13. Модель японської ринкової економіки.

Запозичаючи і удосконалюючи зарубіжну передову технологію, Японія не тільки досягла світового технічного рівня в більшості галузей економіки, але й зуміла створити потужні засади на міжнародному ринку технологій майбутнього. В прикладних дослідженнях і розробках, а також в управлінні іноваційною діяльністю, Японія забезпечила собі певні переваги перед Заходом, але все ще відстає за рівнем розвитку Фундаментальної науки.Поєднання ринкового та макроекономічного регулювань Керівна роль держави на основні напрями розвитку господарства. Вона приймає участь у становленні окремих галузей. Вся господарська діяльність підпорядковується загальнонаціональним інтересам, де високо розвинено почуття національної гордості. У країнах сформовано найвищий рівень організованості, якості продукції, технологій, але не найвищої зарплати."Якщо робітник має час поправити краватку - значить він не зайнятий роботою" - девіз на "Міцубісі".Будують з колес. Кожен знає своє місце у своєму квадраті. Вирішуються екологічні проблеми. Вирішенням соціальних завдань займаються виробничі корпорації, об'єднання. Стимулюється участь в управлінні підприємством. Характерне відставання рівня життя населення від зростання продуктивності праці, що забезпечує високу конкурентоспроможність японських товарів на світовому ринку при більш низьких затратах у порівнянні з відповідними аналогами інших розвинутих країн. Роботизація високого рівня. Намагання досягти безлюдних технологій.На фоні яскраво вираженої регулюючої ролі держави, державне соціальне забезпечення відсутнє. Цю роль виконують фірми. Вирішальна роль в економіці належить банкам.Японська економіка була повністю зруйнована після ІІ світової війни. Для її відновлення було встановлено демократичну політичну систему та економіку вільного ринку. Засоби виробництва було передано у приватну власність. Головна мета бізнесу Японії - контроль над частиною ринку, посилення фірми, нації. Прибуток японці розглядають як засіб досягнення мети.Японська економіка є ІІІ в світі. Сьогодні Японія потерпає від надмірної жорстокої монетарної політики. Японська система суворо контролюється і лише іноді відкривається перед новими учасниками.

14. Китайська модель ринкової економіки.

Становлення сучасної китайської моделі економічної системи історично почалося з 1976 року і пов'язано з іменем партійного лідера Ден-Сяопіна, який запровадив соціально-економічні реформи. У грудні 1978 р. ЦК Компартії Китаю запропонував програму "чотирьох модернізацій", яка була включена в десятирічний план економічного розвитку. У цій програмі особливого значення надавалося розвитку чотирьох провідних економічних секторів: аграрному, промисловому, науково-технологічному і оборонному.

Переломний період кінця 70-х і початку 80-х років приніс Китаю новий перспективний курс розвитку економічної системи. Він був продовжений здійсненням господарських реформ, визначених у жовтні 1987 р. XIII з'їздом Компартії Китаю під гаслом будівництва "соціалізму з китайською специфікою". Цей курс, запропонований Ден Сяопіном, основувався на таких принципових положеннях: побудова соціалізму; демократична диктатура народу; керівна роль КПК; твердий курс на проведення реформ і розширення зв'язків із зовнішнім світом.

3 вересня 1997 р. після XV з'їзду КПК був проголошений курс на лібералізацію економіки за наявності політичного контролю. Слід підкреслити, що цей курс відкрив китайцям свобод більше, ніж вони їх мали за всю історію держави.

З урахуванням минулого і сучасного досвіду соціально-економічних перетворень у китайських реформах закладені такі принципи:

- реформування економіки обов'язково повинно супроводжуватись розвитком продуктивних сил;

- у ході реформ необхідно перебудовувати економічну систему, а не соціально-економічний устрій, який, навпаки, повинен розвиватися і удосконалюватися;

- під час реформування слід враховувати особливості розвитку власної країни, а не абсолютно копіювати моделі інших країн;

- реформи потрібно проводити послідовно і комплексно, прагнучи "прориву у найбільш важливих напрямках".

Більшість перелічених принципів відображають характерну рису китайських реформ - градуалізм, тобто поступовість проведення. У процесі реформування здійснено ряд розмежувань, зокрема:

- відокремлено право власності від права господарювання. Це означає, що засоби виробництва, які раніше належали державі, так і тепер їй належать, а права господарювання реформа надає підприємствам, які отримали самостійність. Головна мета такого розмежування - активізація діяльності трудових колективів;

- відокремлення державних функцій від функцій підприємств і перетворення останніх у самостійні суб'єкти ринкової економіки, які працюють на принципах чотирьох "С": самогосподарювання; самоокупності; саморозвитку; самоконтролю.

З початку проведення реформ і становлення нової економічної системи у Китаї почали приділяти увагу макроекономічному аналізу та макроконтролю, як найбільш важливому компоненту господарського механізму. Протягом 90-х років у Китаї здійснювався акцент на:

- створенні системи макроекономічного регулювання ринкової економіки;

- удосконаленні планування із зменшенням переваги директивного планування;

- впровадженні нового механізму ціноутворення;

- оволодінні новими методами макроекономічного контролю над інфляцією;

- розробленні нових підходів до створення бездефіцитного бюджету;

- удосконаленні податкової системи;

- забезпеченні взаємодії національної економіки із світовим господарством, поступового "відкриття" внутрішнього ринку для іноземних виробників товарів і послуг (проведення заходів валютного регулювання, політики зниження мита та ін.).

Особливої уваги заслуговує політика заохочення іноземних інвестицій, які перевищують нині 100 млрд дол. Створюються спільні підприємства, спеціальні економічні зони, які розміщені вздовж океанського узбережжя Китаю і приваблюють іноземних інвесторів.

Важливим складником економічної системи Китаю стала зовнішньоторговельна діяльність. Експорт країні в кінці 90-х років досяг 125 млрд дол (імпорт - 116 млрд дол). Після приєднання Гонконгу Китай увійшов до першої десятки торговельних лідерів світу.