Фонема [h]

Приголосний [h] - глухий звук, місцем артикуляції якого є глотка. Повітря, проходячи через щілину, утворену невеликим звуженням між коренем язика і задньою стінкою зіва, створює легкий шум видиху, який сприймається як звук [h]. Положення спинки язика і губ визначається голосним, що йде за цим звуком. Кінчик язика звичайно впирається у нижні зуби. Таким чином, приголосний [h] – це ясний видих, який не повинен супроводжуватися ніякими додатковими шумами.

Фонема [χ (x)]

При вимовлянні німецького глухого приголосного [χ], так званого ach-Laut′a, м’яке піднебіння разом з маленьким язичком опускається в напрямку до трохи піднятої задньої спинки язика, і між ними виникає щілина. Повітря, що проходить через цю щілину, утворює сильний шум тертя, характерний для [χ]. Ach-Laut може стояти тільки після голосних заднього ряду і дифтонга [ao].

Фонема [u:]

Голосний [u:] – довгий, дуже закритий звук. Характеризується найбільшим серед голосних заднього ряду округленням і випинанням губ при загальному значному напруженні органів мовлення. Задня спинка язика максимально піднесена до м’якого піднебіння – до передньої його частини. Тобто голосний [u:] дещо далі просунутий вперед порівняно з іншими голосними заднього ряду.

Фонема [υ]

Артикуляція короткого голосного [υ] відрізняється значно від вимови довгого [u:]. Різниця полягає в меншій лабіалізації [υ]. Губи, менше округлені і менше випнуті, утворюють досить широкий отвір. Крім того, артикуляція [υ] більш задня і більш відкрита: задня спинка язика піднесена до м’якого піднебіння далі ззаду і не так високо, як при довгому [u:]. Кінчик язика лежить біля нижніх зубів.

Фонема [o:]

Довгий закритий звук [o:] артикулюється так: губи округлені і сильно випнуті, майже як при [u:]. Кінчик язика лежить біля альвеол нижніх зубів. Язик піднесений до задньої частини м’якого піднебіння. Піднесення язика менше, ніж при [u:]. Корінь язика дуже відтягнений назад.

Фонема [ɔ]

При вимовлянні короткого відкритого [ɔ] губи заокруглені, але не так сильно випнуті, як при довгому [o:]. Кінчик язика лежить біля нижніх зубів. Задня спинка язика піднесена до м’якого піднебіння – до середньої частини.

Наголос у простих і складних словах

1. Сильний наголос у німецькій мові концентрується, як правило, на корені слова. Перший склад простого кореневого слова звичайно буває наголошеним, напр. kómmen, ságen, der Sómmer, die Tóchter.

2. У похідних словах з відокремлюваними префіксами наголос падає на префікс, напр. vórkommen, náchkommen, vórsagen.

3. У словах з невідокремлюваними префіксами наголос падає на корінь,напр. bekómmen.

4. Суфікси в німецькій мові звичайно ненаголошені, напр. die Brúderschaft, náhrhaft.

5. Деякі суфікси (головним чином у запозичених словах) знаходяться під наголосом, а саме: -ist, -ent, -at, -ie, -ei, -ur, -ieren та ін.: der Kommuníst, der Studént, der Demokrát, der Praktikánt, die Melodíe, die Druckeréi, die Natúr.

6. У складних словах є по два наголоси: головний на визначальному слові і другорядний на визначуваному слові: die Stráßenֽbahn.

Фонема [i:]

Голосний переднього ряду [i:] – довгий закритий звук. При його вимовлянні куточки губ розведені, але так, що губи не облягають щільно зубів. Рот розкритий дуже мало. Середня спинка язика максимально піднесена до середини твердого піднебіння. Кінчик язика впирається у нижні зуби.

Фонема [ı]

При вимовлянні німецького короткого відкритого [ ı ] губи напружені, але розведені менше, ніж при [i:], язик не так високо піднесений до твердого піднебіння, трохи відсунутий назад, хоч кінчик його торкається нижніх зубів.

Фонема [e:]

При утворенні цього звука куточки губ розведені (менше, ніж при [i:]), губи напружені, і отвір між ними ширший, ніж при [i:]. Середня спинка язика піднесена до твердого піднебіння, але язик лежить трохи нижче, ніж при [i:]. Кінчик язика впирається у нижні зуби.

Фонеми [ε] і [ε:]

При вимові німецьких [ε] і [ε:] губи трохи розведені, розкриття рота ширше, ніж при [e:]. Піднесення середньої спинки язика при вимові довгого [ε:] менше, ніж при [e:], а при вимові короткого [ε] менше, ніж при [ε:]. Кінчик язика впирається в нижні зуби.

Фонема [y:]

При вимові довгого огубленого голосного переднього ряду [y:] кінчик язика впирається в нижні зуби, а середня спинка максимально піднесена до твердого піднебіння, як при довгому [i:]. Губи випнуті, сильно округлені і напружені, як при вимові [u:]. Виходить дуже закритий і лабіалізований звук переднього ряду.

Фонема [ү]

При вимові короткого голосного [ү] середня спинка язика піднесена до піднебіння так, як при короткому відкритому [І], а губи округлені і випнуті – як при короткому [υ]. Порівняно з [y:] цей звук більш відкритий і менш лабіалізований.

Фонема [Ø:]

Артикуляція лабіалізованих звуків переднього ряду [Ø:] і [œ] чужа українській мові. При вимові довгого закритого голосного [Ø:] спинка язика піднесена до піднебіння, як при вимові звука [e:]. Кінчик язика впирається в нижні зуби. Губи випнуті і заокруглені, як при вимові закритого [o:].

Фонема [œ]

При артикулюванні короткого відкритого лабіалізованого голосного [œ] язик піднесений, як при короткому відкритому нелабіалізованому [ε], а губи округлені і випнуті, як при [ɔ]. При постановці цього звука слід виходити, таким чином, із артикуляції [ε], додаючи до неї огублення [ɔ].

Мелодика простого розповідного речення

Під мелодикою речення розуміємо рух тону всередині речення: підвищення і пониження тону або рівний рух його. Просте розповідне речення німецької мови характеризується пониженням тону на наголошеному складі останньої синтагми – такий тип мелодики називається мелодикою завершеності. Неостання в реченні синтагма має мелодику незавершеності, яка показує, що далі буде, що висловлювання ще не закінчене, і характеризується незначним підвищенням тону на останньому наголошеному складі синтагми. Далі до кінця синтагми тон або понижується, або рівний.