3.2. Соціально-економічна роль праці в історичному розвитку

У процесі історичного, соціально-економічного, науково-технічного розвитку суспільства роль особистісного чинника виробництва постійно зростає. Науково-технічний і соціальний прогрес, озброюючи людину могутніми засобами виробництва, не лише не знижує, а й підвищує роль людини, висуваючи нові, значно вищі вимоги до якості робочої сили.

Отже, сутність праці в контексті теоретико-методологічних за­сад економіки праці визначається через сукупність функцій, які вона виконує щодо людини і суспільства як основна сфера життє­діяльності та розвитку людини, необхідна умова життя суспільства і складна форма взаємовідносин людей у процесі виробничої діяль­ності.

Продуктивна праця у сфері матеріального і нематеріального ви­робництва – основа економічного зростання, добробуту населен­ня, розвитку конкретної людини та прогресу суспільства в цілому. Саме це визначає нагальну необхідність створення технічних, організаційних, соціальних та економічних умов для такої праці й забезпечення нормальних збалансованих соціально-трудових від­носини між учасниками виробничого процесу (роботодавцями, пра­цівниками, їх суб'єктами та органами).

Роль та важливість праці в розвитку людини та суспільства про­являється в тому, що в процесі праці створюються не лише матері­альні та духовні цінності, призначені задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, набуваючи нових навичок, роз­криваючи власні здібності, доповнюючи та збагачуючи знання. Творча праця сприяє продукуванню нових ідей, вдосконаленню за­собів праці, появі прогресивних технологій, нової продукції, ма­теріалів, енергії, котрі, в свою чергу, створюють нові потреби. Тоб­то внаслідок трудової діяльності задовольняються потреби людей та відбувається прогрес виробництва, виникають нові потреби та подальше їх задоволення, що надалі впливає на відтворення насе­лення, сприяє підвищенню матеріального та культурного рівня його життя.

Отже, сутність праці полягає в тому, що праця – це процес усві­домленої трудової діяльності людини, який здійснюється заради одержання корисного результату і є, з одного боку, процесом взає­модії людини з засобами, предметами праці у межах певної техно­логії та організації, а, з іншого боку, – процесом суспільної взає­модії між людьми.

Значення праці в житті людини і суспільства виявляється у ба­гатьох різноманітних її функціях. Основні з них:

• Праця є основним, природнім, суспільно визнаним, мораль­ним способом задоволення всіх матеріальних і дуже багатьох ду­ховних потреб як окремої людини, так і людства в цілому.

• Праця створює суспільне багатство, пристосовує природні умови для зручності людей, опосередковує, регулює, контролює одержання людиною природних благ.

• Праця формує спільноти людей, суспільство загалом і визна­чає суспільний прогрес. Праця та її результати визнаються суспіль­ством як природна основа соціальної диференціації, вони є серце­виною всіх соціальних відносин.

• Праця та підготовка до неї стає основною рушійною силою розвитку людини. Створюючи та вдосконалюючи матеріальні й духовні блага, людина набуває знань, трудових навичок, вміння ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Праця – це визначальна сфера спеціалізації людини в суспільстві.

• В праці і завдяки праці люди пізнають як закони свого роз­витку, так і закони природи. Інтелектуальна, творча праця відкри­ває кожній окремій людині та людству загалом шлях до свободи, включаючи свободу від природних небезпек, від хвороб, від матері­альних нестатків.