31. Регулювання спеціальних (вільних) економічних зон.

Згідно з чинним законодавством вільна економічна зона — частина території України, на якій створюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності.

Такі зони повинні створюватися для залучення іноземних інвестицій з орієнтацією на розвиток спільної підприємницької діяльності, для збільшення експорту товарів і послуг, а також постачань високоякісних товарів на внутрішній ринок; залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання; розвиток інфраструктури ринку; поліпшення використання природоресурсно-го потенціалу.

Вільні економічні зони залежно від цілей їхнього створення можуть бути розділені на декілька видів:

— вільні торговельні зони, вільні порти, транзитні

експортні промислові зони, що ґрунтуються не тільки на застосуванні пільгового торговельного і митного режиму, але і на використанні пільгового фінансування і податкових пільг, випускають експортну або імпортозаміняючу продукцію;

— банківські і страхові зони, що ґрунтуються на пільговому режимі для банківських і страхових операцій;

— технологічні зони, до яких відносяться технологічні парки і технополіси, що здійснюють на пільговій основі розробку і впровадження нових технологій;

У рамках вільної економічної зони можуть уводитися пільгові митні, валютно-фінансові, податкові, інвестиційні, кредитні й інші умови економічної діяльності. Пільги, статус і терміни дії для кожної вільної економічної зони на Україні визначаються окремим законом.

32. Характеристика правового режиму митного ліцензійного складу.

Для зберігання товарів у режимі митного складу використовуються спеціально обладнані приміщення, резервуари, майданчики - митні ліцензійні склади.

Ліцензування діяльності, пов'язаної з відкриттям та експлуатацією митних ліцензійних складів, здійснюється відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та ліцензійних умов.

Коментована стаття МК надає поняття митного ліцензійного складу, згідно з якою це спеціально обладнані приміщення, резервуари, майданчики, які використовуються для зберігання товарів у режимі митного складу.

Як уже зазначалося у загальному коментарі до глави 35 МК, наказом Держмитслужби України від 31.12.1996 р. №592 було затверджене Положення про відкриття й експлуатацію митних ліцензійних складів, затвердженого наказом (далі - Положення).

Працівники Держмитслужби України здійснюють видачу ліцензій на право відкриття та експлуатацію МЛС згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.1996 р. №1446 «Про впорядкування діяльності митних ліцензійних складів» та названого вище Наказу №592.

33. Поняття та ознаки товарообмінних (бартерних) операцій в зед.

Термін «бартер», що вживається в ГК як тотожний терміну «міна», застосовується, головним чином, для позначення товарообмінних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності (див. Закон України від 23 грудня 1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»)1.

Можна виділити такі характерні ознаки договору міни (бартеру):

а) товар (майно) за цим договором передається у власність, господарське відання чи оперативне управління (а не у воло діння чи користування);

б) об'єктом договору міни є товар (а не роботи чи по слуги);

в) товар за договором міни передається в обмін на інший товар (а не на гроші, цінні папери тощо).

З положення, встановленого ч. 2 ст. 293 ГК, згідно з яким сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін, випливає, що договір міни (бартеру) найбільше наближається до договорів купівлі-продажу, поставки або контрактації. Проте ознаки договору міни (бартеру), зазначені вище, свідчать про його самостійний характер в системі господарських договорів.

Частина 3 ст. 293 ГК містить виняток із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 293 ГК щодо обміну одного товару на інший: за погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству.

Законодавством встановлено заборону обмінювати майно, що віднесене до основних фондів і належить до державної або комунальної власності, якщо друга сторона у договорі міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Інакше кажучи, державне майно, віднесене до основних фондів, що є державною власністю, може бути об'єктом міни (бартеру) лише у договорі з державним підприємством. Так само основні фонди, віднесені законодавством до комунальної власності, можуть бути об'єктом міни (бартері) у договорі з комунальним підприємством.