2 Відомості про звуки та інтонацію німецької мови (загальна характеристика) Норма німецької вимови

Існує вимовна норма у німецькій мові. Це Hochlautung - високий стиль літературної вимови.

Основні особливості голосних німецької мови;

Характерними особливостями німецьких голосних є такі:

a) Довгота і короткість голосних. З довготою і короткістю голосних німецької мови тісно пов’язана відмінність їх за якістю, тобто за ступенем закритості чи відкритості. Як правило, довгі голосні бувають закритими, а короткі – відкритими.

З тією ж особливістю німецьких голосних – розрізненням їх за тривалістю – пов’язаний в німецькій мові особливий спосіб приєднання до короткого голосного наступного за ним приголосного. Приголосний не вільно йде за попереднім коротким голосним, а тісно до нього приля­гає, немовби обриваючи його. Це створює особливий характер "уривчастості" звучання німецької мови.

б) Сильне м’язове напруження всього мовного апарату при вимові голосних.

3 ним пов’язана така властивість німецьких голосних, як збереження ними якості звучання в ненаголошених позиціях. Значною напруженістю артикуляцій звуків німецької мови пояснюється і чітка вимова голосних.

в) Сильний приступ голосного на початку слова та кореня.

г) Активна участь губ в артикулюванні голосних.

Основні особливості приголосних німецької мови

Німецькі приголосні звуки характеризуються такими особливостями:

а) Відсутністю протиставлення палаталізованих (м’яких) і непалаталізованих (твердих) приголосних. У німецькій мові всі приголосні тверді.

б) Відсутністю пом’якшення німецьких приголосних перед голосними попереднього ряду.

в) Деяким оглушенням дзвінких приголосних. Німецькі дзвінкі приголосні вимовляються не так дзвінко, як українські, німецькі дзвінкі ближчі до відповідних їм глухих.

г) Відсутністю подвоєння приголосних.

_д) Наявністю аспірації. Німецькі глухі проривні приголосні [k, р, t] вимовляються з так званим придихом, тобто їхня вимова супроводжується шумним видихом (крім кількох окремих позицій).

Фонеми [а:] і [а]

У німецькій мові є довгий [а:] і короткий [а]. За якістю, тобто за ступенем закритості чи відкритості, вони майже не відрізняються один від одного. Обидва вимовляються з відносно широко відкритим ротом. Губи не округлені, верхня губа трохи

напружена, язик лежить плоско, впирається кінчиком у нижні зуби. Задня спинка язика трохи піднесена до м‘якого піднебіння.

Сильний приступ голосного

Сильний приступ забезпечує роз­дільну вимову початкового голосного слова від попереднього слова. Утворюється він так: голосові зв’язки перед початком вимовляння го­лосного легко змикаються (але не стискаються!); потік повітря розри­ває цю змичку, утворюючи легкий шум - ляск. Цей шум, що передує вимовленню голосного, називається сильним його приступом.

Фонеми [f] і [s]

Вимова німецьких глухих приголосних [f, s] близька до вимови відповідних українських приголосних. Німецькі приголосні більш шумні.

Фонема [∫]

Німецький глухий приголосний [∫] близький до українського звука. Різниця полягає в тому, що при вимовлянні німецького звука язик більше відтягнений назад, ніж при українському звуку.

Фонема [t]

При вимовлянні німецького [t] змичка утворюється між передньою спинкою язика і альвеолами, причому кінчик язика впирається у верхній край верхніх зубів. Артикулювання [t] супроводжується в німецькій мові так званим придихом. Придих, або аспірація, досягається енер­гійним видихом при вимовлянні приголосного.

Фонеми [р] і [k]

Приголосні [р], [k] близькі до відповідних українських приголо­сних, але подібно до звука [t] артикуляція їх супроводжується при­дихом.

Фонема [ts]

Німецький приголосний [ts] дуже близький до українського. Німецький звук тільки більш напружений.

3вук[ə]

Однією зі специфічних особливостей німецької вимови є наявність у ній редукованого (послабленого) голосного [ə]. При його артикулюванні губи злегка розкриті і пасивні, язик не просунутий ні вперед, ні назад, середня і задня спинки язика трохи підняті. Звук максимально короткий, напружений і нечіткий. Голосний [ə] (його називають der Murmellaut, тобто звук невиразного бурмотіння) зустрічається лише в ненаголошеній позиції, звичайно в закінченнях, а також у префіксах bе-, gе-

Фонеми [b, d, g, v, z]

Німецькі дзвінкі приголосні [b, d, g, v, z] вимовляються менш дзвінко, ніж українські [б, д, в, з]. За діючим мовним органом і за спо­собом артикуляції вони близькі до українських, крім звука [d], який артикулюється так само, як відповідний глухий [t]. У кінці німецьких слів та морфем (кореня, префікса) дзвінкі приголосні оглушуються.

Фонема [j]

Приголосний [j] відрізняється від українського [й] тільки більшим шумом, а також більшою напруженістю.

Фонема [m]

Німецький носовий приголосний [m] збігається за артикуляцією з українським [m]. Різниця проявляється тільки в більшій напруженості артикуляції німецького приголосного.

Фонема [n]

Німецький сонорний приголосний [n] за артикуляцією збігається з німецькими [t] і [d]. Різниця полягає в назальності [n], тобто звук резонується в носовій порожнині, поскільки видихуване повітря виходить не через рот, а через носову порожнину. Подібно до сонорного [m] приголосний [n] звучить більш напружено і виразно в кінці слова і менш виразно на початку слова.

Варіанти фонеми [r]

У сучасній німецькій мові існують чотири варіанти приголосної фонеми [r].

1. Задньоязичний щілинний [r] (Reibe-r). При вимові цього звука задня спинка язика піднесена до м’якого піднебіння і утворює з ним щілину, через яку проходить струмінь видихуваного повітря, утворюючи слабкий шум тертя. Голосові зв’язки вібрують, тобто це дзвінкий приголосний.

2. Увулярний (язичковий) дрижачий [r] (Zäpfchen-r). При вимові цього звука активним є маленький язичок (uvula). Задня спинка язика піднесена до м’якого піднебіння настільки, що стискається з язичком. Струмінь видихуваного повітря приводить язичок у коливальний рух, в результаті чого виникає поперемінно то слабкий дотик, то щілина між язичком та задньою спинкою язика.

3. Передньоязичний дрижачий [r] (Zungenspitzen-r) артикулюється подібно до українського [r], тільки з меншою кількістю вібрацій кінчика язика.

У літературній німецькій вимові домінує Reibe-r, Zäpfchen-r можливий, Zungenspitzen-r вживається рідше, хоча саме цей варіант є історично

німецьким звуком: Rast [ʁast]

4. Вокалізований r: [ɐ]. При вимові цього звука середня спинка язика піднесена у напрямку до твердого піднебіння. Звук невиразний, індиферентний, класифікується як голосний середнього ряду.