Питання:

1. Які фактори формування СТВ відіграють ?? є найбільш впливовими?

2. Дайте визначення терміну “соціальний захист”.

3. Яку роль у формуванні СТВ відіграють профспілки?

У попередній лекції ми визначили необхідність нормального розвитку соціально-трудових відносин. Розглянемо, за допомогою яких засобів функціонує система соціально-трудових відносин на усіх рівнях. Звернемо увагу на соціальний захист, розкриємо його сутність та наголосимо на його необхідності для України.

5.1. ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ Й РОЗВИТКУ СТВ.

Формування і розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві відбувається під впливом величезної кількості чинників, значимість яких визначається історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом. До числа основних чинників можна віднести особливості соціальної політики, глобалізацію економіки, розвиток суспільної праці і виробництва.

Соціальна політика. Соціально-економічна концепція розвитку будь-якого суспільства містить у собі механізм формування і регулювання соціально-трудових відношень як найважливішого елементу соціальної політики. При цьому соціальна політика розуміється як стратегічний соціально-економічний напрямок, обраний урядом країни для всебічного розвитку громадян, що забезпечує їм гідний рівень, умови життя і праці, їх соціальний захист. Останній включає законодавчо або іншим способом установлені гарантії соціального захисту, допомоги і підтримки, що представляють собою різні системи мір, диференційованих у першу чергу за адресною спрямованістю:

• Соціальний захист – система мір, що забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціально уразливих прошарків працездатного населення;

• Соціальна підтримка – система мір, що відноситься в основному до економічно активного населення і спрямована на створення умов, що дозволяють забезпечити соціальну захищеність найманих робітників;

• Соціальна допомога – заходи для всього населення, що представляють собою допомогу, що надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації.

Головна мета соціальної політики – підвищення рівня і якості життя громадян України на основі стимулювання трудової і господарської активності населення, надання кожній працездатній людині можливостей, що дозволяють людині своєю працею і заповзятливістю забезпечувати добробут родини, формування заощаджень і їхнє ефективне інвестування.

Соціальна політика фактично являє собою синтез декількох великих напрямків державної політики в області праці, соціально-трудових відношень, в області прибутків населення, зайнятості, регулювання ринку праці та ін.

Глобалізація економіки. Чинником, який регулює соціально-трудові відношення в сучасному світі, є глобалізація економіки, що являє собою процес формування системи міжнародного поділу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили в умовах бурхливого росту світової торгівлі і потоків іноземних інвестицій, стрімких технологічних змін. Глобалізація економіки супроводжується ростом взаємозалежності національних фінансових ринків, збільшенням спекулятивних валютних потоків між державами і вторинними фінансовими ринками, станом платіжної і торгової незбалансованості, що у сукупності різко обмежують можливість формування макроекономічної політики на національних рівнях.

Розвиток суспільної праці і виробництва. Потужним чинником, що визначає процес формування і розвитку соціально-трудових відношень, є об'єктивні закономірності розвитку суспільної праці, які виступають у формах поділу і кооперації праці (у їхній предметній, функціональній формі, у вертикальному і горизонтальному розрізах), росту продуктивності праці, заміщення праці капіталом.

У процесі формування соціально-трудових відношень на підприємствах будь-якого типу й організаційної форми виявляється визначена єдність, оскільки соціально-трудові відношення завжди залежать від:

• Основних характеристик соціально-трудових відношень (основних правових рамок, загальноекономічних умов, структури і розвитку зовнішнього ринку праці, соціокультурного середовища, основних технічних параметрів продукції й устаткування);

• Стратегії розвитку організації;

• Системи робочих місць на підприємстві (побудови робіт, нормування, робочого часу й умов праці й ін.);

• Кадрової політики організації (планування і залучення персоналу, оцінки роботи, кваліфікаційного росту, оплати праці, мотивації, соціальних пільг, компенсаційних виплат, участі в прибутках, у капіталі);

• Трудової поведінки (установок, мотивів, групових і індивідуальних норм трудової поведінки, конфліктності, професійної соціалізації).

Важливим чинником, що визначає характер соціально-трудових відношень на підприємстві (в організації), є стадія (життєвий цикл) його розвитку. Якщо на стадії зародження підприємства соціально-трудові відношення часто носять неформальний, розмитий характер, то в міру розвитку організації (на стадіях функціонального і контрольованого росту) ці відношення формалізуються, в них формується усі більша кількість окремих елементів, виробляється система соціально-трудових відношень, що поступово перетвориться у визначену організаційну культуру. При цьому соціально-трудові відношення є об'єктом довгострокового планування, міждисциплінарного співробітництва, елементом стратегії організації. Тут головним завданням є розвиток людських ресурсів.

В процесі розвитку людських ресурсів і формування нової системи соціально-трудових відношень повинні бути включені елементи суспільного регулювання, що дозволить зменшити витрати, неминучі при такого роду великих суспільних перетвореннях.

Суспільне регулювання процесу становлення соціально-трудових відношень нової якості може містити в собі:

• формування й освоєння всіма суб'єктами соціально-трудових відношень єдиної системи понять, засвоєння однієї мови спілкування з метою взаєморозуміння;

• ідентифікацію соціально-економічних процесів із погляду інтересів усіх сторін;

• формування системи показників, що відбивають процеси взаємодії суб'єктів соціально-трудових відношень і відповідно визначення джерел інформації;

• дослідження досягнень інших країн у цій сфері, узагальнення й оцінку ефективного, негативного, проблемного досвіду.

Досягнення інших країн у цій сфері не повинні механічно проектуватися на українську дійсність, вони мають бути адаптовані до національних традицій і норм трудової етики і моралі, водночас досвід становлення соціально-трудових відношень нового типу в колишніх соціалістичних країнах має безсумнівну цінність.