1. До знаків вартості належать:
А) Металеві знаки вартості:
золота монета, що в обігу з часом стерлася;
білонна монета розмінна, з дрібною вартістю. Вона карбується з недорогоцінного металу (наприклад, мідь, алюміній), отже є неповноцінною.
Б) Паперові знаки вартості - грошові знаки, виготовлені з паперу.
Золотий обіг проіснував відносно недовго до Першої світової війни. До початку Першої світової війни практично всі країни-учасниці в цілях формування військових стратегічних запасів вилучили із обігу золоті і срібні монети. Їх місце в грошовому обігу зайняли незабезпечені паперові гроші і розмінна монета. У зв’язку з цим з’явилися принципово нові грошові системи, які формувалися не на реальних грошах, які мають власну товарну вартість, а засновувались на їх замінниках, що отримали назву неповноцінних грошей, - не забезпечених золотом банкнотах, казначейських білетах, монетах із недорогоцінних сплавів. На відміну від повноцінної монети золотої монети ці сурогати не мали на товарному ринку власної вартості, оскільки вони була дуже малі, а тільки свідчили про право їх власника отримати в обмін на них визначену вартість. Грошові знаки в цьому випадку виступали лише в якості опосередкованих представників вартості.
Перша світова війна з її дуже великими матеріальними збитками привела до того, що уряди практично всіх країн світу приступили до випуску у великій кількості не забезпечених реальними цінностями грошових знаків. У результаті в кінці війни ці країни лишилися зі знецінюваними грошима. Інфляційні процеси спостерігалися в багатьох країнах і продовжувались до 30-х років ХХ століття.
Викликані ними деформації в економічній та фінансовій сферах були настільки серйозними, що зроблені в деяких країнах Європи спроби відновити золотий стандарт не дали позитивних результатів.
У 70-ті роки ХХ ст. відбувся процес демонетизації золота, в результаті чого воно перестало виконувати спочатку функції засобу обігу і платежу у внутрішньому обігу країни, а потім з 1976 р. і функції світових грошей. У внутрішньому обігу і на світовому ринку золото було витіснене із сфери грошового обігу паперовими і кредитними грошима.
Паперові гроші - це представники неповноцінних грошей, які з’явилися як замінники золотих монет. Сутність паперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, випускаються державою для покриття бюджетних витрат і наділяються нею примусовим курсом, визначаються законодавчо обов’язковими до приймання у всі види платежів.
Перші паперові гроші з’явилися в Китаї в 812р., а в Європі і Америці – лише в ХVII-XVIII ст. В Україні перші паперові гроші з’явились в обігу 1769 р. - з випуском їх у Росії. Це були асигнації - своєрідні банківські зобов’язання-розписки на одержання монети.
Вартість паперових грошей визначається тією кількістю товарів і послуг, які можна купити на ці паперові гроші. Мірилом їх емісії стає не потреба обороту в платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту.
Емітентами паперових грошей є або державне казначейство, або центральні банки. В першому випадку казначейство, прямо використовує випуск паперових грошей для покриття своїх видатків. В другому випадку центральний банк випускає нерозмінні банкноти і надає їх в позику державі, яка направляє їх на свої бюджетні видатки.
Необхідно також підкреслити, що за економічною природою паперовим грошам властива нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ця ознака властива насамперед грошам, що імітується державним казначейством. Але цього недоліку можуть набути і гроші, які імітуються центральним банком, якщо емісія спрямовується на покриття бюджетного дефіциту. Про це переконливо свідчить досвід України (1991-1993рр.). Коли основною причиною гіперінфляції була надмірна кредитна емісія Національного банку. Як наслідок – знецінення купоно-карбованців за 1993р. у 100 разів.
Недоліки, які властиві паперовим грошам, можуть у значній мірі зменшуватися завдяки використанню кредитних грошей.
Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля-продаж здійснюється з розстрочкою платежу. Їх поява пов’язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов’язаннями продавця, які повинні бути погашенні у заздалегідь встановлений термін. Не маючи власної вартості, кредитні гроші застосовуються як гроші лише тому, що в користувачів контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використовувати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдяки чому вони дістали також назву кредитних.
Кредитні гроші – це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин [3].
Кредитні гроші пройшли наступний шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, депозитні гроші.
Вексель – це письмове боргове зобов’язання боржника сплатити певну суму грошей власнику векселя в заздалегідь обговорений термін. Вексель має характерні ознаки, які відрізняють його від інших боргових зобов’язань:
чітко встановлена форма;
абстрактність (відсутність на документі інформації про вид угоди, а вказується тільки сума платежу);
безпірність (обов’язкова сплата боргу, аж до примусових засобів);
конкретність терміну платежу ;
оборотність (передача векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що означає можливість взаємного зарахування вексельних зобов’язань продавця).
Розрізняють два види векселя: простий і переказний.
Простий вексель – виданий боржником як зобов’язання виплатити кредитору певну суму грошей в заздалегідь обговорений термін.
Переказний вексель – виписується кредитором як наказ боржнику виплатити у зазначений термін йому чи вказаній ним третій особі певну суму грошей.
Векселі також поділяється на казначейські, фінансові і комерційні. Казначейські векселі - випускаються державою для покриття дефіциту бюджету. Комерційний вексель – виникає на основі реальної торгової операції з продажу товарів у кредит. Банківський вексель - видається банком–емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті.
17 червня 1992р. відродився вексельний обіг в Україні, Верховною Радою України була прийнята постанова “Про застосування векселів в господарському обігу”. Цей нормативний документ був прийнятий дуже вчасно, оскільки враховуючи економічну кризу в державі, вексельний обіг дозволив пом’якшити платіжну кризу, прискорити залучення до господарського обороту готову продукцію з обмеженим попитом, реалізувати зайві товарно-матеріальні цінності.
Чек – це різновид переказного векселя, який власник рахунку виписує на комерційний банк. Чек представляє собою письмовий безумовний наказ власника поточного рахунку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред’явникові.
Розрізняють три основних види чеків:
іменні – виписані певній особі без права передавання;
пред’явницькі – без зазначення конкретного одержувача, тобто сума яка вказується у векселі виплачується пред’явникові чека;
ордерні – виписані на певну особу з обов’язковим застереженням про наказ оплати.
У внутрішньому обігу чеки використовуються для одержання готівки в кредитній установі (грошовий чек), а також в якості інструменту безготівкових платіжних розрахунків, що здійснюються шляхом перерахувань по рахунках в кредитних установах (розрахункові чеки). Призначення чеку полягає в тому, що він слугує засобом одержання готівки в банку, засобом обігу і платежу і формою безготівкових розрахунків.
Зведення ролі чека переважно до технічної функції обслуговування поточних рахунків визначило обмеженість перспектив його використання. Чекові операції пов’язані з такими незручностями, як їх виписування, доставка в банк для сплати, існування імовірності підробки тощо. Тому в кінці 50-х років у країнах із високо розвинутим грошовим господарством розпочалися пошуки більш досконаліших інструментів обслуговування депозитних грошей на банківських рахунках.
Банкнота – кредитні гроші, що випускаються центральним банком країни. Вперше в грошовому обороті банкноти з’явились в кінці XVII ст. Первісна форма банкноти називалась “класичною” і мала подвійне забезпечення: по-перше – це товарне забезпечення, оскільки випуск її проводився емісійним банком замість комерційних векселів; по-друге-обов’язковий обмін її на золото за першою вимогою власника. На той час центральний банк володів достатніми обігами золота для того щоб забезпечити золоту гарантію банкнотам, що виключало її знецінення, гарантувало їй надійність, сталу вартість, високу еластичність в обігу.
В сучасних умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою гарантію сталості вартості – розмін на золото. Вона надходить в обіг шляхом: банківського кредитування держави; банківського кредитування господарських суб’єктів через комерційні банки; обміну іноземної валюти на банкноти даної країни.
Сучасна банкнота на відміну від векселя є безстроковими зобов’язаннями, не пов’язаним з конкретною торговою операцією. Центральні банки випускають банкноти суворо певної вартості.
Зважена політика щодо державного боргу та виплати доходу за облігаціями державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це дає можливість центральному банку через регулювання свого портфеля таких паперів впливати на масу банкнот, продаючи їх на фондовому ринку. Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними векселями. Банківські позики під комерційні векселі стали видаватися переважно в депозитній, а не в банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обороті, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.
Депозитні гроші – це також неповноцінні знаки вартості, але на відмінну від готівкових не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках.
Приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів - чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.
Потреба в такій формі грошей об’єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту. Депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою економікою (близько 90% усієї грошової маси в обороті).
Вони мають суттєві переваги перед готівковою формою грошей:
значно економніша;
зручніша в користуванні;
піддається контролю з боку банків за оборотом після емісії.
Але необхідно зазначити, крім указаних переваг, дана форма грошей має свої недоліки. Це насамперед пов’язано з незручностями щодо здійснення платежів. Для виконання кожного платежу необхідно заповнити цілий ряд документів і подати їх у банк. Особливо ці недоліки виявляються у сфері роздрібного товарного обороту та сфері послуг, де традиційні депозитні гроші не використовуються. Тому на зміну депозитним грошам фінансовий ринок висунув нову форму кредитних грошей - електронні гроші.
Електронні гроші - це абстрактна назва грошових коштів, які використовуються їхніми власниками на основі електронної системи банківських послуг. На сьогодні це найбільш прогресивний, економічний і зручний носій грошових функцій.
За формою електронні гроші є різновидом депозитних грошей.
Вони органічно поєднують у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей:
немає потреби переносити або перевозити велику кількість готівкових грошей;
готівку у вигляді електронних грошей, як правило, не можна витратити, якщо ці гроші викрадені або втрачені;
після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про це кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з відновленням первісного балансу;
досягається значна економія витрат на виготовлення, збереження, перерахування і перевезення електронних грошей;
кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки.
Носієм електронних грошей є пластикові картки – іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість керувати ним, тобто здійснювати оплату за товари, послуги, отримувати готівкові кошти, а також дозволяє власникові отримувати в банку короткострокову позику. Найчастіше вона застосовується у роздрібному товарному обороті та сфері послуг.
Розглянуті питання характеризують еволюційний процес виникнення і розвитку грошей, що формує теоретичну базу для пізнання функцій грошей.