Тема 5: ( 4 год. ) Тактичні прийоми аргументації.

Тактика аргументації як способи, прийоми й методи досягнення

стратегічної цілі аргументації. Тактичні принципи аргументації: пряме й непряме обґрунтування, закони логіки, правила доказового міркування.

Ефекти, хитрощі, помилки, маніпуляції. Класифікація помилок, що зустрічаються в аргументації. Паралогізм як ненавмисна помилка в аргументації. Софізм як навмисна помилка. Парадокси як тактичний прийом. Систематизація помилок і хитрощів у роботі А.Шопенгауера "Еристична діалектика".

     Види хитрощів в аргументації: логічні, риторичні, соціально-психологічні, організаційно-процедурні. Логічні помилки й хитрощі стосовно тези: невизначеність тези, підміна тези, втрата тези. Логічні хитрощі й помилки стосовно аргументів: «основна помилка», аргументи й хитрощі ad hominem . Аргумент до авторитету, до сили, до жалості, до незнання й ін. Помилки й хитрощі в демонстрації: порочне коло, поспішне узагальнення, від сказаного з умовою до сказаного безумовно, передбачення підстави й ін.

Основні риторичні прийоми й методи в аргументації . Фундаментальний метод. Метод «так - але». Метод «шматків». Метод «протиріччя». Метод «витягу висновків». Метод «виведення». Метод «опитування». Метод «видимої підтримки». Метод «потенцировання». Метод «бумеранга». Метод «порівняння» і ін.

     Психологія спору. Припустимі й неприпустимі психологічні хитрощі. Хитрощі соціально-психологічного характеру: "тягар доказу", "слабка ланка", "подвійна бухгалтерія", "багатозначна недомовленість", "приманка", "приниження". "самовихваляння", " до здорового глузду", " до вигоди", " до вірності", "досказування", "ярлик", "а завтра...","демагогія", "філософія", «тріскотня", "симуляція нерозуміння" і ін.

     Організаційно-процедурні хитрощі. Способи морального тиску на опонентів і слухачів. Роль моральної позиції в процесі аргументації.

Глосарій.

Аргумент (лат.) — довід у спорі, у міркуванні, у доказі; звичайно — міркування, думка, судження, який-небудь факт, безперечний, незаперечний, ясний, перевірен доказ, що служіть для обґрунтування, чого-небудь. Синоніми цього поняття – довід, мотив, резон.

Зовнішня мова— мова для інших, матеріалізована у вигляді акустичних або графічних комплексів; її види: говоріння й лист — аудіювання й читання.

Внутрішня мова(мислена) різниться по цілям: підготовка до зовнішньої мови, усної або письмової; діалог із самим собою; остання має ступені глибини; глибинні структури характеризуються використанням невербальних засобів: образів, схем.

Висловлення— одиниця повідомлення, що обладує значеннєвою цілісністю. Може збігатися із пропозицією, з компонентом тексту, тому що виражає зміст оповідальної пропозиції.

Дедукція(лат.) — логічний умовивід від загального судження до часток (або іншим загальним) висновкам.

Діалог (греч.) — інтерактивна взаємодія, результатом і ціллю якого виступає розуміння. У повсякденному змісті – це розмова двох людей (іноді — декількох). У діалозі мовець і слухаючий увесь час міняються ролями.

Діалог раціональний – дія, у якому людей оперує усвідомленими, вираженими в мові, змістами. При цьому комунікативну функцію, що регулює взаєморозуміння, виконують закони логіки, які фіксують значеннєві норми мовного спілкування.

Доказ – це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою виведення його з інших суджень, істинність яких установлена до й незалежно від даного доказу.

Довід – думка, що приводиться на доказ чого-небудь.

Комунікація (лат.) — спілкування, зв'язок, обмін інформацією; комунікація за допомогою засобів мови — мовлення. Можлива невербальна комунікація.

Композиція (лат.) — побудова, внутрішня структура твору (трактату, мовлення та ін.). Має свої прийоми.

Монолог(греч.) — мова однієї людини, на відміну від діалогу. Мова оратора має форму монологу. Однак у деяких ситуаціях монолог виявляється частиною діалогу, наприклад, у дискусії, у полеміці.

Мотивація (фр.) мовлення— початковий ступінь мовневої інтонації, наміру: ситуація життя викликає потреба мовлення, потреба усвідомлюється й перетворюється в ціль (целіполагання); завершується імовірнісним прогнозуванням результату виступу з мовленням.

Думка – оцінне судження, твердження про мої переваги, не підтверджене ніякими доводами.

Невербальні (лат.) засоби спілкування— немовні: погляди, міміка, посмішки, жести, вказівки на предмети, різні сигнали — стукіт, дзвінок, малюнок; у тактильному спілкуванні — дотикі; мовчання в певних випадках теж є засіб спілкування.

Обґрунтування – процес підтвердження істинності судження.

Обґрунтоване судження– оцінне судження, твердження про переваги, підтримуване доводами., засноване на розгляді посилок, які підтримують це переконання.

Спростування– установлення хибності якого-небудь положення з використанням логічних засобів і доведених раніше тверджень.

Поле аргументації -це займана кожним суб'єктом індивідуальна або колективна позиція в аргументативном процесі.

Полеміка– вид спілкування, що відбувається у формі інтелектуального двобою, коли кожний з учасників аргументує власні положення й спростовує твердження суперників.

Публічне мовлення(лат.) — мовлення, відкрита для всіх, мовлення оратора. Протистоїть інтимній, дружній, діловій, дипломатичній промові.

Протокол(греч.) — документ, що фіксує хід обговорення якого-небудь питання на зборах, конференціях; утримуючий опис якихось обстежених обставин, дій, фактів та ін.

Міркування — функціонально-значеннєвий тип мовлення (поряд з описом, оповіданням), будується на логічних умовиводах, на причинно-наслідкових зв'язках. Істинність якого-небудь судження доводиться або спростовується за допомогою аргументів.

Розвиток тези— основна частина міркування, його обґрунтування, доказ або спростування.

Міркування– прийом мислення, у якому здійснюється уявна процедура покрокового переходу від одних міркувань до інших.

Риторика(греч.) — теорія й практична майстерність красномовства (усного й письмового), переконання, впливу засобами мовлення.

Система аргументації – висування твердження й приведення аргументів до нього в певному порядку.

Стиль спілкування – сукупність принципів, що визначають поведінку суб'єктів у комунікативних ситуаціях.

Текст (лат.) — продукт, твір мовної діяльності; послідовність знаків (слів, пропозицій), що утворює єдине ціле; твір мовлення, зафіксоване на листі або іншим способом.

Факт– фактична заява, що має значення істинності, яке можна перевірити.

Фактичне обґрунтування – спосіб підтвердження ймовірного знання відповідно до принципу емпіричної перевірці. Формою фактичного обґрунтування в сучасній філософії науки зізнається також верифікація й фальсифікація.

Умовивід – це уявний перехід від одного або декількох відомих суджень (посилки) до нового, раннє не відомому (висновок).

Безпосередній умовивід – це висновок, у якому висновок випливає тільки з однієї посилки, при цьому посилка й висновок є простим категоричними судженнями.

Простий категоричний силогізм – це дедуктивний умовивід, у якому встановлюється відношення між двома крайніми термінами на основі їх відносини до середнього терміна.

Ентімема – скорочений силогізм, тобто силогізм, у якого пропущена або одна з посилок, або висновок.

Правдоподібними називаються умовиводи, у яких висновок не випливає з необхідністю з посилок, але посилки дають підстави вважати висновок імовірним.

Індуктивними називаються умовиводи, у яких відбувається перехід від знання про окремі предмети класу або про деяких його частинах до знання про весь клас у цілому.

Повною індукцією називається такий умовивід, де в посилках перераховані всі предмети класу, про який робиться висновок.

Неповною індукцією називається такий умовивід, у якому відбувається перехід від знання про деякі предмети класу до висновку про весь клас.

Умовивід за аналогією - це висновок, де на підставі подібності двох предметів (систем предметів, відносин) у деяких ознаках робиться висновок про їхню подібність в інших ознаках.