40.Податки і податкове регулювання.

Податкове регулювання економіки-є особливою формою державного регулювання економіки,яка реалізується завдяки постійному відслідковуванню та змінам,що вносяться у податкову систему національної економіки.Його матеріальною основою виступають фінансові ресурси,що накопичуються державним бюджетом та перерозподіляються через його канали серед усіх членів суспільства.Його сутнісною основою є фіскальна політика,що визначає загальні прілоритети податкового регулювання національної економіки.

Податкове регулювання дозволяє більш ефективно стимулювати економічне зростання,мотивувати суб’єктів економіки до здійснення економічної діяльності,організовувати перерозподіл доходів та координувати розподіл ресурсів у межах національної економіки.

Елементами на які направлене податкове регулювання виступають:

…суб’єкт оподаткування-особа,на яку законодавчо покладається обов’язок здійснювати податкові платежі;

…Платник податку-особа,що реально несе податкове навантаження(сплачує податок);

…Об’єкт оподаткування-дохід чи майно,з якого відбувається нарахування податку;

…База оподаткування-та частина об’єкта оподаткування,на яку реально здійснюються податкові нарахування;

…Пільгові режими оподаткування;

…Системи,види і типи податків.

Одним із основних важелів податкової політики в умовах трансформаційних змін є так звані податкові пільги.щостановлять досить потужний та ефективний засіб впливу на мотивацію та та саму господарську поведінку суб’єктів національнолї економіки у бажаному для економіки напрямку.За умови збільшення податкового навантаження маємо справу зі стримуючою податковою політикою(наприклад,для регулювання діяльності монополій,захисту національних виробників та ін.)

Досвід розвинених країн свідчить,що в сучасних умовах податкові пільги є досить дієвим механізмом для впровадження його у виробництво,що визначає і загальний стан національної економіки на міжнаціональному рівні.

Вплив на елементи податкової системи з боку держави відбувається за рахунок:

…Вбудовані стабілізатори-економічні механізми фіскальної політики держави,які здатні автоматично реагувати на зміну економічної ситуації без необхідності приїняття спеціальних рішень для її коригування.

Дискреційна фіскальна політика-свідоме регулювання системи оподаткування та державних видатків з метою позитивного впливу на реальні обсяги суспільного виробництва,зайнятість, розподіл ресурсів,інфляцію та загальне економічне зростання національної економіки. Особливістю цієї політики є те,що вона може не змінюватись протягом досить тривалого періоду економічного циклу,а от при зміні одного з елементів податкової системи одночасні зміни відбуваються в інших її елементах.

Базовими умовами для вибору тієї чи іншої моделі фіскальної політики є такі фактори:рівень економічного розвитку країни,реальний рівень ВВП на душу населення,рівень стабільності національної економіки,політична ситуаціякраїні,ідеологія,співвідношення форм власності,економічна культура та ін.

41.Грошово-кредитне регулювання Існує кілька напрямків здійснення фінансово-кредитної політики дер­жави:Кейнсіанський підхід - передбачає зміну кредитно-грошової політи­ки, що розгортається у сукупності заходів зі зміни резервів комерційних банків, процентної ставки та інвестиційної активності - мультиплікатив-на зміна номінального ЧНП (ВНП).Монетарний підхід - зміна резервів комерційних банків визначає зміни у грошовій пропозиції та структурі сукупного попиту, що веде змі­ни номінального ЧНП (ВНП).Крім того, сама політика може визначатись як політика дорогих чи дешевих грошей.Політика дорогих грошей передбачається за умови загострення ін­фляційних процесів у державі: Нацбанк збільшує норми резервів ко­мерційних банків -скорочується пропозиція грошей - зростає процент­на ставка - інвестиційний попит скорочується - зменшуються темпи інфляції.Політика дешевих грошей застосовується в умовах безробіття і за­гальноекономічного спаду - знижується резервна ставка Нацбанку для ко­мерційних структур - зростає пропозиція грошей - знижується процентна ставка та зростає інвестиційний попит—зростає реальний ВНП (ЧНП).Світова практика налічує безліч моделей і способів ДРЕ, що має на меті вирівнювання диспропорцій у національній економіці. Проте найбільшої актуальності вони набувають в умовах трансформаційних змін національ­них економічних систем, до яких відноситься і Україна. Серед основних факторів, що визначають провідне місце держави у встановленні еконо­мічних пропорцій на початкових етапах трансформацій, слід назвати:• недостатню розвиненість механізмів ринкового саморегулювання;• відсутність ринкової інфраструктури;• необхідність становлення системи інститутів та інституцій національ­ної економіки;• необхідність забезпечення національної безпеки держави в умовах кризових перехідних явищ в економіці;• супроводження трансформацій значними темпами та рівнем інфляції, безробіття, структурним дисбалансом господарського комплексу;• необхідність вироблення стратегії загальнонаціонального економіч­ного розвитку;• відсутність механізмів взаємоузгодженого функціонування рівнів на­ціональної економіки;• нестабільність національної грошової одиниці;• відсутність мотивації до підприємницької діяльності;• перехід бізнесу в тінь та розвиток неринкових форм господарювання тощо.ДРЕ, розробка і впровадження загальної стратегії розвитку національ­ної економіки України пройшли ряд етапів:1. 1991 - 1994 рр. - становлення національної системи ДРЕ. Цей період характеризувався зародковими процесами формування національ­ного правового поля; нерозвиненістю державного апарату управління; відволіканням державних органів економічного регулювання від вико­нання притаманних власне їм економічних функцій у зв'язку з активними процесами приватизації та корпоратизації, на які було кинуто усі зусил­ля держави; недостатнім рівнем професійного економічного мислення у сфері державного менеджменту; відсутність навичок фахового вико­ристання важелів ДРЕ; відсутністю зворотних зв'язків між структурни­ми елементами системи органів ДРЕ; відсутністю мотивації державних службовців до виконання соціальної ролі у суспільстві за рахунок мо­тивів власного збагачення „у владі" та ін. Так, наприклад, у 1993 році в Україні спостерігались найбільші темпи інфляції у світі у розмірі 10256% (гіперінфляція), реальна заробітна плата зменшилась у 3,28 рази.2. 1995 - 1998 рр. - уповільнення та вирівнювання темпів прива­тизації, встановлення ідеологічних засад більш-менш оптимального по­єднання ринкового саморегулювання з принципами ДРЕ; стабілізація та синхронізація взаємозв'язків між органами державної влади; формуван­ня основних елементів ринкової інфраструктури; підвищення рівня еко­номічної освіченості та моральної відповідальності перед суспільством з боку органів державної влади; перехід від переважання адміністративних методів регулювання до впровадження економічних важелів та переваг індикативного планування та прогнозування макроекономічних показни­ків розвитку економіки. В цей період іде вирівнювання темпів інфляції, стабілізація грошової одиниці національної економіки, оформлюються підвалини взаємовідносин з міжнародними економічними, екологічними та соціально-культурними організаціями, зростає рівень реального ВВП, підвищуються соціальні виплати і заробітна плата.3. з 1999 року і до тепер—період макроекономічної стабілізації і, хоч нерівномірного, проте поновлення економічного зростання, що має однією з причин налагодження більш-менш єдиної цілісної системи ДРЕ: остаточ­но сформоване коло суб'єктів та об'єктів ДРЕ, визначено основні його цілі та пріоритетні напрямки, йде прагнення узгодити державну координацію господарського життя з ринковими, корпоративними, міжнародними та суспільними регуляторами соціально-економічних процесів у національ­ній економіці. Станом на 2005 рік Україна за розмірами сукупного ВВП () посідала 53 місце серед країн світу, а серед країн Європи 23 місце. На теперішній час вдалось врегулювати проблеми значного бюджетного дефіциту, своєчасно йде оплата державного боргу, за офіційними даними рівень безробіття в державі наближається до показ­ника „повної зайнятості" (5-8 %) (без врахування прихованого безробіття і без врахування вибіркових незалежних обстежень), хоч і повільно, але ско­рочується сектор тіньової економіки, налагоджуються взаємозв'язки між середнім, дрібним та великим бізнесом, між галузями та секторами еконо­міки. З'явились позитивні тенденції у наукомісткому секторі національної економіки (сектор високих технологій), активно формуються технопар-ки (27), бізнес-центри (404), бізнес-інкубатори (77), інноваційні фонди і компанії (398), кредитні спілки (1005) (станом на 1 січня 2007 року) тощо. Водночас інноваційно-інвестиційний прорив економіки України вимагає посилення та об'єднання зусиль держави, бізнесу та науки.

Проте, не зважаючи на ряд позитивних зрушень у ДРЕ в Україні значне коло питань залишається невирішеним. Не можна сказати, що ці проблеми не постають перед постіндустріальними країнами, проте їх го­строта в Україні є більшою в наслідок продовження активних соціаль­но-економічних трансформацій та затяжної політичної кризи. До таких питань належать:

перехід від аналізу та переймання західних моделей економіч­ного розвитку до основ розробки стратегії саморозвитку національ­ної економіки –

• перехід до розширеного відтворення суспільного виробництва за динамікою основних макроекономічних показників національної економіки –

• активізація розвитку системи економічного, технологічного та соціального укладів суспільства –

* забезпечення гармонійного розвитку приватних, державних та корпоративних інтересів - має бути забезпечене за рахунок формуван­ня раціональної системи координації та розподілу ресурсів (влади) у со­ціально-економічних процесах національної економіки, визначення меж та сфер, в яких доцільними є різні форми господарювання, формуваннямереж, кластерів, альянсів, здатних раціональніше поєднати інтереси різ­них суб'єктів економіки;• подолання проблем корупції та тіньової економіки - пов'язані з формуванням раціональної податкової, фінансово-інвестиційної, про­мислової політики та стратегій оплати праці і підвищення рівня життя населення, що здатні забезпечити мотивацію вітчизняних виробників до формування системи легального бізнесу та виходу „з тіні";• забезпечення політичної стабільності держави, подолання проблеми зрощення влади та бізнесу - насамперед через встановлен­ня альтернативних варіантів розвитку національної економіки, рефор­мування політичної системи, започатковане в Україні має бути спря­моване на утвердження таких правил і принципів політичної гри, на створенні такого інституціонального середовища, щоб підтвердити по­зиції економічних та політичних суб'єктів, які, нажаль, й до сьогодні переймаються переважно вузькоегоїстичними інтересами в економіч­ній політиці нації, і забезпечити розвиток політичного та економічного плюралізму і демократії. Лише за таких умов Україна стане на шлях формування та утвердження дійсних принципів економічної демокра­тії та свободи.їх комплексне вирішення дасть можливість вивести національну еко­номіку України на більш якісний рівень економічного та соціального роз­витку, а також посісти належне місце у системі міжнародного економіч­ного середовища.