Мелодика окличного та спонукального речення

В окличному реченні спостерігається підвищення тону на сильно наголошеному складі і різкий спад його в кінці речення. У тому випадку, коли сильно наголошений склад останній у реченні, він вимовляється з пониженням тону; підвищенням тону характеризується в такому випадку попередній наголошений склад. Мелодика спонукального речення характеризується підвищенням тону на наголошеному складі дієслова та різким зниженням тону на останньому наголошеному складі речення.

Загальна характеристика німецьких дифтонгів

У системі голосних фонем німецької мови є три дифтонги: [ae], [ao], [ɔø]. Дифтонгом називається поєднання двох голосних в одному складі. Перший голосний у німецьких дифтонгах звучить виразно, а другий – слабко, невиразно.

Фонема [ae]

При вимові дифтонга [ae] органи мовлення спочатку установлені на вимовлення звука [a], а потім, в кінці артикуляції, передня спинка язика підноситься вище, отвір між губами зменшується, відбувається плавний перехід від артикуляції [a] до артикуляції [e]. Другий елемент вимовляється закрито, але коротко. У дифтонгу голосні вимовляються злито, тривалість вимовляння дифтонга дорівнює тривалості довгого голосного.

Фонема [ao]

При вимові дифтонга [ao] органи мовлення спочатку установлені на вимовляння короткого [a], у кінці артикуляції задня спинка язика підноситься вище до піднебіння, отвір між губами звужується, губи заокруглюються. Другий елемент дифтонга вимовляється коротко.

Фонема [ɔø]

При вимові дифтонга [ɔø] язик і губи спочатку установлені на вимову короткого відкритого [ɔ]. Потім язик переходить у положення закритого [ø:], а отвір між губами стає вужчим. Другий елемент вимовляється закрито і коротко.

Фонема [t∫]

При утворенні [t∫] кінчик язика піднятий і в місці утворення [∫] торкається частини твердого піднебіння, яка межує з альвеолами. Вимовляння звука починається із змички як при звуку [t], яка не вибухає, а переходить у щілину як при [∫].

Фонема [pf]

При утворенні німецького [pf] між верхньою і нижньою губами утворюється дуже слабка змичка. До верхніх зубів при цьому наближена нижня губа. В момент прориву змички утворюється щілина між верхніми зубами і нижньою губою. В результаті такої артикуляції утворюється один суцільний звук [pf].

Фонема [ç]

Німецький приголосний [ç] являє собою вимовлений без голосу приголосний [j]. При вимові цього звука кінчик язика впирається в нижні зуби, середня спинка язика високо піднесена до твердого піднебіння, утворюючи разом з ним вузьку щілину, через яку проходить повітря. Губи напіввідкриті, куточки їх трохи розведені в сторони. На відміну від [j] звук [ç] глухий. Німецький [ç] вимовляється після голосних переднього ряду, дифтонгів [ae] і [ɔø] та після приголосних.

Мелодика питального речення з питальним словом

Питальне речення, що починається питальним словом, вимовляється звичайно із пониженим тоном у кінці (хоча можливе і підвищення тону).

Мелодика питального речення без питального слова

Німецьке питальне речення без питального слова

вимовляється, як правило, з підвищенням тону на останньому наголошеному складі. Якщо за наголошеним складом іде один або декілька ненаголошених складів, підвищення тону триває до кінця фрази. Така мелодика називається питальною.