15. Німецька модель ринкової економіки

Політика соціального ринкового господарства. Ринковий лад Німеччини спочатку був "створений теоретично".Під час Другої Світової війни кращі науковці та юристи Німеччини О. Ростов, В. Репке, В. Онкен замислились над її подальшою долею. Розроблені ними теоретичні засади були узагальнені й представлені як економічна політика Альфредом Мюллером - Армаком.Після війни втілені в реальну економічну політику Людвігом Ерхардом.Особливості німецької економічної системи:По-перше, при домінуванні ознак ринкової економіки, існує державне регулювання, яке охоплює ті сфери господарства, де ринкові механізми виявляються недієздатними, малоефективними (освіта, оборона, національна безпека, сільське господарство, суднобудування, вугільна промисловість);По-друге, державні підприємства дотримуються всіх ринкових законів: менеджери самостійно приймають ділові рішення, несуть за них повну відповідальність, підприємства діють на комерційних засадах. Якщо державні підприємства виконують соціальні зобов"язання, наприклад, прибирання вулиць, планування міст, прокладання автошляхів, вони діють як публічні підприємства, які не мають на меті отримання прибутку;По-третє: особи, які не беруть участі у створенні ринкового доходу (люди похилого віку, діти, хворі, безробітні), отримують допомогу від держави, яка забезпечує їм пристойний рівень життя;По-четверте, держава в соціальному ринковому господарстві проводить активну політику регулювання економічного зростання, захисту конкуренції, соціальної підтримки незахищених верств суспільства.У процесі економічної інтеграції перебуває Східна Німеччина, возз"єднана із Західною Німеччиною, але вона ще значно відстає від свого західного партнера.Німецька модель близька до японської. Вплив держави менший, спрямований на вирішення соціальних питань. Вирішальна роль належить банкам, яким надана велика автономія.

16. Поняття економічного потенціалу і його загальна характеристика.

ЕП – сукупність усих чинників, факторів, які суспільство використовує в процесі суспільного вир-ва. ЕП характеризує здатність суспільства виробляти товари і послуги та забезпечувати розширене відтворення з метою задоволення потреб насе­лення, поліпшення якості життя її громадян. Суспільним виробництвом є процес перетворення ресурсів в продук­цію необхідного обсягу і якості. У цьому плані воно у вирішальному сту­пені залежить від наявності і використання взаємопов'язаних і взаємозу-мовлених ресурсів, що визначають можливості виробництва:

• основного капіталу та інших нефінансових і фінансових активів;

• природних ресурсів;

• людських ресурсів;

• організації управління;

• інноваційного потенціалу.

Потенціал економічного розвитку складається не тільки з початкових ресурсів, але також з науково-інноваційного і управлінського потенціалів.Найважливішою характеристикою, що визначає потенційні можли­вості країни з виробництва товарів і послуг, є національне багатство, що характеризує базові чинники економічного зростання, забезпечує збіль­шення валового національного продукту і валового національного дохо­ду як джерел задоволення потреб суспільства. Вцілому ЕП співпадає з нац.багатством держави. Національне багатство (національний капітал) відображає величину накопичених в країні матеріальних і нематеріальних ціннос­тей, створених для виробництва і споживання, золотовалютних запасів, боргів інших країн (за вирахуванням боргів іншим країнам) і власності даної країни в інших країнах,а також визначене як сукупна вартість всіх економічних активів (як фінансових, так і нефінансових) в ринкових цінах, що знаходяться у власності резидентів країни, за ви­рахуванням їх фінансових зобов'язань нерезидентам країни. Згідно системи національних рахунків (СНР), розробленої Статистич­ним відділом ООН, до обсягу національного багатства входять нефінан­сові і фінансові активи. В цілях визначення національного багатства країни складається ба­ланс активів і пасивів. У формуванні нового суспільства людський капі­тал перетворюється на головний чинник економічного розвитку. Людський капітал - це сума природжених здібностей, загальної і спеціальної освіти, придбаного професійного досвіду, знань, творчого потенціалу, морально-психологічного і фізичного здоров'я, що забезпе­чують можливість приносити дохід.Оцінка людського капіталу як складової частини національного багат­ства здійснюється шляхом визначення витрат на підготовку працівника, включаючи витрати на виховання, освіту, професійну підготовку, само­освіту і так далі.