Тема 3. Виникнення та еволюція світової

ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ

Зародження політичних знань та основні етапи розвитку світової

політичної думки.

Політичні ідеї та вчення Стародавнього світу. Конфуціанство. Елементи

політології в суспільно-політичній думці Античності. Політичні погляди

Платона й Аристотеля.

Політична думка Європейського середньовіччя. Н.Макіавеллі про суть

політичної влади.

Становлення політичної думки Нового часу. Політичні погляди Т.Гоббса,

Ш.Монтеск'є, Д.Локка, Ж.-Ж.Руссо.

Політико-правова думка Німеччини ХVIII – ХІХ ст. І.Кант про правову

державу. Г.Геґель про співвідношення громадянського суспільства, держави і

права. Марксистські погляди на політику.

Становлення новітньої західної політології. М.Вебер про владу,

управління, політику. Елітарні концепції Г.Моски, В.Парето, Р.Міхельса.

Основні школи і течії сучасної зарубіжної політології.

Основні поняття, терміни та персоналії

Політична свобода може існувати тільки в таких

державах, де всі відносини регулюються правом.

Шарль-Луї Монтеск’є

Зародження політичної думки тісно пов’язане із формуванням міфів,

символічного образу політики, її ідеалів, що розвивалися у країнах

Стародавнього Сходу. Серед різноманітних течій найбільш впливовими були

дві – конфуціанство і легізм.

Мислителі Стародавньої Греції (Сократ, Платон, Аристотель)1 збагатили

політичну думку ідеями свободи, справедливості, демократії, республіканізму,

інститутом громадянства, розумінням людини як політичної істоти.

Давньоримські мислителі (Полібій, Цицерон) розробили питання про

сутність народу, форму держави, міжнародні відносини, критикували рабство.

1 Про політичні ідеї, концепції, теорії мислителів див. біографічний довідник. – С. 79.

12

У Середньовічний період (V – XVI ст.) домінували теологічні концепції

держави, які проголошували, що порядок панування і підпорядкування

встановлений Богом і що тільки Церква має право впливати на правителя,

коригувати державну політику відповідно до принципу справедливості

(Аврелій Августин, Фома Аквінський).

Поняттям “Відродження” позначають комплекс змін у Європі зі

середини XIV ст. до початку XVII ст., куди входять: відновлення досягнень

античної цивілізації, формування національних держав, криза римо-католицької

церкви, формування гуманістичної системи цінностей, поширення

раціоналізму, зростання авторитету науки.

Реформація (I пол. XVI ст.) – це антифеодальний і антикатолицький рух

за необхідність удосконалювати церкву, світські порядки, правові інститути, за

відновлення чистоти християнської релігійності, який заклав початок

протестантизму.

Гуманізм (від. лат. humanus – людський, людяний) – філософський

підхід, що в теоретико-світоглядний спосіб поєднує учення про людину як

визначальну мету і вищу цінність суспільства.

Нікколо Макіавеллі одним із перших зробив значний крок уперед у

визначенні предмету політичної науки, її методу й, певною мірою, законів. На

його думку, основним предметом політичної науки є держава і влада.

Пояснював утворення держави людським егоїзмом, який необхідно було

приборкати. Н.Макіавеллі виступив з ідеєю контролю та рівноваги влади,

змалював образ правителя, який нехтував законами моралі та релігії під час

боротьби за владу.

Макіавеллізм – спосіб політичної діяльності, який не обтяжений

моральними та етичними нормами і допускає використання брехні,

віроломства, жорстокості, будь-яких інших засобів заради досягнення

поставленої мети.

До основних надбань тогочасної політичної думки належать концепції:

1). Природних прав людини (Джон Локк), суть якої полягає у тому, що

люди від природи наділені правом на життя, власність і свободу, на які держава

не повинна посягати;

2). Суспільного договору (Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо), яка є однією з

теорій походження держави, виникла в результаті укладення між людьми

добровільної угоди щодо організації суспільного життя і наділення певних осіб

владою, яка б мала діяти в ім’я всіх;

Просвітництво – широкий суспільний рух, який виник у другій

половині XVIII ст. у Франції й мав за мету критику феодальної ідеології,

боротьбу за віротерпимість, свободу думки. Французькі просвітники

(Ш.-Л.Монтеск’є, Ж.-Ж.Руссо та ін.) обґрунтували ідеї політичної свободи,

рівності усіх перед законом, свободи слова, друку, думки, совісті.

3). Суть концепції народного суверенітету полягає в тому, що якраз

народ є джерелом державної влади та її носієм, сувереном. Її засновником

вважають Ж.-Ж.Руссо, який стверджував, що суверенітет – єдиний і

неподільний, невідчужуваний, повинен належати тільки народові, який реалізує

його через форму демократії.

13

4). Шарль-Луї Монтеск’є відстоював принцип розподілу влади на

законодавчу, виконавчу і судову: одна влада має стримувати іншу, бо це є

необхідною умовою політичної свободи.

Учення про державно-владні відносини набули найповнішого вираження

у працях німецьких філософів Іммануїла Канта і Георга-Вільгельма-Фрідріха

Геґеля.

5). І.Кант найбільш повно обґрунтував політичну доктрину лібералізму і

є творцем концепції правової держави, завдання якої полягає у тому, щоб

забезпечити панування права.

6). Одним із родоначальників ідеї громадянського суспільства є Г.Геґель,

який розумів його як систему суспільних інститутів, які виступають

посередниками між державою та індивідом, захищають інтереси громадян та їх

груп на державному рівні. Він заклав філософську основу концепції

політичного плюралізму – співіснування організованих груп.

Марксисти (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс) пояснювали виникнення

держави розподілом праці та привласненням засобів виробництва. Держава

трактувалася ними як знаряддя панівного класу для підкорення пригноблених

класів. Тільки революційне насильство, на їх думку, є умовою переходу до

нового суспільного ладу.

На початку XX ст. сформувалася когорта вчених, яких сучасна

політологія називає своїми класиками. Це Макс Вебер, Вільфредо Парето,

Гаетано Моска, Роберт Міхельс та ін.

7). М.Вебер – автор теорії державної бюрократії, яку розглядав як

апарат управління, що базується на пануванні за допомогою знань. Розробив

концепцію трьох типів легітимного панування.

8). Г.Моска та В.Парето стали творцями сучасної теорії еліт.

9). Р.Міхельс зробив значний внесок у вивчення соціології політичних

партій.

Після Другої світової війни панівну позицію зайняв біхевіористський

напрям, для якого головним була розробка понять, опис фактів, розгляд

поведінки, яка зафіксована.

У 60-х рр. на зміну біхевіоризму прийшов систематизм, представником

якого був Девід Істон, який сформулював вчення про політичну систему.

10). Автори концепції тоталітаризму (Ханна Аренд, Раймонд Арон,

Збігнев Бжезінський, Карл Фрідріх та ін.) ознаками тоталітарної системи

вважали домінуючу роль ідеології, яку продукувала правляча партія, терор,

цензуру, централізовану систему управління економікою.

11). Серед сучасних концепцій політичної модернізації виділяється

сформульована З.Бжезінським концепція трансформації посткомуністичних

суспільств у сучасні демократичні суспільства.

Питання для самоконтролю

1. У політичних поглядах яких мислителів уперше намітився перехід від

релігійно-міфологічних до раціональних трактувань?

2. Якою бачив Платон ідеальну модель держави?

14

3. Як ви ставитесь до вислову Н.Макіавеллі “мета виправдовує засоби”?

4. У чому суть концепції поділу влади і в чому складність її реалізації?

5. Як Г.-В.-Ф.Геґель розумів громадянське суспільство і як розумієте його ви?

6. Назвіть недоліки і позитивні риси політологічного напряму – біхевіоризму?

Як би ви з позиції біхевіоризму оцінили діяльність українських політиків?

7. На якій стадії перебуває Україна за концепцією З.Бжезінського про

посткомуністичні трансформації?