Типи льодовиків

Розрізняють два основних типи льодовиків — материкові (льодовикові щити) та гірські. Материкові льодовики характеризуються великими розмірами та плоско-опуклою формою, яка не залежить від рельєфу місцевості. Напрямок руху льодовикового щита зумовлений розподілом тиску і похилом його поверхні незалежно від похилу ложа. Абляція в цих льодовиках незначна. Витрачання їх речовини відбувається за рахунок обламування кінцевих частин льодовика і об­валу їх у море. Ці уламки утворюють айсберги різної величини.

Айсбергом вважається льодова гора, яка піднімається над рівнем моря не менше, ніж на 5 м. При меншій висоті це буде уламок айсберга, або «щеня». Внаслідок того, що щільність льоду менша порівняно з густиною морської води, айсберги на 4/5 свого об'єму занурені у воду.

Особливістю гірських льодовиків є відносно невеликі розміри їх, залежність форми льодовика від характеру рельєфу, чітка різ­ниця між зоною живлення і витрати, спрямований лінійний рух. Швидкість руху значна, температура льоду наближається до темпера­тури танення. Типів гірських льодовиків багато. Найпростіші з них кальдер’єрні (в кратерах згаслих вулканів), зіркоподібні (кілька язиків з одного фірнового басейну, розташованого на вершині гори), шарові (невеликі льодовики, розміщені в заглибленні на схилі), висячі (зу­стрічаються на крутому схилі, в неглибокій западині, яка не має чіт­кого обмеження з боків).

Складна будова долинних льодовиків.

Вони в свою чергу поділя­ються на:

а) прості або альпійські - це льодовики, які складаються з одного потоку; у живленні річок вони відіграють незначну роль, зустріча­ються найчастіше в Альпах;

б) складні або кавказькі - це льодовиковий потік з притоками; поширений цей тип на Кавказі; складні льодовики мають значний вплив на водність річок;

в) деревоподібні або тянь-шаньські - льодовики за зовнішнім ви­глядом нагадують дерево; вони мають обширу зону живлення, ха­рактеризуються великими запасами води і дають значне живлення річ­кам;

г) туркестанський тип льодовика поширений в Середній Азії; він має малу площу живлення і велику площу стоку. Живиться лавинами та обвалами. Дає значне, але нерівномірне живлення річкам.

Поширення льодовиків

Льодовики та сніговий покрив містять у собі близько 20 млн. км³ прісної води, що становить до 80% усіх її запасів. Відновлюються ці запаси дуже повільно і їх можна вважати віковими. Льодовиками вкрито майже 11% площі суші, але використовуються води льодови­ків у незначній кількості.

У межах Євразії льодовиковий покрив найбільш розповсюджений на островах Північного Льодовитого океану. Острови Нова Земля, Земля Франца-Іосифа вкриті льодом на 87—90%. По мірі просування на схід площа зледеніння на островах Арктики зменшується і в архіпелазі Де-Лонга льодовий покрив зустрічається тільки на трьох північних островах.

Для використання більш доступні гірські льодовики, які часто становлять основну частину стоку гірських річок. Так, льодовикові води становлять близько 15% річного стоку Середньої Азії та 6% сто­ку рік, які стікають із схилів Великого Кавказу. Для деяких річок високогірних районів льодовиковий стік досягає 20—30% загальної величини, а в деяких випадках навіть 50—60%.

Акумулюючи велику кількість твердих опадів, що випадають в холодну пору року, льодовики потім віддають цю законсервовану воду річкам лише влітку. Внаслідок цього річки, в басейнах яких льо­довики мають значний розвиток, в жарку частину року відзначаються високою водністю, тоді як інші гірські річки, басейни яких не підні­маються вище снігової лінії, дуже міліють або зовсім переси­хають. У холодні і вологі роки відбувається накопичення льодовикового матеріалу, а в посушливі і жаркі — витрачання його в результаті підвищення інтенсивності сніготанення.

Річки з льодовиковим живленням характеризуються літньою по­вінню, яка триває 4—6 місяців. Гідрограф стоку цих рік розтя­гнутий, повені ускладнені невеликими хвилями, які утворюються під час різкого підвищення температури повітря.

Незважаючи на те, що льодовикове живлення становить невелику частину річкового стоку, значення його в режимі річок дуже велике, тому що воно збільшує водність річок у найбільш жарку частину ро­ку, коли сільське господарство потребує найбільше вологи.