наприклад, американці – вивчають це явище, той же Хосе Назаріо, головний спеціаліст софтверу в "Arbor Networks" доповідає: "Після естонських атак ми витратили трохи часу на вивчення цієї частини світу і знайшли докази інших політично вмотивованих атак ботнету. Ми не встановлювали, хто саме відповідає за ці кампанії, але вони цілком певно показують на зв’язок з деякими недавніми виборами в Росії та на Україні".

Справді, протягом кількох останніх місяців “в цій частині світу” були атаковані сайти російської опозиції, причому атака дивним чином збіглася з завершальною стадією російських виборів, а потім атакували український Майдан, на якому нардеп Уколов обговорював подробиці спроби його підкупу перед створенням коаліції.

Атака на Майдан теж дивним чином збіглась із вирішальним голосуванням у Верховній Раді за створення коаліції та за уряд і закінчилася тоді, коли вирішальні події в парламенті завершилися. Причому ця остання атака показує, куди розвивається цей розділ воєнної справи та чого нам очікувати від наших віртуальних противників.

Штурм Майдану почався за естонськими схемами – Ddos-атакою ("Distributed Denial of Service attack") ботнету (мережі зомбованих комп’ютерів, які діють за зовнішньою командою) потужністю більше 10 000 одиниць. Більшість атакуючих комп’ютерів мали російську, індійську та таїландську прописку. Дуже швидко доступ зовнішніх користувачів до Майдану було припинено. Спроба адміністраторів Майдану переорієнтувати своїх користувачів на інший порт доступу була швидко (протягом двох годин) відстежена атакуючою стороною, ботнет був вручну переорієнтований, і цей порт був так само надійно забитий. Тоді персонал Майдану встановив персональні айпі атакуючих комп’ютерів, і згідно з цим “чорним списком” їх звернення до сайту відкидалися з порога. Також був закритий доступ із країн, де спостерігалася велика концентрація атакуючих комп’ютерів. Практично Майдан став доступним лише з України, а ззовні виглядало, що атака вдалася і сайт впав. Політичної мети Ddos-атака не досягла, але по інерції тривала.

В цьому всьому є одна суттєва деталь: сайт, який був атакований, розміщений на американському сервері. Коли у 2000-му році, під час акції “Україна без Кучми”, українські громадянські активісти створювали Майдан, вони вимушені були свою партизанську базу фізично розмістити на території, недоступній для силових структур, які саме тоді знищили Георгія Ґонґадзе, і завдяки яким в українському Інтернеті загинули деякі цікаві проекти. Сайт зберіг свій гостінґ в США до сьогодні, тому атака на нього – це цікава з юридичної точки зору ситуація. Через два дні атакуючі змінили напрямок удару: почали атаку на доменне ім’я. Це фактично вирішило результат атаки. Щоправда, сайт певний час намагався зберегти доступ читачів, розіславши їм свою IP-адресу, яка дозволяє з’єднатися з сайтом, вказуючи її замість імені, але, звичайно, сайт не має ресурсу для оборони свого імені. Воно зберігається на своєрідних серверах-диспетчерах Інтернету, і саме такий сервер був атакований. Така атака є своєрідним килимовим бомбометанням “по площах”, бо зачіпає сегмент Інтернету, адреси якого зберігаються на цьому сервері. Через 12 годин після початку атаки на DNS-сервер почалась така ж атака на основний сервер, і адміністратори Майдану самі закрили до нього доступ, щоб уберегти сайт від втрати даних. І знову відкрили лише тоді, коли припинилась атака на DNS-сервер.

Врешті, Майдан – не "Нахтіґаль", до складу американських підрозділів інформаційної війни не входить і DNS-сервери з доменними іменами американських сайтів захищати від зовнішніх атак не підписувався.

Поки що немає публічної інформації, яким чином американці відреаґували на цю атаку на свою територію. Проте достеменно відомо, що ті державні службовці, в компетенції яких знаходяться стосунки з Україною, і в Україні, і в США знають про цей інцидент.

А от українські політики – не знають. Хоч інформаційно була атакована Україна, а не США, причому в момент політичної кульмінації в державі. І атака ця, разом із естонськими подіями, показує системні підходи війни, яка вже йде, хоч багато кому з наших політиків спокійніше її не бачити.

Можна було демонстративно, наслідивши по всій Європі полонієм, вбити британського громадянина в столиці Великобританії. Можна було зупинити банківські розрахунки в країні-членові НАТО. І американську територію можна атакувати, причому заради одного українського сайта, завалюючи невеликий, але все ж сегмент Інтернету.

Що стоїть на перешкоді атакувати всю зону ua? Сьогодні Інтернет в Україні не є гобі окремих вибраних диваків – підприємства через нього здійснюють платежі в банках, і навіть податкова приймає звіти через Інтернет.

Мотивом атаки на Естонію було покарати її за власне бачення ролі СРСР і радянської армії у Другій світовій війні.

Чи ж немає в України таких же розходжень щодо історії СРСР? Голодомор, наприклад – чи не є це розходження в поглядах з офіційною позицією Кремля достатнім, щоб "безбашенні" активісти типу євразійців зрозуміли чергову заяву російського МЗС, як команду “фас”? Присвоєння Роману Шухевичу звання Героя України – це більше розходження в поглядах з офіційною Росією, ніж перенесення “Альоші” на цвинтар з центру Талліна, чи менше? Врешті, приєднання до ПДЧ – це внутрішня справа України чи ворожий щодо Росії акт?

Врешті, Ви можете знайти ще стільки ж мотивів для атаки, яка ззовні виглядатиме як націоналістичний порив “падонкафф” (як було, до речі, у випадку з Естонією), а по суті здійснюватиметися фахівцями високого рівня.

Найважливішим мотивом є те, що для багатьох росіян, які зараз творять політику своєї держави, саме існування самостійної української держави є викликом їхньому баченню світу. Для них Україна є ключем до відбудови імперської величі – й немає для них іншого шляху чи механізму. Тому приводи для атак завжди знайдуться. Шкода, що наші політики зрозуміють це лише тоді, коли банкомат відмовиться видати з карточки депутатську зарплату, а система бронювання місць раптом покаже, що всі місця в літаку зайняті.