5.2. Поняття соціального захисту та його основні напрямки.

Соціальний захист – необхідний елемент функціонування будь-якої досить розвиненої країни. Концепція соціального захисту виникла наприкінці XIX – початку XX століть, і в широкому загальносоціологічному змісті цей термін уперше з'явився в США в 30-х роках і поступово поширився в західній соціології для позначення системи мір щодо захисту будь-якого громадянина від економічного і соціального ущемлення внаслідок безробіття, втрати або різкого скорочення прибутку через хворобу, народження дитини, виробничої травми або профзахворювання, інвалідності, старості, утрати годувальника і т.п.

У наявних вітчизняних публікаціях зустрічається безліч трактувань поняття соціального захисту і реальності. Сама система соціального захисту в широкому змісті – це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що створюють умови для забезпечення існування:

• працездатним громадянам – за рахунок трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва;

• соціально вразливим прошаркам – за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму.

Соціальний захист являє собою, з одного боку, функціональну систему, тобто систему напрямків, за якими вона здійснюється, а з іншого боку – інституціональну, тобто систему інститутів, які її забезпечують (державу, суд, профспілки й інші громадські організації).

У повному своєму прояві соціальний захист повинен охоплювати наступні напрямки:

• забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна;

• створення умов, що дозволяють громадянам безперешкодно заробляти собі на життя будь-якими, що не суперечать закону способами;

• створення умов, що забезпечують задоволення визначеного мінімуму (в об'ємі суспільних можливостей із урахуванням національно-історичної специфіки) потреб громадян в освіті, медичній допомозі тощо;

• забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативного впливу індустріального виробництва;

• забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

• захист громадян від злочинних зазіхань;

• захист цивільних і політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової; демократичної держави;

• створення умов, що виключають збройні, соціальні і міжнаціональні конфлікти;

• захист від політичного переслідування й адміністративного свавілля;

• забезпечення вільного духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

• створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві в цілому, в окремих осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

• забезпечення максимально можливої стабільності громадського життя.

Глибокі соціально-економічні перетворення, що проходять в Україні, спрямовані на утвердження ринкової економіки, роблять проблему забезпечення ефективного соціального захисту громадян взагалі і працівників підприємств, зокрема, надзвичайно актуальною. Ці перетворення підсилюють соціальний захист громадян, але потрібно докладати набагато більше зусиль до соціальному захисту в усіх сторонах життєдіяльності людини: захисту від безробіття, інфляції, матеріальної незабезпеченості значної частини громадян тощо.

Мета соціально-політичних перетворень в Україні – сприяти затвердженню цивільного суспільства, держави з соціально-орієнтованою ринковою економікою. На жаль, поки в Україні ця мета не знаходить належної реалізації. Об'єктивна потреба породжує необхідність посилення соціального захисту з широкого спектру напрямків. Але головним залишається захист від зниження життєвого рівня працюючих і від безробіття, а на конкретному підприємстві – це турбота про умови праці, організацію і систему оплати праці працівників. Багато важливих функцій з соціального захисту працюючого населення здійснюється саме на рівні підприємства, хоча на соціальному захисті зав'язана ціла система соціальних інститутів.