3. Силові структури і пр.

Силові структури і спецслужби завжди є більш закритими, ніж, наприклад, масова культура, яка в принципі отримує прибуток від того, що привертає до себе увагу масо­вої свідомості. Людина в погонах поряд зі своєю закритістю єй надзвичайно відкритою, оскільки через армію, наприклад, проходить велика кількість населення.

Ще однією суттєвою особливістю людини в погонах (спри­чиненою певною масовістю професії) є залежність статусу цієї професії і задач, які вона розв'язує, від ставлення до них масової свідомості. Від цього залежить, наприклад, такий важ­ливий елемент, як призов до армії.' Такий самий зв'язок з масовою свідомістю й у вирішенні проблем військового бюджету.

Безпека сьогодні стоїть першою у списку претензій гро­мадян до влади на колишніх радянських просторах (наприклад, у Росії 40% громадян не відчувають себе в безпеці). Є об'єктивні переду­мови цього, але не менш важливі й суб’єктивні причини, які також формують рівень довіри/недовіри громадян до влад­них структур. Соціологічні дані завжди демонструють, що до­віра до армії вища, ніж до міліції, однак нам здається, що це пов'язано і з тим, що з армією контактує тільки невелика частина громадян, а от з міліцією тією чи іншою мірою мають справу всі.

Силові структури мають дуже важливу характеристику, котру вони повинні "випускати" в масову свідомість: вони завжди працюють в кризових ситуаціях, робота з ризиком для життя є нормою цієї професії. Відповідно, необхідна ува­га суспільства до такого типу професіоналів.

Отже, ми сформулювали цілу низку характеристик, які вписані в імідж силових структур і спецслужб. Є ще п’ять найважливіших характеристик, які формують цей імідж силових структур:

• державність завдань, що вирішуються.

• закритий характер роботи, що проводиться;

• робота в умовах кризи, з ризиком для життя;

• це, насамперед, чоловіча робота;

• робота передбачає застосування сучасних технологій.

Звідси випливає, що типажі, які постають перед масовою свідомістю на екрані чи з газетних шпальт, мають певною мірою відповідати цим характеристикам образу. Це те, що масова свідомість бачить як позитив, тому краще відповідати йому, ніж боротися з ним.

Сама собою військова форма уже концентрує необхідний набір характеристик, виражаючи її візуально, виділяючи людину цієї професії у натовпі. Тому всі армії світу за будь-якого демократичного розвитку зберігають вірність військовій формі як візуальному образу професіонала.

Водночас можна вибудувати й інші закономірності, на яких базується імідж військової людини.

Технологічність сучасної зброї

---►

Складні умови

---►

Високий професіоналізм

Тобто перед нами досить складний об'єкт, тому запропо­новане "меню" також має відображати цю складність.

Одним із важливих завдань стає координація інформа­ційних зусиль. Наприклад, під час військових дій на Балканах в Міністерстві оборони Німеччини говорили про те, що координація між державами виникла набагато пізніше, ніж інформаційна група розпочала роботу.

Першими в рамках нашої держави комунікації з громад­ськістю професіоналізували якраз силові структури і спец-служби, створивши там відповідні відділи. І це зрозуміло, оскільки саме для цих структур властива особлива увага до кризових ситуацій, розв'язання і пом'якшення яких і стає основним в їхній роботі з громадськістю. Якщо для іншої структури криза — це виняток із правил, то силові структу­ри перебувають у постійній готовності до роботи в нестандарт­них умовах. Не менш важливим завданням стає і робота з персоналом, оскільки витримати складні ситуації можуть лише спеціально підготовані спеціалісти.

В деяких випадках необхідно вирішувати і такі питання, як "лікування ситуації", наприклад, пов'язані з "честю свого мундира". Так, захоплення Грозного в серпні 1996 р. і виве­дення звідти військ стали у масовому сприйнятті поразкою.

Начальник російського ГРУ Федір Ладигін, відповідаючи на слова кореспондента "Комсомольской правди" про те, що у ГРУ в суспільній свідомості похмурий імідж, говорить: "Можливо, нам треба бути більш відкритими з пресою, тоді й пліток буде менше. Проте з огляду на специфіку своєї роботи ми не прагнемо до спілкування"²⁰⁷.

Цікаво, що одним з чинників, що цікавить масову свідо­мість, є якраз та повага до своєї професії, яка є у людей в пого­нах. Оскільки у людей в погонах завжди була самоповага, то і суспільство відповідало на це повагою.

Щоправда, останнім часом армія піддавалась значній і багато в чому справедливій критиці. І інформаційно вона не могла їй протистояти. Сформований негативний імідж, зви­чайно, потребує зусиль для його реабілітації. Але тепер зна­добиться значний час, щоб повернути не лише повагу, а й са­моповагу військових.

Навіть у такій справі, як рекламне повідомлення, може бути реалізовано комунікацію "за чи проти". Так, індонезій­ським телекомпаніям довелося зняти з ефіру рекламний ро­лик бріалінтину на вимогу військової влади. У ній молода людина з густими кучерями бесідувала по телефону зі своєю подружкою, котра шкодувала, що "він вступає до офіцерсько­го училища, позаяк йому доведеться зістригти свої кучері. На думку військових, така реклама створювала в телегля­дачів враження, що для чоловіка зачіска важливіше, ніж військова кар'єра"²⁰⁹.

Володимир Крючков так характеризує роботу спецслужб: "У розвідки взагалі багато парадоксів. її можна хвалити з ранку до вечора і, навпаки, лаяти ледве не щоденно. Кожен день — успіхи й поразки. Перших більше, хоча, на жаль, ви­стачає і других. Це й зрозуміло: на війні як на війні"²¹⁰. Причому про перемоги широка громадськість так і не дізна­ється у зв'язку зі специфікою роботи розвідки"²¹¹.

Розгля­немо становлення цього напрямку ПР в країнах Заходу і зроби­мо невеликий екскурс в історію проблеми.

Росія

МДУ одним з перших набрав для перепідготовки офіцерів за програмою "спеціаліст у зв'язках з громадськістю"²¹⁴. У рамках Міністерства оборони видається 65 військових газет, 8 журналів. У гарнізонах є 160 телецентрів. Однак, як вважає начальник Генерального штабу генерал армії Михайло Ко-лесников, на сьогодні фактично втрачено "єдине воєнне інфор­маційне поле". Перед журналістами ставиться завдання: "ви­грати "інформаційну війну", яку ... ведуть проти армії "де­які засоби масової інформації"²¹⁵.

У Росії всі інформаційні структури МВС об'єднуються в нове управління преси та інформації, завданням якого стає інформаційне забезпечення структур міністерства і пропа­ганда досвіду боротьби зі злочинністю. Внаслідок цього навіть на рівні райвідділу міліції створюється посада офіцера прес-служби, в московському ГМ-ефірі стала працювати держав­на радіостанція "Міліцейська хвиля". За цим має йти і свій телеканал²¹⁶.

Колишній Міністр оборони Росії Ігор Родіонов прямо звер­нувся за допомогою до ЗМІ: "Я щиро дуже хочу, щоб преса і телебачення стали надійними союзниками армії в цей най­складніший для неї момент. Нам потрібна підтримка ЗМІ не у вигляді фальшивої похвальби чи прикрашання дійсності, а у вигляді об'єктивних матеріалів, що містять конструк­тивні пропозиції. Нагадаю лише, що свого часу ЗМІ зробили дуже багато корисного, щоб відродити престиж армії СІЛА, яка теж була в тяжкому морально-політичному становищі. Я сподіваюся на підтримку нашої четвертої влади..."²¹⁸

В. Крючков так описує процес гласності в рамках спец-служб, при цьому згадує і про свої сумніви: "Було визнано необхідним рішуче стати на шлях гласності в роботі органів держбезпеки всіх рівнів і напрямків. З цією метою було ство­рено Центр громадських зв'язків, чекісти пішли в трудові колективи, двері Комітету, його органів на місцях було ши­роко відкрито для делегацій, окремих осіб, зустрічей з пред­ставниками державних, громадських організацій, засобів ма­сової інформації, з діячами мистецтва, вченими"²²⁰.1 ще один цікавий аргумент, який вимагає по-іншому моделювати ко­мунікативні дії в цій галузі: "Практично вся діяльність орга­нів держбезпеки є незвичайною з погляду простої людини. їхні форми й методи роботи можуть викликати неоднознач­не і притому нерідко негативне сприйняття. Тому при опуб­лікуванні матеріалів про діяльність органів, його співробіт­ників врахування цього аспекту необхідне, потрібні об'єктивні, сумлінні пояснення, коментарі"²²¹. Керівництво розвід­ки почало виступати перед тру­довими колективами, роз'яснювати сутність і зміст своєї ро­боти, доводити, що розвідка — не паразит на шиї народу, а його очі й вуха, до того ж розвідка є прибутковим в грошовому аспекті підприємством: ми здобували такі науково-тех­нічні секрети, які коштували десятки і сотні мільйонів дола­рів"²²².

СРСР

Заради справедливості слід зазначити, що СРСР володів достатньо вагомими результатами з будівництва свого іміджу²²⁵. Хоча СРСР і програв тре­тю світову війну — символічну. Однак цей програш значною мірою було зумовлено зовнішнім впливом, всередині ж краї­ни позиції були іншими. Згадаємо і "Красная Армия всех сильней...", і "чекісти ніколи не помиляються", і абсолютно позитивний образ партпрацівника. У часи Щолокова МВС досить активно було представлено на кіно- і телеекрані. Слова "Наша служба и почетна, и трудна..." виявилися знайомими всім нам. І навіть сьогодні всі із задоволенням дивляться, наприклад, серіал "Народжена революцією". Усім були відомі адреси "Петровка, 38" і "Огарьова, 6" не тільки із творів Юліана Семенова.

Росія до 1917 р.

У минулому також створювався досить сильний "імідж" військових, з одного боку, та імідж владних структур (на­приклад, монархії), з іншого. Військова служба належала до числа благородних, на відміну від штатськоїЯк цише Юрій Лотман, "урядова схильність до воєнного управ­ління і та симпатія, яку мав мундир у товаристві, — зокрема, в жіночому — походили з різних джерел. Перше зумовлено загальним характером влади. Російські імператори були військовими і діставали військове виховання та освіту. Вони звикли з дитинства дивитися на армію як на ідеал органі­зації; їхні естетичні уявлення формувалися під впливом парадів, вони носили фраки тільки подорожуючи за кордо­ном інкогніто"²²⁶. Водночас суто чоловічий характер даної військової культури проявлявся і тоді. "Гвардія акумулюва­ла в собі риси дворянського світу, які склалися до другої половини XVIII століття. Це привілейоване ядро армії, яке дало Росії і теоретиків, і мислителів, і п'яних гультяїв, швид­ко перетворилося на щось середнє між розбитною ватагою і культурним авангардом. Дуже часто в хвилини смути саме п'яні гультяї виходили вперед"²²⁷. Ця епоха також дала та­ких військових особистостей, як Суворов і декабристи. І для декабристів, і для Суворова властивим стає строгий тип пове­дінки ("спартанська", "римська", на відміну від негативно оцінюваної "французької"). "Декабристів характеризувало постійне прагнення висловлювати без натяків свою думку, не визнаючи утвердженого ритуалу і правил світської мов­ної поведінки"²²⁸. Це власне чоловічий імідж, який, природ­но, застосовний саме до армії.

Західні країни

США серйозно підходить до проблем ПР в усіх галузях. Є дані про витрати на суспільні зв'язки в рамках Міністерства оборони СІЛА. Ця астрономічна для нас цифра становить 1,9 млрд доларів. Причому сюди внесено всілякі супутні витра­ти, які не мають суто військового застосування. Так, 65 млн пішло на військові оркестри, 13 мільйонів — на повітряні команди (очевидно, це щось на зразок нашого вищого пілота­жу, виступів парашутистів), 11 мільйонів — на військові му­зеї і 1 мільярд на рекламу призову²²⁹.

Пентагон володіє достатньо великою кількістю газет, теле-і радіостанцій. У США в рамках Міністерства оборони є відпо­відна "Іп£о5споо1", де одним з предметів є кризове управління, що є однією зі складових частин паблік рилейшнз. Природ­но, що армія, побудована на професійній основі, вимагає роз­горнутої роботи із залучення добровольців до своїх рядів, у зв'язку з чим неможливо обійтися без ПР.

Цікаво, що щоденне відображення на екрані війни у В'єт­намі призвело до повного падіння популярності армії серед населення і навіть до антивоєнних демонстрацій у студент­ських містечках. Під час конфлікту в Гренаді в 1983 р. журналістів вже не допустили в район бойових дій, що ви­кликало шквал обурення в пресі. Однак опитування гро­мадської думки не показали, що це збіглося з думкою рядо­вих американців.

Пентагон має у своєму запасі приклад вдалої інформацій­ної війни у випадку війни в Перській затоці, де участь преси жорстко контролювалася, ще більш суворі вимоги були до показу візуальної картинки на телеекрані.

Американський адмірал у відставці Кендалл Піс, який свого часу очолював інформаційний відділ Військово-мор­ського департаменту, говорить: "Військові привертають біль­ше уваги, ніж більшість будь-яких інших організацій. Тепер журналістів, котрі висвітлюють військові проблеми, стало більше, ніж коли-небудь. І багато, якщо не більшість, коли вони приходять до нас, мають дуже мало досвіду щодо воєн­них операцій. Для цього потрібний постійний процес навчан­ня. У часи В'єтнаму і війни в Перській затоці в американців війна була в їхній вітальні. Висвітлення кризи має бути во­істину миттєвим. Ми маємо бути добре підготовлені, і ми маємо діяти і реагувати дуже швидко"²³¹.

У Міністерстві оборони США задіяно 1000 осіб, зайнятих ПР-роботою. ЦРУ має трьох "spokesmen" і приховане число людей, зайнятих ПР-роботою²³².

Під час війни з Іраком американці бачили тільки резуль­тати точкових бомбардувань, але не бачили страждань і крові. Тому цей тип війни дав можливість зцементувати націю, вивести її із в'єтнамського синдрому. На іншому рівні — рівні символічної реальності — це дав можливість зробити Том Кленсі, котрий своїми романами створив образ військо­вої людини, якою може пишатися країна.

Якщо ми розгорнемо роман Тома Кленсі "Ігри патріотів" (в Америці він був виданий у 1991 р., у Москві — у 1994 р.) (є і фільм 1992 – головна роль – Г. Форд), то відразу побачимо, що його головний герой доктор Райан наділений найшляхетнішими характеристиками. Він викла­дає історію у військово-морському навчальному закладі, сам у минулому морський піхотинець, що дало йому змогу в пе­ріод короткочасного перебування в Лондоні завадити ірланд­ським терористам розправитися з представниками королів­ської сім'ї. Він уміє і стріляти (його навчив цього батько — поліцейський офіцер), і стрибати, володіє досить чіткою реак­цією. Його лекції присвячено проблемам прийняття рішень під час морських битв. Та головною поступово виявляється інша лінія: доктор Райан співпрацює з ЦРУ, спочатку на випадковій основі, роблячи для нього доповіді з проблем те­роризму, а потім переходить на постійну роботу, куди підштов­хують його кадрові співробітники, відзначаючи його силь­ний інтелект та аналітичні здібності. Цікаво, що в романі немає типової для масової культури любовної лінії. Доктор Райан знаходить своє щастя в подружній вірності, що ніяк не відповідає, наприклад, образу Джеймса Бонда. Відповідно ро­бота співробітників спецслужб набуває не тільки ореолу все­сильності, таємничості, важливості для держави. Вельми цінним і новим стає саме інтелектуальний зріз цієї професії. Це — інтелектуали, котрі можуть вирішувати будь-які зав­дання, не виходячи за межі свого кабінету. Для них немає кордонів: вони пересуваються по світу, зв'язуються з будь-якою точкою в просторі із казковою швидкістю. Весь роман пронизує впевненість, що перемога однаково буде на боці спец-служби, якими хитромудрими не виявлялися б терористи. Є й елемент того, що в колишні часи ми б назвали підтримкою народу. Курсанти від душі люблять свого викладача. Одного з терористів удається затримати завдяки пильності патруль­них. Достатньо близько співпрацюють спецслужби Велико­британії і США. Саме їхній інтелект рятує націю від будь-яких підступів ворога. Є відповідна фор­мула детективу, за якою розрізняють героя і антигероя: ан-тигерой виграє всі сутички, крім останньої. Близьку форму­лу реалізовано й у Кленсі: терористи проводять свої акції, що доводить їхню реальну потужність, однак практично в кожному випадку їм не вдається завершити їх як задумано. Щоразу на їхньому шляху постає хтось, хто, автоматично ви­конуючи свій службовий чи просто людський обов'язок (як це було із самим Райаном у Лондоні), не дає подіям розгор­нутися в несприятливому напрямку. І ЦРУ в цьому плані виглядає як некорумпована, непідкупна, могутня організація. Причому певний ореол таємничості тільки прикрашає це співтовариство шляхетних чоловіків.

Том Кленсі посів особливе місце в американській літера­турі не тому, що є улюбленим письменником президента Вілла Клінтона. Том Кленсі своїми романами вилікував Америку від в'єтнамського синдрому, повернув до числа героїв нації людину військову, котра протистоїть радянській загрозі, ря­туючи людей і країну. В усякому разі, із цього факту ми можемо зробити два висновки. Один з них — імідж може бути виправлено. Другий — погані іміджі спостерігаються не тільки у нас. Імідж країни, імідж тих чи інших її струк­тур і персоналій так само важливий сьогодні, як будь-які інші реальні показники. З поганим партнером ніхто не буде мати справи. Цей закон бізнесу примушує західні фірми вкла­дати гроші в підтримання такого міфічного поняття, з нашо­го погляду, як репутація. Тому при купівлі західної фабрики тільки третина грошей, наприклад, може йти на реальні фізичні об'єкти, решта — репутація (фірми, марки і т. ін.). Американці вміло "продають" сьогодні "фірмовий знак" своїх спецслужб. І, як наслідок, у нас сьогодні ФБР і ЦРУ стали добре знайомими (завдяки рідному телебаченню) і більш близькими поняттями, ніж аналогічні вітчизняні структури. Ми, наприклад, точно знаємо, що безстрашний агент ФБР в одному із сьогоднішніх ТБ-фільмів обов'язково наздожене злочинця.

І Будь-яка нація потребує героїв. Але відмовившись від на­бору Павлик Морозов, Зоя Космодем'янська, не змогли прий­няти новий набір. Україна, як і будь-яка держава, не може існувати поза героїкою. Коли Аме­рика відділялася від Великобританії, їй також довелося знайти свій власний список героїв. Росія в цьому плані виявилася у більш виграшному становищі, вона прийняла на себе увесь пантеон, який у минулому був спільним. І саме він асоціюється в усьому світі з Росією.

Ми хочемо проаналізувати ті шляхи, якими відбувається створення героя в американських бестселерах (Том Клэнси. Игры патриотов. — М., 1994; Лесли Уоллер. Посольство. — М., 1995; Джеймс Эллиот. Холодное, холодное сердце. — М., 1995).

Якого ж типу сучасного героя прагне суспільство сьогодні? Том Кленсі першим відзначив тенденцію зміни героя, певну його інтелектуалізацію. Його герой, наприклад, — учений, котрий внаслідок певних подій починає працювати в ЦРУ як аналітик у галузі боротьби з тероризмом. Природно, що така суто інтелектуальна лінія не може утримати роман. Герой обов'язково має бути сильний фізично, вміти стріляти і володіти іншим набором з арсеналу "шпигунського" рома­ну. І це неминуче, оскільки в будь-якому бестселері герой повинен виграти останню сутичку з ворогом. Програш доз­волено йому тільки в проміжних подіях, де він може бути захоплений зненацька.

Який тип антигероя показано в даних романах? Цікаво, що це тип іноетнічного героя. Аме­риканець у них бореться принципово з неамериканцем. У Кленсі — це ірландські терористи, в Уоллера — арабські, в Елліота — російський перебіжчик, колишній співробітник КДБ. При цьому видно ще одну нову рису — антигерой не сам на сам, він представник ворожої структури. У випадку з російським перебіжчиком він проявляє уміння, що постійно відсилає читача до злої майстерності КДБ. Як наслідок, різко збільшуєть­ся значення перемоги, що досягається в результаті.

Це іноетнічне середовище є важливою складовою всіх трьох романів, воно представлена іншими смаками, іншим зовнішнім виглядом, не кажучи вже про жахливу мету, якої сповнені неамериканські голови. І це безпомилкове рішення: ми потрапляємо в достатньо древній архетип «свій — чужий». Сучасний світ спробував зруйнувати його конгломератом зв'язків і комунікацій, проте в глибині душі він є в кожного і досить легко відновлюється, що й показують згадані романи.

Які цінності захищає герой? У правильний і упорядкова­ний світ антигерої несуть із собою хаос. Цей глобальний хаос, як покривало, весь час йде за ними, при цьому за собою вони залишають сліди-знаки вбитих добрих і безневинних людей. Це, наприклад, дівчата, котрих убиває російський перебіжчик, причому не просто убиває, а вирізає у них серця, розчленяє трупи і потім підкидає різні частини тіл. Цей тип "екзотич­ної" поведінки можливий саме для іноетнічного героя і не­можливий для героя-американця.

У кожному випадку терористи прагнуть до цілком конк­ретної акції. Однак загальна лінія боротьби така, що вони вбивають багато непричетних, і це, очевидно, також обов'яз­ковий елемент, покликаний сильною мірою виразити його несприйняття читачем. Адже в боротьбі герой — антигерой ми готові допустити втрати, це війна двох озброєних людей, котрих спеціально готували для вбивства. Та ми значною мірою не приймаємо удари, що завдаються, наприклад, дру­жині чи дітям героя.

Герой — це переможець. Він не тільки вдало убиває во­рогів. Доктор Райан з "Ігор патріотів" прекрасно читає лекції у військово-морській академії, його люблять студенти. Герой перемагає, навіть перебуваючи у відпустці, як це відбуваєть­ся з Райаном, котрий захищає на вулицях Лондона членів королівської сім'ї від рук ірландських терористів.

Герой — це інтелектуал Згадаємо нашого дру­га Штірліца, котрий чітко демонстрував нам цю головну для себе сферу. Герой зможе перемогти ворога фізично тільки тоді, коли він вирішить певне інтелектуальне завдання, по­ставлене перед ним ворогом.

Герой — морально чистий. У Кленсі американські посадові особи чисті і непідкупні. У героя є тільки дружина, дочка і... рідна краї­на. Ге­рой завжди носій правди, тому в нього іноді виникають дрібні "сутички" і зі своїм начальством, яке може пробувати в ряді випадків штовхати героя на негеройський тип поведінки.

Руссо говорив, що роману потрібні звичайні обставини, але незвичайні герої. Імідж спецслужб створюється за іншою схемою: незвичайні обставини і незвичайні герої. Такий рецепт трилера закладено вже авантюрними романами минулого, в яких йшла битва з тратами, розбійниками, взагалі — з чужаками, викликаючи до життя архетипи боротьби з чужим. Переможець драконів минулого переключився на перемоги над новими чужими, котрі є такими з етичних, ідео­логічних чи моральних міркувань. Звідси таке засилля в бойовиках боротьби з японською, італійською, китайською та іншою мафією. Вони — чужі. Ми — свої. Наявність "чужих" в країні створює певний психологічний стрес, який призвів до того, що Америка втратила стандартне розуміння нації. Подібні романи відповідають цьому глибинному заклику відновити його, і допомагають при цьому саме спецслужби.

На трьох цих романах ми зупинилися детально тому, що, на наш погляд, вони прекрасно ілюструють ПР-роботу: пози­тивний імідж працівника спецслужб проник навіть у літера­туру. Чи випадково це? Аж ніяк! Невеликий екскурс в істо­рію. ФБР створило свій імідж завдяки Джону Гуверу, який став директором ФБР ще в 1924 р. і закінчив своє життя в 1972 р. у віці 77 років на посаді директора ФБР. Слід сказа­ти, що Гувер скористався досвідом Голлівуду для створення іміджу своєї структури. При цьому, Гувер спирався на два основні положення. Перше — преса може зробити героєм того, хто очолює операцію. Тому він намагався сам керувати всіма головними операціями ФБР. Друге — преса спирається на інтерпретацію, яку їй дає висока посадова особа. Тому Гувер завжди робив це сам. Він також започаткував плідне співро­бітництво з репортером Куртні Купером, котрому багатьма приписується той імідж ФБР, який нам знайомий сьогодні. Купер, крім усього іншого, написав 3 книги, 24 оповідання, 4 кіносценарії, в яких якраз агентів ФБР і показано як сміли­вих, непідкупних, високоінтелектуальних і фізично сильних особистостей, котрі стоять вище будь-якої поліцейської сили з її криміналістичними лабораторіями. Уже з 1935 р. Голлівуд став випускати фільми так званого "G-циклу" ("G-mаn сусlе"), де одним із прочитань було поняття "державна людина".

Будь-яке завдання в галузі паблік рилейшнз полягає у визначенні проблеми і побудові комунікативної стратегії з її вирішення. При цьому центральним завданням стає ви­значення типів цільової аудиторії, для якої будуть готувати­ся ключові повідомлення. Якщо ми в цьому плані розглянемо роботу Міністерства оборони, то такими завданнями, на наш погляд, можуть бути:

• робота з призовниками, в якій метою має стати змен­шення числа відмов від служби;

• імідж армії в цілому (сюди підпадає боротьба з дідів­щиною);

• реформи в армії і представлення армії як сильної бойо­вої одиниці з єдиним командуванням;

• лобіювання армійських інтересів (бюджет, будівництво житла тощо). У західних країнах лобіювання є окремою про­фесією, що підпорядковується певним нормативним актам;

• образ самого міністра.

Якщо звернутися до Міністерства внутрішніх справ, то тут на перше місце виступають стереотипи, що вже скла­лися, які, як показує теорія пропаганди, майже неможливо змінити, з чого випливає завдання будувати поряд нові сте­реотипи. Які стереотипи сьогодні негативно характеризують міліцію? Це корумпованість, що особливо стосується праців­ників ДАІ. Це недостатній професіоналізм, а часто і недо­статній рівень фізичної підготовки. Недостатня повага до людини у формі виникає і внаслідок недостатнього освітнього і культурного рівня пра­цівників МВС, з чим також стикається рядова людина.

Вигідним же стереотипом є небезпечний характер про­тивника працівника МВС, екстремальні умови, в яких функ­ціонує працівник МВС, діючи часто на межі життя й смерті. Відповідно має підноситися (має таку потенцію) і сам праців­ник МВС. Саме цей зріз набував додаткового романтичного забарвлення в радянський час у фільмах і передачах. Однак сьогодні в сучасних детективах цей романтизм багато в чому перейшов з образу працівника МВС на образи злочинців. А цей елемент романтики необхідний і для залучення нових співробітників, для створення і підтримання своєї внутріш­ньої ідеології в органах МВС.

У цілому, саме це може допомогти у формуванні шанобли­вого ставлення до працівника МВС, якого сьогодні, на жаль, немає. Якщо не вдасться вирішити проблеми довіри, яка стоїть на першому місці, то треба домогтися хоча б поваги до справді важкої професії. Важливим при цьому має стати показ обра­зу корумпованого працівника МВС як нетипового, як винят­ку із правила. І саме в цьому напрямку має бути побудовано n-не число каналів, які допомагають населенню відчути свої права, свою захищеність, показати при цьому можливість подачі скарги на неправомірні дії співробітників МВС.

Що стосується співробітників військової Служби Безпеки, то основними лініями поведінки, на яких будуватиметься імідж, тут мають бути практично ті самі, котрі використовує Захід. Це боротьба сучасного рівня, коли інтелект діє нарівні з фізичними уміннями. При цьому ставлення громадської думки далеко не такі однозначні, оскільки німб КДБ усе ще тяжіє над даними структурами.