Тема 10. Людина, соціальні спільноти

І ПОЛІТИКА

Місце і роль особи в політичному житті суспільства. Питання про

співвідношення свободи особи і держави. Людина як об’єкт і суб’єкт політики.

Сутність політичної суб’єктивності особи. Типи політичних людей. Зростання

ролі особи як суб’єкта політики.

Політична соціалізація особи як необхідна умова реалізації основних

питань політики. Об’єктивні і суб’єктивні умови політичної соціалізації.

Свободи і права, обов'язки і відповідальність громадянина. Міжнародні

документи з прав людини. Загальна декларація прав людини.

Формування громадянина в умовах становлення української державності:

актуальні проблеми і перспективи. Політична поведінка особи та її мотивація.

Типи політичної поведінки.

Соціальна структура суспільства. Соціальні спільності як суб’єкти і

об’єкти політики. Стадії формування соціальних груп як суб’єктів політики.

Групові соціальні інтереси – соціальний зміст політики. Соціальна

диференціація і соціальний прогрес.

Конфесійні групи і політика.

Бюрократія як особливий соціальний прошарок.

Основні поняття та терміни

Людина за своєю природою – істота політична.

Аристотель

Проблема участі людини у політиці завжди була дискусійною: одні

дослідники вказують, що політика – елітарний вид діяльності, інші – що це

доступно кожному. Людина може перебувати у сфері політики як громадянин

держави і як учасник політичних подій і процесів.

33

Ставлення особи до політики проявляється по-різному: від активної,

цілеспрямованої участі до відчуження і несприйняття політики.

Людина стає суб’єктом політики лише тоді, коли усвідомлює потреби та

інтереси соціальної спільноти, до якої належить, а також шляхи реалізації цих

інтересів.

Поняття “політична людина” включає усі типи учасників політичного

процесу – від пересічного виборця до керівника держави. Серед них можна

виділити: 1) лідера; 2) активіста; 3) керівника; 4) професійного політика;

5) державного урядовця; 6) представника “маси”, учасника натовпу та ін.

Політичне відчуження характеризується сприйняттям політики,

держави, влади як чужих сил, які панують над людиною. Проявом є

конформізм, абсентеїзм, відсутність інтересу до політичних знань, подій тощо.

Для грамотної і ефективної участі в політиці громадянину потрібні:

різносторонні політичні знання; орієнтація на цінності і правила життя

демократичних суспільств; оволодіння правилами і способами політичної

діяльності для виконання політичних ролей (виборця, депутата, мітингуючого,

політичного лідера та ін.).

Політична соціалізація – процес засвоєння індивідом упродовж життя

політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить.

Стадії процесу політичної соціалізації: дотрудовий період загальної

соціалізації, коли основи культури закладаються переважно на емоційному

рівні; активна стадія – участь у громадських об’єднаннях, політичних партіях і

рухах; пасивна стадія – послаблення цього процесу як наслідок свідомого чи

несвідомого (вік) вилучення із системи політичних відносин.

Під політичною соціалізацією слід розуміти процес входження людини в

політику. Підсумком або результатом політичної соціалізації особи виступає її

політична поведінка – форма участі у здійсненні влади або протидії її

здійсненню, яка охоплює участь у формальних організаціях і масових рухах,

публічну маніфестацію поглядів з метою впливу на громадську думку. За своєю

цілеспрямованістю, політична поведінка може бути конструктивною стосовно

існуючого політичного ладу і політичної системи, тобто спрямованою на її

зміцнення, а може бути деструктивною.

Велике значення для розвитку політичної суб’єктивності особи має

існуюча в суспільстві правова система, яка визначає межі і допустимі норми

політичної активності. Права людини – сформульовані в Загальній декларації

прав людини (прийнятій 10 грудня 1948 р. ООН) та проголошені невід’ємними

й обов’язковими для дотримання усіма. До невід’ємних політичних прав і

свобод особи, які зафіксовані в Конституції України, прийнятій п’ятою сесією

Верховної Ради України 28 червня 1996 р., розділ другий якої називається

“Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, належать: право обирати

і бути обраним в органи державної влади; право об’єднуватися в громадські

організації, в тому числі і політичні партії; свобода слова, зборів, мітингів,

вуличних маніфестацій; право брати участь в управлінні своєю країною

безпосередньо або через своїх представників.

Група інтересів – це свідоме об’єдннання людей на ґрунті спільності

потреб та інтересів, що прагне здійснювати вплив на владу заради

34

відображення своїх інтересів у курсах державної політики. Спонтанні – групи

інтересів формуються природним шляхом, на основі соціальної диференціації

суспільства. Організовані – групи інтересів формуються шляхом свідомого

об’єднання людей у громадські організації. Інституційні – групи інтересів

формуються шляхом кристалізації специфічних інтересів у межах інститутів,

що створені в суспільстві задля інших цілей.

Джерелом формування стійких спонтанних груп інтересів виступає

соціальна структура суспільства. Соціальна структура – це сукупність усіх

соціальних груп і спільнот суспільства, що певним чином взаємодіють.

Відмінності в інтересах соціальних груп породжують політичну боротьбу і саму

сферу політики.

На базі елементів соціальної структури (класів, страт, ін. соціальних груп)

за певних умов спонтанно формуються стійкі, відкриті групи інтересів, які в

політичній системі відіграють роль базових суб’єктів політики.

Клас – сукупність людей у суспільстві, які мають однакову позицію

стосовно форми влади, привілегій або престижу (І.Ленскі).

Соціальні верстви (або страти відповідно до західної термінології) – це

структуровані нерівності між різними угрупованнями. Термін

“стратифікація” (від лат. stratum – шар, що залягає над або під іншим

шаром) означає вертикальне розшарування. Серед показників соціального

становища враховуються багатство і доходи, влада, рід занять, освіта, спосіб

життя, престиж, етнічна, расова та релігійна приналежність, стать, вік та ін.

Тенденції розвитку соціальної структури в Україні: переходовість

сучасних груп і непевність статусу багатьох із них; поява нових власників, що в

майбутньому становитимуть верхівку суспільної піраміди; збереження

колишньою номенклатурою своїх позицій; незначний відсоток середнього

класу; деструктуризація і люмпенізація значних верств населення.

Бюрократія (від фран. bureaucratie – панування канцелярії) – вищий

привілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі; ієрархічно

організована система управління державою чи суспільством за допомогою

особливого апарату, наділеного особливими функціями та привілеями.

Питання для самоконтролю

1. Чому головним суб’єктом політики виступає людина? Аргументуйте

свою точку зору.

2.Чим відрізняється політична участь від політичного функціонування?

3. Чи є відсутність інтересу до політичних знань та подій одним із проявів

відчуження? Відповідь обґрунтуйте.

4. Як співвідносяться політика соціалізації і політичне відчуження?

5. Назвіть і охарактеризуйте основні типи політичної поведінки?

6. Що таке соціальна структура суспільства?

7. Які ви знаєте групи інтересів та яким чином вони формуються?

8. Назвіть основні тенденції розвитку соціальної структури в Україні?

35