Питання:

1. Дайте визначення терміну “зайнятість”.

2. Назвіть основні положення державної політики зайнятості.

3. Назвіть основні причини та наслідки безробіття.

8.1. ЗАЙНЯТІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ. КОНЦЕПЦІЇ ЗАЙНЯТОСТІ.

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення – найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Теорія зайнятості пройшла довгий шлях еволюційного розвитку і характеризується різноманіттям концептуальних підходів, методів і інструментарію досліджень. Теоретичні погляди на дану проблему характеризуються безліччю напрямків і шкіл у структурі світової економічної думки. Неокласична школа п одана працями Д. Гілдера, А. Лаффера, М. Фелдстайна, Р. Холла й ін. За основу її взяті положення класичної теорії А. Сміта. Ці автори розглядають ринок праці як внутрішньо неоднорідну і динамічну систему зв'язків, що підпорядковується ринковим законам. Регулятором її служить ринковий механізм. Ціна праці (рівень заробітної плати) впливає на попит і пропозицію робочої сили, регулює їхнє співвідношення і підтримує необхідну рівновагу між ними. Ціна на робочу силу швидко і гнучко реагує на кон'юнктуру ринку, збільшується або зменшується в залежності від реальної його потреби. За допомогою підвищення або зниження заробітної плати регулюється попит на працю і його пропозиція. Якщо в результаті перевищення пропозиції праці над попитом виникає безробіття, то воно впливає на ціни вбік їхнього зниження, а отже, і зниження заробітної плати доти, поки не встановиться рівновага на ринку праці. Класична модель грунтується на принципі саморегулювання ринку праці.

Кейнсіанский напрямок розглядає ринок праці як інертну систему, де ціна робочої сили достатньо жорстко фіксована. Основні параметри зайнятості – рівень зайнятості і безробіття, попит на працю, рівень реальної зарплати – встановлюються не на ринку праці, а визначаються розміром ефективного попиту на ринку споживчих і інвестиційних товарів і послуг. На ринку праці формується лише рівень заробітної плати і розмір пропозиції праці, що залежить від нього. Проте пропозиція праці не грає головної ролі у формуванні фактичної зайнятості, а характеризує тільки її максимально можливий рівень при даному розмірі заробітної плати. Попит на робочу силу регулюється сукупним попитом, обсягами інвестицій і виробництва. Наявність вимушеного безробіття обумовлена хибою сукупного ефективного попиту, ліквідувати яку можуть експансіоністські заходи бюджетного і кредитно-грошового регулювання. Держава, впливаючи на сукупний попит у бік його збільшення, сприяє збільшенню попиту на працю, що веде до збільшення зайнятості і зниженню безробіття. У рамках кейнсіанської концепції на зайнятість впливає не тільки сукупний попит, але і те, як розподіляється збільшення загального попиту між різними галузями, тобто структура сукупного попиту. Ефективний засіб забезпечення достатнього рівня зайнятості – це розширення інвестиційної діяльності держави, забезпечення оптимальних розмірів інвестицій з врахуванням конкретних умов економічного розвитку. Кейнсіанська модель грунтується на державному втручанні в управління макроекономічними процесами, а механізм її реалізації базується на закономірностях і явищах психологічного характеру (схильність до споживання, схильність до заощадження, спонукання до інвестицій), а також на мультиплікативному зв'язку між головними економічними показниками.

Представники монетаристської школи (М. Фрідмен, Э. Фелпс і ін.) обгрунтовують положення про те, що ринкова економіка являє собою самонастроювальну систему, ціновий механізм котрої самий визначає раціональний рівень зайнятості. При такій системі втручання держави призводить до збою механізму саморегуляції ринку, а грошовий вплив на сукупний попит із боку держави в кінцевому рахунку призведе до розкручування інфляційної спіралі. Монетаристи вважають, що в будь-який момент часу є якийсь рівень безробіття, що має властивість сумісності з рівновагою в структурі ставок реальної заробітної плати. Цей рівень одержав назву “природна норма безробіття”, що відбиває дійсні структурні характеристики ринків праці і товарів, включаючи ринкові недосконалості, стохастичні коливання попиту і пропозиції, вартість інформації про вакантні робочі місця і наявну робочу силу, витрати мобільності й ін. Відхилення зайнятості від свого “природного рівня” можуть бути тільки короткостроковими. Якщо рівень зайнятості більше рівноважного, то це призводить до прискорення інфляції, якщо менше, то до прискорення дефляції. Політика по стабілізації зайнятості повинна бути спрямована на боротьбу з відхиленнями рівня безробіття від його природної норми, із коливаннями обсягів виробництва і чисельності зайнятих. Для зрівноважування ринку праці монетаристи пропонують в основному використовувати важелі грошово-кредитної політики. Інституціонально-соціологічна школа, подана такими економістами, як Т. Веблен, Дж. Данлоп, Дж. Гелбрейт, Л. Ульман, грунтується на положенні про те, що проблеми в сфері зайнятості можуть бути вирішені за допомогою різного роду інституціональних реформ. Для них характерний відхід від концентрації уваги тільки на макроекономічному аналізі і здійснена спроба пояснити наявні на ринку праці невідповідності особливостями соціальних, фахових, галузевих, статевовікових, етнічних і інших розходжень у структурі робочої сили і відповідних їм рівнів заробітної плати.

Контрактна теорія зайнятості (М. Бейлі, Д. Гордон, К. Азаріадіс) являє собою концепцію, основану на синтезі неокласичних уявлень із кейнсіанськими. З одного боку, автори приймають кейнсіанську тезу про жорсткість грошової заробітної плати і вважають, що пристосування на ринку праці відбувається за рахунок змін фізичних обсягів виробництва і зайнятості, а не цін. З іншого боку, сама ця жорсткість виводиться з поведінки індивідів, що базується на власних економічних інтересах. У основі даної теорії лежить положення про те, що підприємці і робітники вступають між собою в довгострокові договірні відносини. Між робітниками і підприємцями виникає угода – “імпліцитний контракт”, що дотримується ними не тому, що цього потребує юридичний договір, а тому, що це економічно взаємовигідно. Фірма в період спаду виробництва не знижує оплату праці, а в період підйому різко не підвищує оплату праці кваліфікованим робітникам. Динаміка грошової заробітної плати виявляється згладженою. Під час падіння виробництва вона не опускається, а під час підйому занадто не піднімається, зростає плавно і рівномірно. Рівень заробітної плати змінюється у певних прогнозованих межах. Концепція гнучкого ринку (Р. Буає, Г. Стендінг) одержала поширення наприкінці 70-х років, коли в найбільш розвитих країнах Заходу відбувалася структурна перебудова економіки. За її основу взяте положення про необхідність дерегламентації ринку праці, переходу до більш гнучких, функціонально індивідуалізованих і нестандартних форм зайнятості (часткова зайнятість, неповний робочий день або тиждень, короткострокові контракти, робота на дому). Такий підхід покликаний забезпечити зменшення витрат структурної перебудови економіки і досягається за рахунок: - різноманіття гнучкості форм наймання (звільнення) і форм зайнятості; - гнучкості регулювання робочого часу, встановлення більш гнучкого режиму роботи з ненормованим робочим днем; - гнучкості в регулюванні заробітної плати на основі більш диференційованого підходу; - гнучкості методів і форм соціального захисту робітників, а також адаптації обсягу, структури, якості і ціни робочої сили до коливань попиту і пропозиції на ринку праці.

У цілому концепція гнучкого ринку праці припускає формування різноманітних форм взаємовідносин підприємців і робітників і спрямована на раціоналізацію сукупних витрат, підвищення прибутковості і підтримки високого динамізму ринку праці.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

 Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.