Мотив - мотивація - мотиваційна сфера особистості

У розгляді мотивації людини як психологічного феномена, доводиться стикатися з багатьма труднощами. Перш за все виникає термінологічна неясність у визначенні "мотивації" і "мотиву". Не краща ситуація і з самим поняттям. В якості нього називають самі різні психологічні феномени: уявлення та ідеї, почуття і переживання (Божович Л.І., 1997; анотація), потреби і потяги, спонукання і схильності (Хекхаузен Х., 1986; анотація), бажання і хотіння, звички , думки і почуття обов'язку (Рудик П.А., 1967), морально-політичні установки і помисли (Ковальов А.Г., 1969), психічні процеси, стани і властивості особистості (Платонов К.К., 1986), предмети зовнішнього світу (Леонтьев А.Н., 1975), установки (Маслоу А., 1954) і навіть умови існування (Вілюнас В.К., 1990).

          Точка зору, що мотиви - стійкі характеристики особистості, в основному характерна для робіт західних психологів, але має прихильників і в нашій країні.

          У західній психології стійкі (диспозиційні) і змінні фактори мотивації (М. Мадсен, 1959), стійкі і функціональні змінні (Х. Мюррей, 1938), особистісні і ситуаційні детермінанти (Дж. Аткінсон, 1964) розглядаються як критерії поділу мотивів і мотивації. Автори відзначають, що стійкі характеристики особистості зумовлюють поведінку і діяльність в такій же мірі, як і зовнішні стимули. Особистісні диспозиції (переваги, схильності, установки, цінності, світогляд, ідеали) повинні брати участь у формуванні конкретного мотиву.

          Ряд вітчизняних психологів (К.К. Платонов, В.С. Мерлін, М.Ш. Магомед-Емінов) теж вважають, що в якості мотивів, поряд із психічними станами, можуть виступати і властивості особистості.

          Між мотивацією і властивостями особистості існує взаємозв'язок: властивості особистості впливають на особливості мотивації, а особливості мотивації, закріпившись, стають властивостями особистості. Мотив - мотивація - мотиваційна сфера особистості

При розгляді мотивації людини як психологічного феномена, доводиться стикатися з багатьма труднощами. Перш за все виникає термінологічна неясність у визначенні "мотивації" і "мотиву". Не краща ситуація і з самим поняттям. В якості нього називають самі різні психологічні феномени: уявлення та ідеї, почуття і переживання (Божович Л.І., 1997; анотація), потреби і потяги, спонукання і схильності (Хекхаузен Х., 1986; анотація), бажання і хотіння, звички , думки і почуття обов'язку (Рудик П.А., 1967), морально-політичні установки і помисли (Ковальов А.Г., 1969), психічні процеси, стани і властивості особистості (Платонов К.К., 1986), предмети зовнішнього світу (Леонтьев А.Н., 1975), установки (Маслоу А., 1954) і навіть умови існування (Вілюнас В.К., 1990).

          Точка зору, що мотиви - стійкі характеристики особистості, в основному характерна для робіт західних психологів, але має прихильників і в нашій країні.

          У західній психології стійкі (диспозиційні) і змінні фактори мотивації (М. Мадсен, 1959), стійкі і функціональні змінні (Х. Мюррей, 1938), особистісні і ситуаційні детермінанти (Дж. Аткінсон, 1964) розглядаються як критерії поділу мотивів і мотивації. Автори відзначають, що стійкі характеристики особистості зумовлюють поведінку і діяльність в такій же мірі, як і зовнішні стимули. Особистісні диспозиції (переваги, схильності, установки, цінності, світогляд, ідеали) повинні брати участь у формуванні конкретного мотиву.

        

У зв'язку з цим, як відзначає П.М. Якобсон, має сенс поставити питання, якою мірою особистість виявляється в її мотиваційній сфері. А.Н. Леонтьєв, наприклад, писав, що основна структура особистості являє собою відносно стійку конфігурацію головних, всередині себе іерархізірованних, мотиваційних ліній. П.М. Якобсон, однак, справедливо зауважує, що далеко не все те, що характеризує особистість, позначається на її мотиваційній сфері (можна сказати і протилежне: не всякі особливості процесу мотивації перетворюються у властивості особистості). І Г. Олпорт (Олпорт Г., 1938) говорить про це ж - що буде неточним, якщо сказати, що всі мотиви є рисами; деякі з рис мають мотиваційне (направляюче) значення, а інші більше інструментальне.

          Безумовно, до рис, які мають мотиваційне знання, можна віднести такі особливості особистості, як рівень домагань, прагнення до досягнення успіху або уникнення невдачі, мотиви афіліації або мотиви отвергания (схильність до спілкування з іншими людьми, до співпраці з ними або, навпаки, боязнь бути неприйнятим, знехтуваним), агресивність (схильність вирішувати конфлікти шляхом використання агресивних дій).

(Http://www.pirao.ru/strukt/lab_gr/l-teor-exp.html; див. лабораторію теоретичних і експериментальних проблем психології особистості ПІ РАО).