2.2. Види зайнятості та баланси трудових ресурсів

Становлення ринкових відносин характеризується природним переміщенням зайнятості з виробничої сфери у сферу обслуговування, але при цьому необхідно, щоб рівень виробництва забезпечував потреби економіки й населення за рахунок зростання ефективності виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва та праці. В сучасних умовах в Україні цього не відбувається. В умовах економічної кризи спостерігається скорочення усіх сфер народного господарства, а особливо фінансового сектору та будівництва.

Важливе значення для раціонального формування і розподілу трудових ресурсів має розроблення системи їх балансів.

До системи балансів трудових ресурсів належать:

• зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий);

• баланс розрахунку додаткової потрібності в робітниках і службовцях та джерела їх забезпечення;

• балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників;

• балансовий розрахунок залучення молоді до навчання і працевлаштування її після здобування освіти;

• балансові розрахунки потреби в спеціалістах; міжгалузевий баланс затрат праці;

• баланс робочого часу.

Система балансів і балансових розрахунків розробляється по окремих регіонах і в цілому по державі. При цьому необхідно враховувати кон'юнктуру ринку праці, динаміку й структуру робочих місць у плановому періоді, зміну демографічної структури населення, напрями та масштаби міграційних процесів; динаміку чисельності й структуру зайнятості населення працездатного віку; ефективність використання трудових ресурсів; джерела і масштаби формування професійно-кваліфікаційної структури працівників; темпи зростання продуктивності праці тощо.

Баланс трудових ресурсів – це система взаємозв'язаних показників, які характеризують формування та розподіл трудових ресурсів. Він складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і розподільної (розподіл трудових ресурсів).

Характерною тенденцією структурних змін в складі трудових ресурсів є збільшення питомої ваги зайнятих в невиробничій сфері. Цей процес свідчить про підвищення ефективності виробництва. Основними джерелами інформації для визначення трудових ресурсів та їх структури є дані перепису населення, спеціальні дослідження, обстеження, прогнози на різних рівнях управління.

Розрахунок ресурсної частини балансу трудових ресурсів, тобто попереднього балансу, виконується в такій послідовності: обґрунтовується чисельність населення в працездатному віці (за даними демографічного прогнозу); визначається чисельність працюючих пенсіонерів у плановому періоді за формулою; встановлюється чисельність зайнятих в особистих (індивідуальних) господарствах; обчислюється чисельність зайнятих у народному господарстві.

Друга частина балансу - витратна, яка характеризує міжгалузевий розподіл трудових ресурсів. Тобто тут відображається використання потенціального запасу праці в конкретних галузях народного господарства.

На етапі розробки кінцевого варіанту балансу перш за все визначається потреба економіки в робочій силі на плановий період. Для цього використовуються індекси зростання обсягу випуску продукції та продуктивності праці в матеріальному виробництві, а також нормативи витрат праці по кожному виду послуг.

Зведений баланс трудових ресурсів може складатися по області, економічному регіону, країні в цілому. На регіональному рівні при встановленні ресурсної та витратної частин балансу інколи виникає невідповідність між ними. У тому випадку, коли переважає ресурсна частина звітного балансу, необхідно в плановому балансі передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості — балансу. При аналізі регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту розробляються заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де є їх надлишок, і зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності наявних трудових ресурсів у трудодефіцитних

Баланс ринку праці. Ринок праці, як і ринки капіталів, товарів, цінних паперів та інших є складовою частиною ринкової економіки. Об'єктом купівлі-продажу на ринку праці є здібність людини до праці. При цьому предметом торгівлі є не тільки певний вид праці, а й час його використання. Стан ринку праці характеризується, з одного боку, рівнем зайнятості населення, а з іншого — рівнем безробіття.

Ринок праці формується як система суспільних відносин, що відображає рівень розвитку та досягнення на даний період балансу інтересів між силами, які беруть участь у ринку: підприємцями, працюючими та державою. Як найбільш складний елемент економіки, ринок праці можна визначити як систему соціально-економічних відносин між власниками робочої сили, які потребують роботи за наймом, і власниками засобів виробництва, які пред'являють попит на робочу силу з приводу її залучення в суспільне виробництво, для її функціонування й відтворення, а також розподілу й перерозподілу результатів її праці. Зворотною стороною ринку праці постає безробіття.

В умовах ринку фактор праці одержує адекватну ринкову оцінку, яка формується при взаємодії попиту та пропозиції. Попит на ринку праці є похідною від:

1) попиту на товари та послуги,

2) продуктивності праці,

3) соціальної політики держави.

Пропозиція на ринку праці прямо залежить від ціни на робочу силу й вимог до кваліфікації претендентів на ті чи інші робочі місця.

Активне регулювання ринку праці передбачає наявність розгалуженої інфраструктури робочої сили, основними елементами якої є: служба зайнятості (біржа праці); центри підготовки та перепідготовки кадрів; фонд зайнятості; комерційні центри підготовки, перепідготовки та працевлаштування; державний фонд сприяння підприємництву; пенсійний фонд; фонди милосердя; організації профорієнтації населення, що шукає роботу.

У сучасних умовах формування ринкових відносин існує невідповідність між наявністю ресурсів та потребою в них, що визначає необхідність вироблення додаткових заходів щодо інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці тощо.

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість населення це - діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення – найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відображає рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

 Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість – це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відображає порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в недостатній продуктивності праці.

Часткова зайнятість – це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Зайнятість неповний робочий час – це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість – це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість – це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує як первинна, так і як вторинна.

Нерегламентована зайнятість – це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.