Основна частина

Тема 1. Енергетична безпека як одна з найважливіших складових економіч­ної безпеки держави.

1. Енергетична безпека держави.

2. Енергетичний потенціал України.

1. Енергетична безпека держави.

Енергетична безпека як одна з найважливіших складових економіч­ної безпеки проявляється як стан забезпечення держави паливно-енергетичними ресурсами (далі – ПЕР), що гаран­тують її повноцінну життєдіяльність і, по-друге, як стан безпеки енерге­тичного комплексу господарства України, в першу чергу – атомної енер­гетики, та здатність енергетики забезпечити нормальне функціонування економіки, енергетичну незалежність країни. Політична і енергетична незалежність є взаємообумовленими.

Енергетика є найважливішою складовою частиною єдиного паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) дер­жави, що включає видобування та транспортування ПЕР, їх безпосе­реднє використання енергоспоживаючим устаткуванням, а також пере­творення енергії палива в інші види, зручні для його транспортування та подальшого використання.

Глибоке проникнення енергетики у всі галузі економіки та соціальну сферу визначає її особливу роль в забезпеченні безпеки розвитку сучас­ного суспільства. Особливості енергетики, які відрізняють її від інших галузей господарства України:

1) технологічні особливості, обумовлені фізичною суттю процесів виробництва, розподілу та споживання енергії (взаємозаміна ресурсів, що використовуються, послідовність фаз перетворення енергії – енерге­тичний ланцюг; безперервність процесу виробництва електроенергії, її розподілу та використання);

2) внутрішньогалузеві особливості (висока капіталоємність енерге­тичних об'єктів, довгі терміни їх спорудження та експлуатації);

3) характер зв'язку з іншими галузями (широке використання енергії у всіх галузях господарства, різноманітність її видів та параметрів, на­явність зворотних зв'язків між енергетикою та іншими галузями);

4) суттєвий вплив на навколишнє природне середовище.

До факторів, які визначають рівень споживання ПЕР, належать:

1) коливання кон'юнктури та погодних умов;

2) динаміка народонаселення;

3) зміни у відносному енергоспоживанні окремих груп споживачів;

4) міжнародний розподіл праці;

5) порівняльна ефективність різних енергоносіїв з точки зору покриття одних і тих же потреб.

Проблема енергетики тісно переплітається з іншими проблемами, в першу чергу демографічною. Вклад демографічного фактора у зростан­ня світового енергоспоживання в 1900-1985 pp. складав 37%, а у перс­пективі він перевищить 90% – у 2015-2030 pp.

Можна стверджувати, що економія енергоресурсів у функціонально­му значенні є джерелом енергії. Розміри такого джерела в загальному випадку представляють собою різницю між існуючим попитом на енергію та відносно оптимальним попитом (чи його комбінацією), який є необхідним для задоволення тих же потреб у формі, що відповідає за­гальним інтересам .

Використання зовнішньоекономічних зв'язків має бути спрямоване на економію енергії і обумовлене тими ж факторами, які визначають ефективність міжнародного розподілу праці та економічної інтеграції. Економіка, яка може уникнути втрат, обумовлених цінами на ПЕР, по­силює свої зовнішньоторгові позиції та підвищує стабільність рівня цін.

Процес підвищення енергетичної ефективності економіки країни про­ходить кілька стадій розвитку – від боротьби з прямим марнотратством ПЕР до реалізації капіталоємних заходів по модернізації та вдоскона­ленню існуючих технологій енергоспоживання (з відповідним науко­вим, проектно-конструк- торським, виробничим та монтажно-налагоджу­вальним забезпеченням) та далі до розробки і впровадження нових енер­гозберігаючих технологій, фундаментальної перебудови паливно-енер­гетичного балансу (ПЕБ) країни. Звичайно, окремі країни знаходяться на різних етапах розвитку цього процесу та мають, у залежності від їх рівня науково-технічного та економічного розвитку, різні можливості реалізації енергозберігаючої політики.

При побудові високоефективної економіки держави необхідно співставляти "соціальний ефект" від заходів у сфері економії ПЕР із пов'язани­ми з цим "соціальними витратами" . Можуть бути рекомендовані лише ті заходи економії ПЕР, соціальний ефект від реалізації яких виправдо­вує необхідні для їх здійснення витрати, та які забезпечують підвищен­ня рівнів енергетичної безпеки.

Таким чином, актуальність розробки комплексної сис­теми напрямків та пріоритетів енергетичної безпеки для України є без­заперечною.

Енергетична безпека визначається кількісними та якісними показни­ками наявності власних енергоресурсів, транспортної інфраструктури, рівнями енергоспоживання, можливістю використання альтернативних джерел енергії. Вона залежить від рівня забезпечення своїх потреб влас­ними ПЕР, наявності альтернативних джерел їх надходження. Впливає на енергетичну безпеку і частка різноманітних енергоносіїв в енергоспо­живанні. Значною мірою енергетична безпека обумовлена рівнем осво­єння і використання наявних ресурсів та глибиною їх переробки, ста­ном контролю за витратами ПЕР, рівнем енергозбереження (створен­ням умов, які перешкоджають витратам).

Важливим є досягнення збалансованого виробництва і потреб елек­тричної та теплової енергії. Необхідні нові системні підходи для вирі­шення комплексу складних проблем сучасності у взаємозв'язку з на­прямками розвитку енергетики.

Енергетична безпека характеризує ступінь виконання енергетикою функцій перед суспільством, державою як у звичайних, так і в критичних умовах та надзвичайних ситуаціях. Аналіз здатності виконання енергетикою цих функцій зводиться до дослідження життєздатності систем енергетики та технічної безпеки енергооб'єктів. Основні методичні положення досліджень та забезпечення енергетичної безпеки держави пов'язані з такими аспектами:

1) унікальністю критичних і надзвичайних ситуацій екстремальної характеру та пов'язаними з цим проблемами їх моделювання, оцінкам ймовірності таких явищ та наслідків для систем енергетики і споживачів;

2) необхідністю детального ієрархічного моделювання елементів і цілої системи ПЕК, виходячи з можливості крупномасштабних критичних та надзвичайних ситуацій, можливості розвитку несприятливих явиш взаємозалежності та взаєморезервування систем енергетики, обмежених технічних можливостей енергооб'єктів та зв'язків між ними у таких ситуаціях, а також ієрархічного моделювання споживачів з урахуванням їх технологій та структури;

3) важливістю розуміння ризику критичних та надзвичайних ситуацій, їх наслідків, як одного з критеріїв обґрунтування рішень;

4) двоетапним підходом до досліджень та обґрунтування рішень (на рівні оптимізації розвитку енергетики) через нормативи, обмеження, компенсаційні витрати тощо; аналіз наслідків для енергетики та спожи­вачів при конкретних сценаріях критичних та надзвичайних ситуацій, ефективності конкретних заходів по підвищенню енергетичної безпеки.

5) комплексним підходом до розгляду проблеми в оперативному розрізі –

підтримання у готовності оперативних засобів; адаптування їх до змін поточної ситуації; локалізація критичної чи надзвичайної ситуації та зменшення її наслідків; ефективне відновлення функцій системи після критичної чи надзвичайної ситуації.