3. Процес комунікації та його елементи

Відправник (джерело) повідомлення

Це - центральний суб'єкт, що шіїдює комунікаційний процес. Дже­релом повідомлення (щформації) можуть бути політик, який виголо­шує публічну промову, партійна організація, що поширює прес-реліз або влаштовує прес-конференцію чи презентацію і т. д.

Відправник (джерело) повідомлення, звичайно, наперед має уявлен­ня про те, як йому бажалося б, щоб його інформація дія була сприйнята. Однак, незважаючи на це, не існує ніякої гарантії, що отримувач інфор­мації зрозуміє відправника саме так, як останній того бажає. У більшос­ті випадків, скажімо при виголошенні промови, промовець має віднос­но обмежені можливості впливати на інтерпретацію свого повідомлен­ня. Він може, наприклад, використати певні жести, тональність голосу, наголошення на окремих важливих положеннях тощо. Проте, чи зрозу­міє аудиторія те, що вш бажав довести, повірить або не повірить йому - залежить від багатьох факторів. Одними з найважливіших серед них є якісні характеристики джерела повідомлення: його статус, надійність, кваліфікація. Зяашія аудиторії про статус, надійність і загальну визнаність кваліфікації промовця справляють вплив як на перше сприйняття цінності інформації, «вагу» повідомлення, довіру до нього, так і на довготривалість впливу на аудиторію.

Іншим важливим фактором, що впливає на процес комунікації, си­лу дії повідомлення промовця, є загальна ситуація, тема повідомлен­ня та час його виголошення.

Нарешті, ще одним із найважлившгах чинників ефективності ко­мунікації, того, чи зрозуміє аудиторія промовця правильно, є фактор кодування повідомлення.

Кодування

Справа в тому, що початкова задумка промовця, ідея, яку він бажає донести до аудиторії, мають бути перекладені на комунікаційну мову - тобто мову, зрозумілу для конкретної аудиторії. Наприклад, якщо взяти промову політичного діяча, його вихідна ідея (задум) може стати пред­метом переробки, переінтерпретації принаймні трьох кодувальників:

1. Політичний діяч може звернутися до фахівця щодо написання промов (спічрайтера) із проханням викласти свої ідеї в письмовій формі. Виступаючи в ролі кодувальника, спічрайтер із самого по­чатку має чітко зрозуміти, що саме має на увазі політичний діяч, у чому полягає зміст його повідомлення, а потім перекласти все це на мову, зрозумілу для аудиторії.

2. Написана промова має бути викладена (закодована) у вигляді прес-релізу. В цьому випадку кодувальник, а ним може бути іїшіа особа, скажімо прес-секретар, вибирає з тексту написаної промо­ви те, що, на його думку, є найбільш суттєвим, і передає це до за­собів масової інформації для друку в стислій формі.

3. Редактор газети може взяти поданий прес-реліз і, перш ніж надру­кувати, переробити його з урахуванням тієї групи населення, яка має найбільше значення для даної газети.

Таким чином, ідею, яку з самого початку мав на увазі політик, буде тричі передано по ланцюгу і перероблено, перш ніж вона дійде до справ­жнього отримувача (аудиторії, на яку вона розраховувалася). І кожного разу конкретний кодувальник (спічрайтер, прес-секретар, редактор) до­дасть щось своє, суб'єктивне, до ідеї політика. У даному випадку кожний акт кодування значно залежить від особистого досвіду кодувальників.

Повідомлення

Після того, як кодувальники збагнули щеї вцптравника (джерела) і пе­реклали їх на мову, що буде зрозумілою для отримувача, ці ідеї потім потрібно передати у формі повідомлення. Повідомлення можна зробити за допомогою різноманітних засобів комунікації: промови, газети, прес-релізу, прес-конференції, радіорепортажу, телевиступу, зустрічі віч-на-віч тощо. Щоправда, фахівці ще й досі сперечаються: що ж таке повідом­лення (message)? Існують принаймні три найпоширеніші точки зору.

1. Повідомлення - це зміст інформації. Тобто вважається, що зміст комунікації, те, що повідомляється, саме і є повідомленням. Голов­не - це те, що складає сенс, скажімо, статті, промови тощо. При цьому не має особливого значення, в якому середовищі, в який спосіб, за допомогою яких засобів було зроблене повідомлення або яка особа його зробила.

2. Повідомлення-це середовище (medium). Із цієї точки зору зміс­товний бік комунікації має мало спільного з повідомленням. Голов­не - це де і як здійснюється комунікація, який засіб для цього ви­користовується. Такі твердження переважно ґрунтуються на тому факті, що з приходом епохи телеполітики люди, стежачи за пере­бігом подій по телебаченню, можуть легко збагнути суть справи, особливо не заглиблюючись у зміст промов, аргументації тощо.

3. Повідомлення - це особистість. Прибічники такого підходу вважа­ють, що ключовим моментом повідомлення виступає не зміст або середовище поширення інформації, а сам промовець. Наприклад, нагадаємо, що майстром уміння переконувати був Гітлер. Він швидше вдавався не до поглиблення змісту своїх промов, а до вдосконалення форм і стилю їх подання. Його маніакальна пом­пезність та жестикуляція впливали на настрій людей, доводили натовп до божевілля. Тобто Гітлер як персона був головним еле­ментом комунікативного повідомлення,

Щось подібне сьогодні нагадують харизматичні лідери. їх попу­лістські заклики можуть набирати більшої ваги, ніж те, що вони осо­бисто міркують як політики. Люди часто не спроможні розрізнити слова і особу, яка їх вимовляє. Слова, вираз обличчя, очі, манера поведінки, кмітливість, сама присутність улюбленого лідера - усе це ра­зом і є повідомленням, що впливає на аудиторію.

Напевно, немає сенсу довго доводити, що всі ці точки зору немов розривають на окремі частини те єдине ціле, що, в кінцевому підсумку, є повідомленням. Тільки в єдності наведених вище елементів і складо­вих повідомлення стає завершеним, досягає найбільшого ефекту впливу на аудиторію (отримувача).

Декодування

Передане повідомлення має бути розкодованим, перш ніж його от­римувач перейде до практичної дії. Ця стадія комунікативного проце­су нагадує роботу дешифрувальника, котрий бере закодоване повідомлення і перекладає його мовою загальновідомих термінів. Знову ж таки тут виключне значення має мова. Перш ніж приступити до робо­ти, декодувальник має повністю зрозуміти сенс повідомлення. Якщо повідомлення недосить зрозуміле, то в такому випадку зали­шається мало шансів на те, що дії, до яких потім вдасться отримувач, будуть саме ті, на які очікував відправник (джерело) повідомлення.

Те, як саме отримувач розшифрує повідомлення, значно залежить від особистого сприйняття людини. Варто завжди пам'ятати, що кожна особа є уперед­женою; неможливо знайти двох людей, які б абсолютно однаково сприймали повідомлення. Особиста упередженість пояснюється дією багатьох факторів, зокрема стереотипів, символів, семантики, тиску групи, до якої належить індивід, та особливо такою складовою сучас­ної цивілізації, як засоби масової інформації.

Стереотипи. Це стійкі, емоційно забарвлені, спрощені моделі пев­ної об'єктивної реальності, що викликають у людини почуття симпа­тії або антипатії до явищ, які асоціюються з конкретним стереотипом. Сьогодні кожна людина живе і діє у світі стереотипізованих образів. Такі, наприклад, образи-поняття, як номенклатура, клан, еліта, біз­несмен, «новий українець», олігарх, ветеран, пенсіонер, червоні ди­ректори, робітники, фермери та багато інших викликають у людей певні почуття. Представники тих або інших політичних течій, партій теж сприймаються на основі стереотипів, що склалися. Серед них: ко-муняки, націоналісти, бандерівці, москалі, патріоти, зрадники, ліві, центристи, праві, екстремісти, партія влади і т. д. Бажаємо ми того чи ні, але всі ми стали жертвами таких стереотипів.

Символи. Піднятий вгору стиснутий кулак, розведені пальці у виг­ляді літери «V», свастика, червона зірка, тризуб тощо - усе це викли­кає у більшості людей ті або інші емоції. Розташовані в певному поряд­ку, символи можуть використовуватися як ефективні елементи переко­нання. Пригадаймо колони демонстрантів або мітинги під синьо-жов­тими чи червоними стягами, запеклі дебати у Верховній Раді України, з приводу державних символів України і ми зрозуміємо, які протилеж­ні переконання вони репрезентували, які емоції збурювали в людей.

Семантика. У політичній діяльності, щоб ефективно впливати на людей, потрібно вміти використовувати точні слова і поняття. Це ве­лике мистецтво, оскільки часто одні й ті ж слова різні люди можуть розуміти по-різному. Часто вразливими і неоднаково сприйнятними для різних людей є широко вживані в політиці такі слова і поняття, як патріот (націоналіст), політик-ліберал («жирний кіт»), політична гру­па (клан), закон і порядок і т. д. Із семантикою (словами, поняттями, ярликами) потрібно обходитися надто обережно, оскільки мова і значення слів постійно змінюються. Досвідчений комунікатор має зав­жди думати про наслідки вживання тих чи інших слів, перш ніж зва­житися їх використати.

Тиск групи. Група, до якої належить особа (peer group), часто впливає на прийняття рішення окремим її членом. Під час одного широко відомого в соціальній психології експерименту студентів попрохали вказати на найкоротшу серед трьох різновеликих ліній.

А _________

Б _____

В _______

Хоча лінія Б, без будь-яких сумнівів, була найкоротшою, усіх студентів в аудиторії, крім одного, попрохали вказати, що лінія В є най­коротшою. Мета тесту полягала в тому, щоб з'ясувати, чи погодиться цей студент із думкою своїх товаришів по студентській групі. Статистика доводить, що під час абсолютної більшості таких тестів студен­ти, до яких не зверталися з проханням, указували на лінію В. Отже, тиск групи переважав.

Засоби масової інформації (ЗМІ). На процес прийняття того або ін­шого рішення особливий вплив справляють ЗМІ. Їх часто називають «четвертою владою» в суспільстві. Засоби масової інформації нерід­ко зачіпають найболючіші проблеми життя, привертають увагу гро­мадськості до них, формують громадську думку і лінію поведінки ок­ремих груп населення. Уже давно доведено практикою, що люди ба­зують своє сприйняття навколишнього соціального середовища на то­му, що вони читають, чують або бачать по телебаченню, особливо не турбуючись про те, аби заглибитися у проблеми і самостійно переві­рити факти, правдивість інформації, яка надходить по каналах ЗМІ.

Нарешті, ведучи мову про фактори, що можуть виробити в людей упереджене ставлення до інформації, слід також пам'ятати й про бар'єри на шляху комунікації. Нагадаємо деякі з них:

• штучна (політична) цензура;

• фактори, що лімітують соціальні контакти;

« обмеження часу на питання громадських стосунків; » спотворення змісту реальних подій через необхідність коротко ін­формувати про них;

• вади, що виникають при потребі описати простими словами склад­ні проблеми;

• побоювання зачіпати факти, що можуть викликати загрозу уста­леним нормам життя людей.

Отримувач (адресат) повідомлення

Процес комунікації не відбудеться доти, доки хтось на іншому кін­ці ланцюга не почує або не зрозуміє того, що говорить відправник. Ця ситуація нагадує стару таємницю падаючого дерева в лісі: чи падає воно на землю з шумом, якщо в цей час нікого немає поблизу, щоб це почути? Якою б не була відповідь, безперечно одне - комунікації не відбудеться, коли повідомлення не досягне передбачуваної аудиторії громадськості і не викличе потрібної реакції в його отримувачів.

Однак навіть і тоді, коли передане повідомлення чітко зрозуміли його отримувачі, все ж не існує гарантій, що вмотивованою буде са­ме та дія, на яку розраховував відправник повідомлення. У дійсності повідомлення може спричинити декілька різних наслідків:

• змінити установки, тобто загальну орієнтацію людини на певний соціальний об'єкт. Проте це трапляється надто рідко, оскільки змі­на установок досить складний процес;

• кристалізувати установки. Такий наслідок є поширеним. Часто послання може впливати на таку поведінку аудиторії, до якої вона вже була готова, але не вистачало лише певного додаткового пош­товху іззовні;

• виклика ти сумніви. Передане повідомлення може змусити його отри­мувачів змінити свою точку зору. Переконливе повідомлення може поставити під сумнів існуючу думку людей щодо якоїсь проблеми;

• не викликати ніяких наслідків. Часто комунікація закінчується нічим.

Для процесу комунікації особливе значення має зворотний зв'язок. Комунікатор має отримати зворотну реакцію від адресата для того, щоб переконатися, чи надійшла до нього інформація, який вона мала вплив і як при необхідності змінити майбутню комунікацію. Трапля­ються випадки, коли професійні комунікатори нехтують зворотним зв'язком. Це одна з великих помилок.

Критерієм ефективності дії комунікації можуть бути, скажімо, кількість телефонних дзвінків, листів, що надійшли після поширення повідомлення, або кількість голосів, які виборці віддали політикові під час балотування на виборах.

Якщо люди після отримання повідомлення не вдаються до дії, пот­рібно з'ясувати, у чому справа. У деяких випадках, коли отримувачі не перейшли до помітних практичних дій, вони все ж можуть зрозу­міти і передати повідомлення іншим особам.

Зміст взаємовідносин

Комунікація відбувається за певних особистісних стосунків, що скла­лися між комунікаторами. Зміст цих стосунків може бути різноманітний, наприклад: близькі - між друзями; інтимні - між сімейним подружжям; формальні - між колегами-службовцями; конфліктні - між політичними конкурентами; ворожі - між непримиренними супротивниками і т. д.

Взагалі, як стверджують учені, комунікативні взаємовідносини ґрун­туються на чотирьох головних засадах:

• емоційних почуттях, холодних розрахунках і формалізмі;

• інтимності й подібності;

• безпосередності й симпатії;

• домінуванні-підпорядкуванні.

Зрозуміло, що все це не може не впливати на комунікативний процес.

Соціальне оточення

Комунікація впливає на соціальне оточення і перебуває під його впливом.

Щоб досягти бажаного результату, комунікативний процес має від­буватися за певними загальноузгодженими правилами. Наприклад, для досягнення групового рішення потрібно дотримуватися таких чо­тирьох умов:

• точно оцінити стан обговорюваної проблеми;

• спільно і повністю з'ясувати мету й виробити критерії оцінки наб­лиження до неї;

• з'ясувати, якими можуть бути позитивні наслідки рішень, що прий­маються;

• з'ясувати, якими можуть бути негативні наслідки рішень.

Тож, здійснюючи процес комунікації, ми увесь час апелюємо до со­ціального досвіду, соціальних норм і цінностей людського співжиття, беремо до уваги конкретне становище економічних, політичних, а може, й міжнародних умов. Тобто всі компоненти комунікаційного процесу органічно пов'язані між собою і постійно перебувають у ди­намічному розвитку.

Отже, проаналізовані складові комунікативної моделі - прості, ґрунтуються на здоровому глузді і завжди залишаються сталими, які б нові технічні засоби інформації ми не використовували. Комуніка­цію ініціюють і організовують люди і роблять це заради людей. Та як би ефективно не спрацьовували всі ланцюги комунікаційного проце­су, якими б переконливими не були слова і повідомлення, за всім цим має бути дія. Яскраві брошури, захоплюючі промови, розумні статті, «хороша преса» можуть привернути увагу громадськості. Але, на­решті, аби дістати справжню підтримку людей, слова потрібно під­кріплювати відповідними справами.