§ 5. Принципи правових інститутів

Принципи правових інститутів діють у межах однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами окремого інсти­туту. Іноді їх ототожнюють з загальноправовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування прин­ципів окремих інститутів права. Разом з тим принципи окремих інститутів права становлять цілком самостійну наукову кате­горію і виступають конкретизуючим елементом системи загаль­них принципів права.

Так, інституту призначення покарання у кримінальному праві відповідає ціла система принципів, які є логічним продовженням загальних засад, характерних для держав з демократичною і гу­маністичною орієнтацією, зокрема:

законність покарання в розумінні конкретного його прояву; визначеність покарання у вироку суду;обґрунтованість і обов'язковість його мотивування у вироку; гуманність конкретного покарання, яке не може спричиняти фізичних страждань засудженому або принижувати його люд­ську гідність;

індивідуалізація покарання, тобто відповідність покарання небезпеці злочинця (врахування особи винного);

справедливість покарання, яка адекватна небезпеці злочину і відповідає уяві суспільства про карність вчинків певного роду.

Інститутам цивільного процесу: позовному провадженню, провадженню у справах, що випливають з адміністративно-пра­вових відносин, інституту судового рішення, перегляду цивільних справ, виконання судових рішень і багатьом іншим, відповідає своя система принципів, адекватна принципам права в цілому, а також указаної галузі, що і зумовлює їх нормальне функціону­вання. Наприклад, у стадії виконавчого провадження можна вирізнити такі принципи:

виконання судових рішень державними виконавцями; швидке й реальне виконання

судових рішень;

мирова угода у виконавчому провадженні; диспозитивність виконавчого провадження;

повернення стягнення на майно боржника та ряд інших.

Різноманітність розглянутих принципів дозволила дослідни­кам дійти висновку про неможливість дати вичерпний перелік принципів, що діють у праві. Це означає, що нові принципи мо­жуть виводитися з соціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени.

§ 9. Функції права

Функції права — основні напрямки правового впливу на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

Термін «функціонування права» означає дію права в житті суспільства, втілення його функцій в суспільних відносинах.

Функції права можна класифікувати у такий спосіб:

Загальносоціальні	Спсціально-соціальні (юридичні)
Загальносоціальні
інформаційна	орієнтаційна	виховна
інформування громадян, тобто до-	— орієнтування громадян на позитивні	— загальноправовий вплив на духовну сфе-

 

ведення до відома адресата, про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов'язки та відповідальність		правові настанови, які     пропонують оцінку права та готовність діяти відповідно до його норм	ру, виховання поважання права
(правова інформація)		(правомірна поведінка)	(правове навчання)
Спеціально-соціальні (юридичні)
Регулятивна	Охоронна
- функція упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки людей, наділення їх певними правами та обов'язками	- функція встановлення та гарантування державою заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, порядку їх покладання та виконання, яка має на меті витиснення шкідливих для суспільства відносин та охорону позитивних

Регулятивна функція права може бути поділена на статичну та динамічну:

Регулятивна статична	Регулятивна динамічна
- функція упорядкування суспільних відносин шляхом закріплення основних прав і свобод особи, компетенції державних органів і посадових осіб (наприклад, фіксування правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження)	- функція забезпечення активної поведінки суб'єктів права (наприклад, покладання обов'язку сплачувати податки, відбувати військову повинність)
Здійснюється за допомогою дозвільних (таких, що надають правомочності) та заборонних норм, які спричиняють правовідносини пасивного типу	Здійснюється за допомогою зобо-в 'язуючих норм, які спричиняють правовідносини активного типу

 

Охоронна функція виражається у такому:
1) 2) 3)	визначення заборон на вчинення протиправних діянь;
	встановлення юридичних санкцій за вчинення таких діянь;
безпосереднє застосування юридичних санкцій до особи, яка вчинила правопорушення.
Охоронний вплив права здійснюється за допомогою спеціальних охоронних норм, а також регулятивних норм, спрямованих на охорону суб'єктивних прав.

Вступ

Навесні 1918 р. Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних політичних подій. Реальність поновлення більшовицької експансії, нездатність Центральної Ради опанувати ситуацію і досягти необхідного рівня державного та економічного розвою, наростаюча загроза перетворення України на німецьке генерал-губернаторство, а насправді в колонію, підштовхнули до консолідації та активізації несоціалістичних сил, лідером яких став почесний отаман Вільного козацтва генерал П. Скоропадський.

Скоропадський Павло Петрович (1873—1945) — гетьман України (1918). Походив зі старовинного українського аристократичного роду (нащадок гетьмана І. Скоропадського). Закінчив Пажеський корпус у Петербурзі. З 1905 р. — »а військовій службі, генерал-лейтенант. 31917 р. — командувач 34-им армійським корпусом (після українізації— 1-й Український корпус). У жовтні 1917 р. обраний отаманом Вільного козацтва. Один з організаторів оборони України від наступу більшовицьких військ. У березні 1918 р. — один з організаторів Української Народної Громади, яка обстоювала ідею сильної влади. Після поразки країн Четверного союзу Скоропадський був змушений звернутися за підтримкою до країн Антанти. Під їх тиском 14 листопада 1918 р. гетьман проголосив федерацію Української держави з майбутньою небільшовицькою Росією для створення єдиного фронту боротьби з радянською владою. Це стало формальним приводом до повстання проти гетьмана. 13 грудня в Києві було проголошено Директорію. Наступного дня гетьман підписав зречення від влади і виїхав до Швейцарії, а згодом до Німеччини. Під час Другої світової війни Скоропадський сприяв звільненню українських військовополонених з німецьких концтаборів. З його ініціативи були звільнені лідери українських політичних партій і рухів: С. Бандера, А. Мельник, А. Левицький та ін. Помер від тяжкого поранення, отриманого під час бомбардування.