Тема 6. Політичне життя суспільства

Визначення категорії "політичне життя", його структурні елементи:

соціальні суб'єкти, політичні відносини, політична діяльність, політична влада,

політична система, політичний процес. Проблеми динамізму і стабільності

політичного життя. Форми прояву політичного життя (демонстрації, мітинги,

вибори). Основні тенденції (закономірності) політичного життя.

Політична діяльність як спосіб існування політичного життя. Мотивація

політичної діяльності та її види. Політична активність населення як важливий

чинник демократизації суспільства.

Виборча компанія як форма політичної діяльності. Види виборчих

систем: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Політичні відносини як засіб регулювання взаємодії соціальних суб'єктів

щодо політичної влади. Основні форми політичних відносин: політична

боротьба, компроміс, консолідація, конкуренція, конфлікт, консенсус.

Поняття політичного процесу. Політичний процес як ланцюг політичних

ситуацій, змінюваність у часі та просторі. Суб'єктивний (мотиваційний) та

об'єктивний аспекти політичного процесу.

Політичні рішення: сутність, технології прийняття та впровадження.

Основні поняття та терміни

Держава гарантує свободу політичної діяльності,

не забороненої Конституцією і законами України.

Конституція України, ст. 15

Політичне життя суспільства – це сукупність духовних, емоційних і

практичних явищ політичного буття людини і суспільства, що характеризує

їхнє ставлення до політики й участь в ній.

Основними структурними елементами політичного життя є:

соціальні суб’єкти з їх потребами та інтересами (особа, політичні лідери,

політичні еліти, нації, політичні партії, громадські організації, держава,

суспільство, планетарна спільність людей); політичні відносини як форма

політичних зв’язків між суб’єктами (наслідок диференціації суспільства,

різноманітності інтересів, прояви у співробітництві або суперництві);

політична діяльність як серцевина політичного життя, внаслідок якої

реалізуються інтереси суб’єктів; політична система як об’єкти регулятивно-

управлінської дії; політична свідомість, яка виражає залежність політичного

життя від рівня усвідомлення суб’єктами суспільно значимих інтересів;

політичні процеси як сукупна діяльність соціальних суб’єктів щодо реалізації їх

політичних інтересів.

При цьому розрізняють внутрішньополітичне і зовнішньополітичне

життя.

21

Особливостями політичного життя є: політична стабільність

суспільства – стан рівноваги політичного життя, для якого характерний рівний

перебіг політичних процесів, відсутність впливу конфліктних ситуацій тощо;

цілісність і єдність політичного життя досягається в результаті інтеграції,

погодження політичних і всіх інших інтересів; соціальна впорядкованість є

основою утвердження організації політичного життя і якщо вона знижується,

люди починають сприймати політику як небезпечний хаос; плюралізм

політичного життя передбачає консенсус усіх членів суспільства з

фундаментальних питань його існування; політичний час – це характеристика

змісту політичного життя на певному конкретно-історичному етапі його

розвитку.

Політична діяльність – це вид суспільної діяльності суб’єктів політики,

що є сукупністю осмислених дій, які ґрунтуються на врахуванні політичних

інтересів, мобілізації політичної волі з метою досягнення політичних цілей.

Політичний інтерес (від лат. interest – мати значення) – один із

найголовніших важелів політичної діяльності, який спонукає нації, народи,

соціальні групи, особистості, а також створювані ними організації до участі у

політиці. Влада – основний об’єкт політичної діяльності. Основним змістом

політичної діяльності людей є їх боротьба за прискорене розв’язання завдань,

участь в управлінні державними справами.

Основними принципами політичної діяльності є об’єктивність,

конкретність, ефективність, оптимальність, виділення пріоритетів, охоплення

загальної картини, колегіальність у виробленні рішень і особиста

відповідальність.

Форми і методи політичної діяльності: політична демонстрація –

масова хода, для висловлення певного суспільно-політичного настрою, вимоги,

солідарності, протесту тощо; мітинг – зібрання, запроваджене для формування

психологічної готовності індивідів до безпосередньої дії; вибори – процедура

безпосереднього обрання або висунення певних осіб шляхом відкритого чи

закритого (таємного) голосування для виконання громадських функцій,

найпоширеніший механізм створення органів та інститутів влади; партійна

політична діяльність – розробка теоретичних основ організації життєдіяльності

народу, пропагандистсько-організаційна робота.

Способами політичної діяльності є компроміс, консенсус, конформізм,

політичний екстремізм, політичний конфлікт. Компроміс – згода, порозуміння

з політичними противниками, досягнуті шляхом взаємних поступок. Консенсус

– взаємна згода, збіг думок, які встановлюються у суспільстві або до яких

приходять різні соціальні групи, незважаючи на властиві їм відмінності,

протилежні інтереси, зумовлені соціальними, політичними, національними та

іншими особливостями з приводу питань спільної життєдіяльності, що

викликають взаємний інтерес. Політичний конфлікт – зіткнення протилежних

сил, поглядів, неспівпадання інтересів, яке зумовлене взаємодією політичних

інтересів і цілей.

У структурі політичної діяльності виділяють політичну діяльність як

політичну участь і політичну діяльність як політичне функціонування.

Політична участь – це включення індивідів та соціальних спільнот у

22

політичне життя за допомогою певних форм політичного впливу на політичні

структури з метою реалізації своїх інтересів. Політичне функціонування – це

професійна діяльність державних структур (парламенту, виконавчої влади),

політичних партій з метою регулювання суспільно-політичних процесів.

Мотиваційну структуру політичної діяльності створюють такі

фактори: розуміння ситуації, у якій суб’єкт реалізовує свої цілі; система

цінностей і норм; особисті схильності та емоції (психологічний фактор);

ідеологія, яка обґрунтовує політичну діяльність; політичні доктрини, що

містять політичну програму.

Абсентеїзм (від лат. absens – відсутній) – байдуже ставлення населення

до здійснення своїх громадянських прав, ухиляння від участі насамперед у

виборах.

Виборча кампанія – висунення та проведення своїх кандидатів до

представницьких органів державної влади або місцевого самоврядування.

Демократичні вибори є: всезагальними рівними прямими альтернативними

таємними. Залежно від предмета обрання розрізняють вибори: президентські,

парламентські і муніципальні. Електорат – коло осіб, які мають право брати

участь у виборах до органів влади.

Основні типи виборчих систем: Мажоритарна виборча система –

порядок підбивання підсумків голосування, згідно з яким обраним вважається

кандидат, який набрав абсолютну (понад 50%) або відносну (принаймні на один

голос більше, ніж інший кандидат) більшість голосів. Пропорційна –

проведення виборів за партійними списками і розподіл мандатів між партіями і

блоками пропорційно до кількості набраних ними голосів. Змішана є

комбінацією мажоритарної та пропорційної виборчих систем (50 : 50).

Виборча система України: президентські вибори проводяться за

мажоритарною системою абсолютної більшості; за Законом України “Про

вибори народних депутатів України” (в редакції Закону № 2777 – IV від 7. 07.

2005) депутати Верховної Ради України обираються за пропорційною

виборчою системою (3% виборчий бар’єр); вибори місцевих органів влади:

міські, районні та обласні ради – за пропорційною системою; сільські, селищні

ради, а також голови сільських, селищних та міських рад – за мажоритарною

системою відносної більшості.

Політичні відносини – взаємодія суб’єктів політики з приводу

завоювання, використання й перерозподілу політичної влади.

Суб’єкт політичних відносин – (здійснює певні дії) той, хто приймає

політичні рішення й організовує їх виконання. Повнота влади зосереджена в

суб’єктів, об’єкти – виконавці. Об’єкт – (на якого дії спрямовані ) той, хто

виконує рішення, розпорядження суб’єктів влади.

Залежно від сили впливу суб’єктів на процес прийняття політичних

рішень, суб’єкти політики поділяються на: первинні (базові), до яких

належать соціальні групи, етноси, класи, територіальні, демографічні,

професійні і релігійні об’єднання; вторинні – групи тиску і партії; безпосередні

– ті особи або групи людей, які самі приймають політичні рішення і

організовують виконання (структури влади, політичні лідери, політичні еліти,

контреліти, безпосередньо причетні до здійснення влади).

23

Політичний процес (від лат. processus – просування, рух вперед) –

сукупна діяльність суб’єктів політики (владних структур, партій, соціальних

груп, еліт, окремих осіб), яка забезпечує функціонування і розвиток політичної

системи.

Політичні процеси проявляють себе як послідовна зміна суспільних

відносин. У політологічній літературі виділяють такі типи політичних

процесів: формування органів політичної системи (інституалізація);

відтворення компонентів і ознак політичної системи в процесі її

функціонування; прийняття і використання політичних рішень; контроль за

функціонуванням політичних інститутів і владних структур, спрямування

їхнього розвитку.

Характер політичного процесу значною мірою визначається вибраною

режимом, що править, метою суспільного розвитку, а також методами і

темпами її реалізації. Оскільки політичні системи перебувають у постійному

політичному русі, то цей рух за темпом може бути повільний (еволюційний) та

швидкий (революційний). Політична реформа – перетворення, зміна,

переустрій політичного життя суспільства, що здійснюється без зміни основ

існуючого ладу. Революція – вид політичних перетворень, який передбачає

радикальну зміну політичної системи і відкриває можливості значного

реформування суспільних відносин.

Перехідний період – це сучасне, яке існує між минулим (причиною) і

майбутнім (метою).

Політичне рішення – політична дія інформованого суб’єкта влади для

реалізації певної мети, що передбачає оптимізацію зовнішніх, внутрішніх умов

функціонування певного суб’єкта і визначення перспектив його подальшого

розвитку. Створення і прийняття політичних рішень передбачає такі фази:

висловлення інтересів і підготовка громадської думки; аналіз проблеми і

підготовка проекту рішення; прийняття рішення; виконання рішення.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення категорії “політичне життя суспільства”.

2. Яка відмінність між первинними і вторинними суб’єктами політики?

3. Яка мотиваційна структура політичної діяльності?

4. Які види політичної діяльності найпоширені у сьогоднішньому житті

України?

5. У чому полягають суть, механізм, переваги та недоліки пропорційної

виборчої системи?

6. Порівняйте еволюційні та революційні політичні процеси. Визначте,

який тип є дієздатнішим, чому?

7. Які ознаки політичного процесу в Україні не відповідають сучасному

політичному процесу у розвинених країнах?

8. Які чинники спричинилися до основних політичних конфліктів в

Україні?

9. Від яких чинників залежить ефективність політичного рішення?

24