Зайнятість, ринок праці, безробіття

Метою цього напряму моніторингу є визначення масштабів рин­ку праці, запобігання масовому безробіттю, найбільш повне й ефек­тивне використання трудового потенціалу, без чого неможливий подальший соціально-економічний розвиток суспільства.

Як ви знаєте з матеріалів попередніх лекцій, в Україні є чимало проблем у сфері зайнятості. Це низький рівень заробітної пла­ти, високий рівень безробіття, приховане безробіття (вимушена не­повна зайнятість), велика середня тривалість безробіття, висока зайнятість у неформальному та нетоварному секторах. Всі ці проблеми актуальні для усієї країни, та особливо гострі вони у сільській місцевості й окремих регіонах.

Дії держави мають бути спрямовані на забезпечення зайнятості шляхом створення нових робочих місць у державному і недержавному секторах економіки, стимулювання розвитку малих підприємств, заохочення підпри­ємницької діяльності, самозайнятості, забезпечення збалансова­ності ринку праці.

Проблеми зайнятості населення потребують розробки на дер­жавному рівні низки захисних заходів: забезпечення гарантій зай­нятості при зміні власника, приватизації та банкрутстві підприєм­ства, удосконалення системи виплат по безробіт­ю та створення страхової системи, організації і проведення гро­мадських робіт, договірного регулювання зовнішньої трудової міграції та захисту прав і інтересів співвітчизників за кордоном тощо.

Основна увага має приділятися найменш конкурентоспроможним групам населення на ринку праці: молоді, жінкам, які мають дітей, особам передпенсійного і пенсійного віку. Одне із важливих завдань – спрогнозувати і запобігти виникненню масового безробіття в окремих регіонах і га­лузях економіки.

Таким чином, моніторинг зайнятості, ринку праці й безробіття найбільш чітко показує, в якому напрямку необхідно коригувати економічну політику держави, щоб становлення ринку пройшло з мінімальними соціально-економічними втратами.

Соціально-трудові процеси на підприємствах

Ринкові реформи, зміна форм власності підприємств викликає нові явища у сфері трудових відносин. Основні проблеми, пов'язані з соціально-трудовою сферою підприємств, проявляються перш за все у характері трудових відносин і особливості соціального клімату в трудових колективах. Найбільша напруга спостерігається в колективах у той час, коли відбувається найбільше падіння реальної заробітної плати, значні затримки з її виплатою, простої, масові звільнення.

Всі ці проблеми залишаються нагальними, хоча останнім часу у цій сфері спостерігаються певні, хоча й незначні, позитивні зрушення. Продовжується тенденція підвищення ефективності використання робочої сили на виробництві, зростання відпрацьованого робочого часу та зменшення його втрат. У 2004 році працівниками було відпрацьовано 86,2 % фонду робочого часу проти 83,8 % 2002 року.

Роль профспілкових комітетів на підприємствах значно знизи­лась, і сьогодні вони практично не виконують одну з най­важливіших своїх функцій – захисту прав трудящих. Новостворю­вані підприємства часто відмовляються від створення профспілко­вих організацій, що знижує ефективність роботи з укладання колективних ­договорів і їх виконанням. Ґрунтовна підготовка, затвердження і контроль виконання колективних договорів, надання їм великого значення, сприяють позитивним змінам у соціально-трудових про­цесах на підприємстві, встановленню доброго психологічного клімату в колективі тощо.

Спеціалісти вважають, що на сучасному етапі потенційні мож­ливості колективних договорів виконуються лише на 30 % . Така ситуація пов'язана з багатьма обставинами, зокрема у багатьох тру­дових колективах залишається формальне ставлення до колектив­них договорів. У свою чергу це пов'язано з тим, що не відбулись кардинальні зміни у психології працівників щодо участі в управ­лінні виробництвом, рядові акціонери не в змозі впливати на прий­няття управлінських рішень.

Становлення системи соціального партнерства проходить в до­сить складних умовах. Таке положен­ня у соціально-трудовій сфері викликає незадоволення людей, спричинює виникнення конфліктів, страйків. Тобто система дого­вірних відносин між роботодавцями та найманими працівниками не стала повною мірою ефективним механізмом регулювання трудових відносин.

Отже, стан справ у соціально-трудовій сфері на підприємствах вказує на те, що реальний поворот реформ до соціальної зорієнтованості йде вкрай повільно, невизначено, суперечливо. Виникає необхідність розробити нові підходи вирішення ряду проблем, а також механізмів реалізації соціальних заходів, перш за все у сфері оплати та охорони праці, ефективної зайнятості.

Моніторинг соціально-трудових відносин на підприємствах, установах, організаціях дає змогу вивчити на рівні окремих підприємств, установ цілий комплекс проблем у сфері платоспроможності підприємств, зміни обсягів виробництва, кількості робочих місць, і їх спільного впливу на зайнятість, матеріальне стимулювання, організацію й умови праці, трудові відносини.

В цьому напрямку моніторингу соціально-трудової сфери слід досліджувати роль підприємства у вирішенні проблем соціального захисту і підвищення рівня життя працюючих, необхідно вивча­ти співвідношення динаміки чисельності зайнятих на підприєм­ствах із динамікою обсягів виробництва, особливості змін у масш­табах, характері й напрямках прихованого безробіття; динаміку заробітної плати, її зв'язок із результатами праці; причини масових невиплат заробітної плати, аналізувати диференціацію у заро­бітній платі між окремими підприємствами, галузями, категорі­ями працівників та ін.; здійснювати аналіз трудових відносин, ви­конання трудових договорів, роль профспілок у діяльності колек­тивів та ін.