Механізм, пов'язаний з дофаміном
Основні елементи синапса, через який проходять нейромедіатори, в тому числі дофамін і серотонін
Багато пацієнтів з ОКР та шизофренією мають підвищену концентрацію дофаміну в базальних гангліях (лівому хвостатому ядрі і лівої шкаралупі) [41] [42] [43] [44] [45] [46]. Ці нейромедіатори є частиною так званої «системи заохочення (англ.) рос.» І виробляються у великих кількостях під час позитивного за поданням пацієнта досвіду типу сексу, наркотиків, алкоголю, смачної їжі, а також стимуляторів асоційованих з ними [47]. Нейробіологічні досліди також показали, що навіть спогади про позитивне заохочення може збільшити рівень дофаміну [48] [49]. Наприклад, мозок пацієнтів яким було дано плацебо, виробляв дофамін так само, як і при прийомі цього препарату [50]. Однак деякі пацієнти навмисне перенапружують цю систему заохочення, штучно викликаючи приємні для них спогади та думки знову і знову, оскільки таким чином природно виробляються нейромедіатори гарного настрою. Це схоже на наркотичну залежність, адже практично всі наркотики прямо або побічно націлені на «систему заохочення» мозку і насичують його структури дофаміном [51].
Дофамін
Основні элементи синапса, через які
проходять нейромедіатори
, в том числі дофамін и серотонін
Дофамін
Якщо пацієнт продовжує перестімуліровать свою «систему заохочення», то поступово мозок адаптується до надмірного потоку дофаміну, виробляючи менше гормону і зменшуючи кількість рецепторів в «системі заохочення». В результаті, хімічний вплив на мозок зменшується, знижуючи здатність пацієнта насолоджуватися речами, від яких він раніше отримував задоволення [51]. Це зниження змушує пацієнта, залежного від дофаміну, посилювати свою «розумову діяльність», намагаючись привести рівень нейромедіаторів в нормальне для нього стан - цей ефект відомий в фармакології як толерантність. Подальший розвиток толерантності може поступово привести до дуже тяжких змін в нейронах і інших структурах мозку і потенційно може, в довготривалій перспективі, завдати серйозної шкоди здоров'ю мозку [52]. Сучасні антипсихотичні препарати націлені на блокування функцій дофаміну. Але, на жаль, це блокування іноді також викликає і напади депресії, що може посилити залежна поведінка пацієнта [53]. Когнітивно-поведінкова психотерапія (КПТ), проведена професійним психологом, також може допомогти пацієнтам ефективно контролювати свої нав'язливі думки, підняти самооцінку, зрозуміти причини депресії і пояснити їм довготривалі негативні наслідки дофаминовой залежності.
Як видно з цієї теорії, вона, на відміну від серотониновой, описує окремі випадки виникнення обсессий і не розкриває їх етіологію та патогенез повністю.
2. Відображення у психіці людини
в аспекті особливості будови мозку
Психічне відображення - це найбільш складний вид відображення, воно властиво тільки людині й тваринам.
Критерієм психічного відображення є здатність організму реагувати не на безпосередньо життєво значимий подразник, а на інший, який сам по собі нейтральний, але несе в собі інформацію про присутність життєво значущого впливу. Особливо важливе положення полягає в тому, що в понятті відображення укладена ідея розвитку, ідея існування різних рівнів і форм відображення. Мова йде про різні рівні тих змін відображення тіл, які виникають в результаті випробовуваних ними впливів і є адекватним їм. Ці рівні дуже різні. Але все ж це рівні єдиного ставлення, яке в якісно різних формах виявляє себе і в неживій природі, і в світі тварин, і, нарешті, у людини.
Форми відображення.
Сенсорна. Відображення окремих подразників: суб'єкт реагує тільки на біологічно значущі подразники (подразливість).
Перцептивна. Виражається в здатності відображати комплекс подразників в цілому: орієнтування починається з сукупності ознак, спостерігається реагування і на біологічно нейтральні подразники, які є лише сигналами життєво важливих подразників (чутливість).
Інтелектуальна. Проявляється в тому, що на додаток до відбиття окремих предметів виникає відображення їх функціональних відносин і зв'язків.
Велике зрушення в розуміння сутності відображення здійснено завдяки рефлекторній теорії, розробленої І. П. Павловим про вищу нервову діяльність. Головний акцент у дослідженні відображення суттєво змістився: відображення й психічна функція мозку виступили продуктом і умовою реальних зв'язків організму із середовищем.