Глава XXI. Про свободу підданих

Свобода та необхідність можуть співіснувати. Вода річки, наприклад, має не лише

свободу, а й необхідність текти за течією. Таке поєднання маємо в діях, здійснених людьми

добровільно. Справді, оскільки, добровільні дії витікають з волі людей, тобто зі свободи, але,

оскільки, будь-який акт людської волі, будь-яке бажання та схильність виходять з певної

причини, а ця причина – з іншої, то вони випливають з необхідності. Отже, всякому, хто

бачить зв'язок цих причин, очевидна необхідність усіх самовільних людських дій. Тому бог,

який бачить та володіє усім, бачить також, що коли людина робить те, що хоче, її свобода

супроводжується необхідністю робити не більше та не менше того, чого бажає бог. Хоча

люди можуть багато чого робити, чого бог не велів, бо вони не є за це відповідальними,

проте люди не можуть мати пристрасті і бажання до того, на що не була божа воля. Цим

досить сказано про ту природну свободу, яку власне розуміють як свободу. [...]

Друкується за: Практикум з політології / За редакцією Ф.М. Кирилюка. – К.: Видавничий

дім “Комп’ютерпрес”, 2003. – С. 161 – 164.

Джон Локк. Два трактати про правління

Розділ II. Про природний стан

[... ] 4. Для правильного розуміння політичної влади та джерел її виникнення потрібно

розглянути, в якому природному стані знаходяться всі люди. Мова йде про стан повної

свободи дій людини, її свободи розпоряджатися своїм майном та самим собою відповідно до

того, що вона вважає необхідним, не питаючи дозволу у будь-кого та незалежно від будь-

56

чиєї волі, але у межах закону природи. Це також стан рівності, при якому вся влада та вся

юрисдикція є рівнозначними, – ніхто не має більше від іншого. Немає нічого очевиднішого,

ніж те, що істоти однієї й тієї ж породи й виду, які при народженні отримують однакові

природні переваги та здібності, повинні бути рівними між собою без будь-якого підкорення

або придушення, якщо тільки Господь, проявом своєї волі, не поставить одного над іншим і

не надасть йому, безперечного права панувати чи здійснювати верховну владу.

Розділ III. Про стан війни

16. Стан війни є станом ворожнечі та руйнувань. Отже, оголошуючи про непомилкове,

поспіхом прийняте, а продумане й тверде рішення позбавити життя іншу людину, втягує себе

у стан війни з тим, кому він заявив про подібний намір. Він наражає своє життя та життя

будь-кого іншого, хто буде допомагати потерпілому захищатися, на небезпеку.

Цілком розумним і справедливим є те, що я маю право знищити все, що загрожує

моєму існуванню. Тому згідно основного закону природи треба прагнути оберігати людину

настільки, наскільки це можливо, а коли не в змозі уберегти всіх, то слід у першу чергу

думати про безпеку невинних.

Людина може знищувати того, хто з нею воює або вороже ставиться до неї та загрожує

її існуванню, так само як вона може вбити вовка або лева; адже люди, які не підкоряються

загальному закону, розуму, керуються лише силою та насильством…Звідси висновок – той,

хто намагається повністю підкорити людину своїй владі – затягує себе у стан війни з нею, що

розцінюється як загроза людському життю. Тому я маю право вважати, що той, хто хоче

підкорити мене своїй владі без моєї на то згоди, буде поводитись зі мною і досягати свого

так, як йому заманеться, навіть знищивши мене, якщо у нього буде таке бажання; відтак,

ніхто не може хотіти підкорити мене своїй необмеженій владі, якщо тільки він не збирається

примусити мене силою до цього, тобто зробити мене рабом, – що суперечить праву на мою

особисту свободу…

95. Оскільки люди є, як зазначалося, від природи вільними, рівними й незалежними,

ніхто не може бути виведений із цього стану й підкорений політичній владі іншого без

особистої на це згоди. Єдиний спосіб, за допомогою якого можна відмовитися від своєї

природної свободи та прийняти тягар громадянського суспільства, – це угода між людьми

про об’єднання у суспільство для того, щоб зручно, успішно, мирно співіснувати, вільно

користуватися своїм майном і перебувати в безпеці. Це під силу будь-якій кількості людей,

оскільки тут нема перешкод для свободи у природному стані. Якщо люди погодилося

об’єднатися у суспільство і утворити державу, то вони складають єдиний політичний

організм, у якому більшість має право діяти й вирішувати за решту.

96. Будь-яка сукупність людей, об’єднана за згодою кожного окремо, перетворює

суспільство на єдиним організм, що володіє правом функціонувати воєдино з волі та рішення

більшості...

Розділ IX. Про мету політичного суспільства та правління

124. Головною метою об’єднання людей у державу й добровільне їх підпорядкування

владі уряду, є збереження їхньої власності. А для цього у природному стані не вистачає

багато чого.

По-перше, не вистачає встановленого, визначеного закону, прийнятого за спільною

згодою як норму справедливості, який слугував би тим єдиним мірилом вирішення всіх

суперечностей. Адже, хоча закон природи зрозумілий всім розумним істотам, однак люди

керуються своїми інтересами, до того ж вони його не знають, тому, що не вивчали і

несхильні визнавати його як закон, обов’язковий для них стосовно їхніх конкретних справ.

125. По-друге, у природному стані не вистачає розумного й безпристрасного судді,

який мав би владу вирішувати всі негаразди у відповідності до прийнятого закону. Бо кожен

у цьому стані є одночасно і суддею, і виконавцем закону природи, а самозакоханість людей,

їх пристрасть і бажання помсти можуть завести їх занадто далеко, дозволить погарячкувати у

57

тих випадках, коли справа носить особистий характер; натомість недбалість, байдужість

можуть зробити їх надто неуважними до справ інших людей.

126. По-третє, у природному стані часто не вистачає сили, яка могла б підтвердити і

підтримати справедливий вирок та привести його до виконання, та того, хто чинить будь-яку

несправедливість, утримати від порушення, оскільки покарання частіше згубним і

небезпечним буде для тих, хто намагається його запобігти.

127. Отже, не дивлячись на всі переваги природного права, люди, знаходяться у гірших

умовах, доки не згуртуються у суспільство. …У результаті безладного й неналежного

застосування влади кожною людиною задля покарання проступків інших, змушують її

шукати особистого захисту в уряду.

128. Адже у природному стані, не кажучи вже про свободу, якою людина володіє для

безвинних розваг, вона володіє, двома видами влади.

По-перше, це влада яка дозволяє робити все необхідне для збереження індивіда у

межах закону природи. За цим законом, спільному для всіх, кожна людина є окремим

суспільством, відмінним від всіх інших. Якби не розбещеність людей, то не було б потреби

відокремлювались від цього великого природного суспільства і за допомогою позитивних

ухвал утворювати ряд менших окремих об'єднань.

Інша влада, якою володіє людина у природному стані – це влада карати за злочини, що

скоєні проти даного закону. Цих обох видів влади вона позбавляється, коли приєднується до

приватного, якщо я можу так сказати, або окремого політичного суспільства та вступає у

будь-яку державу, відокремлену від решти людства.

129. Від першої влади здійснювати все, що вона вважає за необхідне для збереження

себе та решти людства, вона відмовляється заради того, щоб це регулювалося законами,

створеними суспільством, тією мірою, у якій цього вимагає збереження її самої та решти

цього суспільства; а ці закони в основному обмежують ту свободу, яку вона мала за законом

природи.

130. По-друге, від влади карати вона відмовляється повністю та використовує свою

природну силу (яку вона до того могла використовувати для виконання закону природи за

своїм особистим одноосібним рішенням, коли вважала за необхідне) для надання допомоги

виконавчій владі суспільства, якої вимагає закон. Адже, перебуваючи тепер у новому стані,

отримавши можливість користуватися багатьма благами завдяки праці та допомозі інших

членів того ж суспільства, так само як і перебуваючи під захистом його сили, вона повинна

частково відмовитися від своєї природної свободи, бо цього вимагає благо, процвітання та

безпека суспільства; це не лише необхідно, але й справедливо, оскільки інші члени

суспільства чинять так само.

Розділ Х. Про форми держави

З моменту об’єднання людей у суспільство більшість володіла всією владою спільноти,

вона могла використовувати всю цю владу для періодичного створення законів і для їх

впровадження призначеними нею посадовими особами. У цьому випадку форма правління

буде досконала демократія. Якщо влада може передати законодавчу владу до рук кількох

вибраних осіб та їхніх послідовників або спадкоємців, то це буде олігархія. І, нарешті; якщо

влада опиниться в руках однієї особи, тоді це буде монархія. Форма правління, залежить від

того, у кого перебуває верховна влада (неможливо припустити, щоб нижча влада керувала

вищою або, щоб хтось інший, окрім верховної влади, видавав закони)…

Друкується за: Практикум з політології / За редакцією Ф.М. Кирилюка. – К.: Видавничий

дім “Комп’ютерпрес”, 2003. – С. 161 – 164.

58

Імануїл Кант. Критика практичного розуму

Держава – це об’єднання багатьох людей, підкорених правовим законам…В кожній

державі існує три влади, тобто суспільним чином об’єднана воля трьох осіб: верховна влада

(суверенітет) в особі законодавчого органу, виконавча влада в особі правителя (правлячого

органу згідно з законом) і судова влада(яка присуджує кожному своє згідно закону) в особі

судді, як три судження в практичному силогізмі: велике посилання, яке містить в собі закон

спільним способом з’єднаної волі, менше посилання, яке містить повеління поводитись

згідно закону, тобто принцип поведінки під цю волю, та висновок, який містить у собі судове

рішення відносно того, що в даному випадку відповідає праву.