6. Ціни на продукцію (послуги): сутнісна характеристика, види, методи встановлення та регулювання.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.

Ціна, як економічна категорія, поєднує в собі:

• грошове вираження вартості товару;

• суму грошових коштів, що сплачується покупцем і одержується продавцем за одиницю товару (готової продукції, робіт, послуг);

• прийом непрямого вимірювання величини затраченої суспільно необхідної праці;

• кількісне співвідношення попиту і пропозиції.

Ціноутворення - складне завдання, на розв’язання якого впливає значна кількість факторів: тип ринку, еластичність, обсяг і динаміка попиту, економічні можливості покупців, витрати виробництва, ціна на аналогічні товари конкурентів, державне регулювання цін.

Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують наступні функції:

обліково-вимірювальна є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво ок­ремих видів продукції або надання різноманітних послуг;

розподільча здійснює перерозподіл ресурсів і доходів первинних суб'єктів господарювання та населення;

стимулююча сприяє підвищенню ефективності господарювання, прибутковості (дохідності), науково-технічному прогресу тощо;

регулююча здійснює баланс між окремими виробництвами та попитом і пропозицією на ринку.

У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками (або без таких ознак).

За ознакою рівня встановлення та регулювання ціни розрізняють:

регульовані (централізовано-фіксовані), які встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін;

договірні ціни формуються на засаді домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосуються конкретної партії товару;

вільні ціни — це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб'єктів господарської діяльності.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни.

Зміни, що сталися у методології калькулювання і обліку собівартості продукції, значною мірою впливають на необґрунтоване зниження собівартості продукції і підвищення рентабель­ності виробництва.

Введення нової методології списання витрат на собівартість продукції (робіт, послуг) без відповідних коригувань визначення ціни та без нового підходу до визначення рентабельності виробництва продукції значно ускладнює роботу підприємств. У зв’язку з цим, як тимчасовий метод ціноутворення, можна вважати наступний:

де Ц - ціна; ВС - виробнича собівартість продукції (робіт, послуг); Ва - визнані адміністративні витрати; Взб - витрати на збут продукції; П - сума прибутку; ПДВ - сума податку на додану вартість.

Сучасне ціноутворення передбачає систему франкування цін. Франка (італ. вільний) — вид зовнішньоторговельної угоди купівлі-продажу, коли в ціну товару включають витрати на його страхування і доставку на місце, зазначене в договорі.

Заведено розрізняти ціни «франко-станція відправлення» та «франко-станція призначення». За умови встановлення оптової ціни «франко-станція відправлення» витрати на доставку продукції від станції відправлення до місця споживання несе покупець товару, а, відтак, транспортні витрати продавець не включає в ціну.