Робота льодовиків

Стікаючи по схилах гір, льодовики за допомогою вмерзлого в них каміння та внаслідок нерівностей дна виконують велику руйнів­ну роботу — льодовикову ерозію. Наслідком цієї ерозії є утворення спе­цифічного ландшафту «кучерявих скель» (накопичен­ня куполоподібних горбів) та «баранячих лобів» (яйцеподібних горбів), який характерний для Скандинавії, Кольського півострова, північної частини Північно - Американського материка, тобто для шляхів руху давніх льодовиків. В гірських країнах на схилах утворюються кари (плоскі заглиблення на крутих схилах) та льодовикові цирки (чашоподібні стрімкостінні ніші).

Для льодовикових долин характерна нерівномірність похилів і навіть наявність ділянок із зворотним похилом. Ці долини мають ко­ритоподібну форму з широким плоским дном та крутими схилами. Такі долини називаються трогами.

Усі продукти руйнування гірських порід від найдрібніших часто­чок пилу до великих кам'яних брил, які потрапили в тіло льодовика і рухаються разом з ним, називаються мореною. Ту морену, яка рухає­ться разом з льодовиком називають рухомою, а ту, що припинила рух, — відкладеною. Морену відповідно до її положення щодо льодовика поділяють на поверхневу, внутрішню та донну. Вали, які утворюються з боків льодовика з улам­ків гірських порід, називаються боковою мореною. Матеріал, який льодовик відкладає в своїй кінцевій частині у вигляді попереч­ного валу, називається кінцевою мореною.

Танення льодовиків

Зародження льодовика відбувається в зоні додатного снігового балансу. Утворившись, льодовик починає рухатися і виходить за межі снігової лінії, нижче якої він тане. Отже, в льодовиках можна виділити зону живлення льодовика (додатній баланс снігу), або фірнову зону, і зону стоку (від'ємний баланс снігу) — язик льодовика. Межи між цими двома зонами називаються фірновою лінією.

Витрата речовини льодовика відбувається як внаслідок механіч­них причин (видування, обвали), так і шляхом танення та випарову­вання з його поверхні — абляції.

При нормальному тиску (1 атмосфера) лід тане при температурі 0⁰С. При збільшенні тиску на одну атмосферу температура танення льоду знижується на 0, 0073⁰С, тоб­то лід може танути при від'ємних температурах. Ось чому навіть взим­ку з-під льодовика витікають потоки води.

Основні причини, які викликають абляцію — це сонячна радіація, теплове випромінювання скель, вільних від снігу, тепло повітря, рідкі опади. Величина абляції залежить від експозиції схилів і зменшується при піднятті в гори, що пов'язано із зниженням температури повітря.

Розрізняють абляцію поверхневу, внутрішню та підльодовикову. Поверхнева абляція викликається безпосереднім нагріванням льоду сонячним промінням, теплим повітрям, а також дощами, які випада­ють на поверхню льоду. Внутрішня абляція відбувається за рахунок внутрішнього тертя окремих часток льоду, циркуляції повітря та во­ди в товщі льодовика. Підльодовикова абляція виникає внаслідок припливу тепла від поверхні гірських порід, які мають температуру вищу, ніж льодовик, а також при підвищеному тиску на нижній межі льо­довика. Найбільше значення в гідрологічних процесах має поверхне­ва абляція. Внутрішня абляція на стік льодовика та живлення річок практично не впливає.

Оскільки температура повітря має добовий, сезонний та річний хід, танення льодовиків має такий самий характер. Ось чому стік у річках, які живляться талими водами снігів, характеризується збільшенням води в другу половину дня і зменшенням вночі. Значне збільшення водності в річках з льодовиковим живленням відбувається в липні-серпні, коли температура повітря досягає максимальних значень.

Більш швидке танення льодовиків викликає забруднення їх по­верхні. Досліди, проведені на льодовику Федченка (Памір), показали, що за­бруднений сніг танув у 2—4 рази швидше, ніж чистий.

У сучасну епоху льодовики знаходяться в стані регре­сії, тобто відступання. Вони відступають майже в усіх районах північ­ної півкулі, що пов'язано з загальним потеплінням клімату. Наприклад, Кавказькі льодовики відступають із швид­кістю 7,2—27,9 м/рік. Ще швидше зменшуються льодовики в горах Середньої Азії.