5. Історичні паралелі в урядових пр.

Ті чи інші різкі зміни в суспільстві, що виходять від влад­них структур, вводилися певними методами навіть у ті часи, коли ніхто не знав про ПР. Російське суспільство, наприклад, уже не одне століття переживає кілька варіантів введення нових моделей поведінки. Механізм підключення до західної культури, який активно запрацював за Петра І, діставав нові імпульси в подальшому. В. Ключевський, наприклад, гово­рить про такі два періоди: "Головною турботою світської гро­мадськості в перший період було прикрашування життя, на­повнення дозвілля витонченими розвагами, плодами чужої культури; головною турботою співжиття в другий період були окраса розуму, засвоєння чужих ідей... За Єлизавети вивчен­ня французької мови було модою, вимогою пристойності, світської вихованості. Разом з вивченням цієї мови поширю­вався і смак до вишуканої літератури. Ця література цікави­ла людей не тому, що повідомляла корисні відомості й навію­вала корисні почуття, а просто тому, що приємно заповнюва­ла дозвілля. Однак знайомство з французькою мовою і схильність до безладного читання послужили важливим за­собом і до поширення політичних та моральних ідей з сере­дини XVIII ст. Раніше читали просто для розваги, а тепер для того, щоб дізнатися про цікаві речі"¹²³. І далі йде чистий при­клад із галузі урядових ПР: "Передусім цьому впливові про­тегував уряд; він ще за Єлизавети зав'язав безпосередні відно­сини з корифеями французької літератури... Зі вступом на престол Катерини ці відносини тривали і навіть стали тісніши­ми"¹²⁴. Впроваджена модель відразу переноситься на систему освіти. Серед предметів з'являються танці, французька мова, сценічне мистецтво, потім філософія. Вона розширює сферу свого застосування за допомогою видання перекладів. "Кате­рина офіційно визнавала не тільки нешкідливість, але й ко­рисність творів тодішньої французької літератури. У своєму Наказі вона навіть взяла на себе труд пропагувати ідеї цієї літератури в російському суспільстві"¹²⁵.

За великим рахунком Катерина і прийшла до влади за допомогою активного використання ПР-методів. Адже це їй говорив Іван Іванович Бецький: "Хіба не я підлаштував уми гвардії, хіба не я кидав гроші в народ?"¹²⁶

Такі ж, основані на ПР, дії супроводжують й інші аспекти її царювання. Вона проводить зменшення податку на сіль, котрий був основоположним для населення, оскільки без солі ніхто не міг обходитися. "Катерина вирішила, щоб приверну­ти до себе народне співчуття, яке було для неї таке необхідне з огляду на ненормальність її становища, значно зменшити цей соляний податок, асигнувавши із кабінетських коштів 300 тис. рублів на покриття можливого дефіциту"¹²⁷.

Прийоми ПР впливають і на персональну поведінку імпе­раторів. Це стосується, наприклад, переговорів Наполеона й Олександра в Тільзіті, коли Наполеон запропонував вести переговори віч-на-віч, без міністрів. "У Тільзіті і після Тільзіту Олександр зовні висловлював захват генієм Наполеона і своєю дружбою з ним. Сучасники йому дорікали в тому, що він дав обманути себе хитрому корсиканцю, оскільки багато з обіцяного Наполеоном усно потім не увійшло до писаних до­говорів. Однак насправді Олександр далеко не був захоплений Наполеоном, він вправно грав свою роль і в Тільзіті, а потім і в Ерфурті¹²⁹.

ПР активно присутні у всіляких кризових явищах.

Стандартним розв'язанням кризової ситуації є зовнішня загроза, внаслідок якої населення, як правило, групується навколо лідера. Наприклад, такий результат побачив В. Ключевський у розповсюдженні католицької літератури¹³⁴. Або ще один приклад: коли на боці Польщі виступили європейські держави. В результаті реалізується патріотичний варіант стратегії ПР. "Ці загрози іноземного втручання викликали в Росії такий вибух патріотизму, якого навіть важко було очікувати. Посипалася маса патріотичних адресів від імені дво­рянства, купецтва, всіляких селянських і міських товариств, — навіть від старообрядців.

14 грудня 1825 р. з погляду уряду було програшем. Події на Сенатській площі були варіантом силового рішення про­блем, що накопичилися.

Були в історії й приклади застосування лобіювання. Так, реформа 1881 р. зіткнулася зі своєрідною дворянською агі­тацією: "дуже швидко вона виразилася в постановах деяких дворянських зібрань (тамбовського, московського та ін.), які вказували на несправедливість цього заходу стосовно по­міщиків"¹⁴¹. Відповідно в ролі сучасних "медіаторів" (посе­редників у конфліктах) виступає духовенство. С. Соловйов характеризує княжий час як боротьбу між давнім і новим порядком речей, як боротьбу, яка мала закінчитися єдино­владдям. І говорить: "При цій боротьбі духовенство не мог­ло бути байдужим, воно мало оголосити себе на користь того з них, котрий обіцяв землі заспокоєння від усобиць, встанов­лення миру і порядку"¹⁴².

Студентські заворушення були і в 1861 р., і в 1869 р. І це можна розглядати як результат невмілої ПР-роботи уряду. Студентів виключали і розкидали по всій Росії, але, як сказав свого часу один із декабристів, людей можна позбутися, ідей — ніколи.

Ми бачимо, як перед нами проходять фактично однотипні проблеми, так чи інакше пов'язані з ПР. Історичні ситуації постійно розгортаються в знайомих площинах, для розв'язання їх не завжди обираються найбільш цікаві шляхи. ПР уперше на­дає шляхи розв'язання проблем не через зовнішній примус, а шляхом внутрішнього переконання людини. І саме в цьому запорука успіху.

Загальні висновки

Підбиваючи підсумки, відзначимо, що урядові ПР дають можливість:

а) акцентувати ту чи іншу тему;

б) відволікати громадську думку від тієї чи іншої проблеми;

в) подавати проблему в потрібному ракурсі (звідки і йде "spin doctor"). Наприклад, коли за Ніксона Бюро трудової статистики пробувало дати чисті цифри безробіття, Служба комунікації примусила організувати подачу їх одночасно з показом великого числа робочих місць, що дало можливість у новинах говорити про зростання числа робочих місць одно­часно зі зростанням рівня безробіття;

г) організовувати підтримку урядових починань шляхом використання "голосу громадськості";

д) подавати уряд як такий, що говорить єдиним голосом, не допускаючи висловлювань, що суперечать одне одному;

є) формувати громадську думку, як шляхом опори на ре­гіональні ЗМІ, так і безпосереднім виходом на аудиторію за допомогою всіляких виступаючих.

Багато з цих функцій виконують спеціальні служби. Фрейзер Зейтель подає організаційну побудову Бюро су­спільних відносин Держдепартаменту США¹⁴⁷, в якій можна виявити такі функціональні складові: Служба виконавчого директора (відповідальність за персонал, загальні служби та інформаційні системи), Служба відносин з пресою (брифінги, прес-релізи), Служба публічних програм (конференції, брифін­ги, виступи, семінари для вчених і дипломатів, зв'язок з не­урядовими організаціями), Служба суспільних комунікацій (публікації й аудіовізуальні матеріали, моніторинг преси і телебачення), Служба аналізу громадської думки і планування (аналіз преси і громадської думки, стратегія, визначення пріо­ритетів), Служба істориків (підготовка офіційного зводу аме­риканської дипломатії, специфічний історичний аналіз і участь в інших видах діяльності).

Змістом усієї цієї роботи є визначення основних новинних пріоритетів самостійно, створення таких умов, за яких преса буде дотримуватися саме цих пріоритетів. Усе це, без сумніву, посилює наявні владні повноваження і робить такою високою роль урядових ПР.