2. Структура національної економіки.

Залежно від напряму аналізу економічних явищ найпоширенішими типами структурування економіки є структура факторів відтворення, галузева структура, структура економіки в розрізі її великих секторів, структура внутрішніх і зовнішніх зв'язків, регіональна структура, структура виробництва й споживання тощо. Визначальна роль у структурній характеристиці економіки належить її галузевій структурі, пов'язаній зі станом суспільного поділу праці. Суспільний поділ праці означає спеціалізацію людей на виготовленні певних видів продукції або виконанні окремих операцій. Він дає змогу ефективніше використовувати вміння людей і виробничі ресурси. Розрізняють поділ праці двох видів — усередині суспільства й усередині підприємства. Поділ праці всередині суспільства виявляється в існуванні різних галузей і виробництв, а також територіального поділу, тобто спеціалізації регіонів країни, окремих країн тощо. Всередині підприємства поділ праці відбувається між цехами, майс­тернями тощо. Поділ праці на підприємстві дає змогу розчленувати виробничий процес на багато дрібних спеціалізованих операцій чи завдань. Важливими факторами суспільного поділу праці на нинішньому етапі розвитку України є багатоукладність і переважно ринковий характер її економіки. Тому традиційний підхід до аналізу галузевих пропорцій, відповідно до якого досліджується динаміка співвідношення між промисловістю та сільським господарством, між важкою та легкою промисловістю тощо, не є ефективним, оскільки не відображає функціональних зв'язків між підсистемами та елементами національного ринку. Теоретичною основою такого підходу, який застосовувався в умовах планової економіки, був пріоритет виробництва над споживанням. А в умовах ринкового трансформування структура виробництва визначається структурою платоспроможного попиту. Тільки в умовах певної пропорційності між попитом і пропозицією, а також при достатньому рівні розвитку ринкової інфраструктури стає можливим ефективне функціонування механізму, який зводить разом продавців і покупців. Національна економіка країни є цілісним організмом. Вона об'єднує взаємопов'язану систему галузей, видів виробництв і територіальних комплексів. У цій системі органічно взаємодіють галузі матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок тощо) і галузі нематеріального виробництва (освіта, охорона здоров'я, культура). Природно, що співвідношення зазначених сфер і галузей, тобто структура економіки, рівень розвитку, ефективність функціонування мають значні відмінності в різних країнах. Чим розвиненіший науково-технічний потенціал країни, тим досконаліша система господарювання, тим краще використовуються переваги міжнародного поділу праці, тим вищі економічна та соціальна ефективність виробництва та рівень життя населення.

3.Показники розвитку національної економіки. Людство у сво­єму розвитку пройшло 7 стадій (тобто на зміну одна одній пройшло 7 цивілізацій): неолітична, рабовласницька, антична, ранньофеодальна, передіндустріальна, індустріальна та постіндустріальна, що відповідають еволюції суспільних відносин у всіх сферах людської життєдіяльності. Вони не відображають еволюцію конкретних типів національних еконо­мік, проте все ж дають певним чином обгрунтоване логічне пояснення всезагальним закономірностям розвитку людської цивілізації, в т.ч. і її економічної складової. Існує також класифікація економічних систем у відповідності до вза­ємозв'язків між виробництвом і споживанням у суспільстві. Вона була розроблена К. Бюхером на початку XX ст. Він виділив такі типи еконо­мічних систем: замкнуте домашнє господарство; міське господарство та народне господарство, що відрізняють між собою за рівнем споживання та виробництва товарів і послуг, а також тривалістю і кількістю тих ста­дій, що проходять між ними.Проте найбільшого розповсюдження набула класифікація економіч­них систем та типів національних економік за рівнем розвитку соціаль­но-економічних відносин та способом координації та управління еко­номічною діяльністю, оскільки саме дані аспекти економічного буття визначають і характеризують рівень розвитку продуктивних сил суспіль­ства та взаємозв'язки в економіці.За даним критерієм визначають такі типи економічних систем; * „Чиста "ринкова економіка (вільний ринок, саморегульована еко­номіка, „чистий" капіталізм, епоха вільної конкуренції) - приватна влас­ність на фактори виробництва; самокоординації економічної діяльності на основі дії загальних об'єктивних закономірностей розвитку (економіч­ний порядок); максимальне невтручання держави в економічні взаємовід­носини; свобода підприємництва і вибору діяльності (принцип демокра­тії та економічної свободи вибору); спільна мета для усіх суб'єктів гос­подарювання - отримання максимального прибутку діючи на свій страх і ризик; вільні входи та виходи з ринку за рахунок дії вільної (чистої або досконалої) конкуренції; забезпечується панування споживачів над ви­робниками, тобто виробляється тільки те, що купується; ціновий меха­нізм є основним координаційним механізмом врегулювання економічних відносин (економічний порядок); ринок для всіх його учасників є „чор­ним ящиком", він невідомий, І усі суб'єкти змушені об'єктивно підкоря­тись його законам; розпорошена економічна та ринкова влада; одинична планомірність економічної діяльності (нарівніокремихпідприємств). ■ Командна економіка (командно-адміністративна, соціалістична, планова система господарювання)- одержавлена суспільна власність на фактори виробництва і результати праці; • спеціалізація і кооперація господарських процесів у світових масшта­бах;

• акумуляція зусиль людства у вирішенні глобальних економічних, со­ціальних та екологічних проблем;

• формування єдиного глобального інформаційного і наукового просто­ру;

• пошук оптимальних шляхів координації обмежених ресурсів та більш оптимальне їх використання, пошук альтернативних джерел ресур­сів;

• об'єктивний характер постійних трансформацій національних госпо­дарств та під їх впливом світового господарства та ін. Останнім часом значне коло економістів відзначає той факт, що біль­шість національних економік рухається у напрямку формування так зва­ної' „економіки узгоджень" (нова модель змішаної економіки). Концепція „економіки узгоджень" розроблялась для країн Скандинавії на базі спеці­альних економічних досліджень з урахуванням національної специфіки цих країн та загальноцивілізаційних тенденцій розвитку. Ця концепція виходить з факту появи синергічного ефекту від раціонального поєднан­ня ринкового саморегулювання, державного втручання та корпоративної координації сучасної економіки („раціональна змішаність"), що проявля­ється у появі механізмів переговорного характеру —узгодження. Вони, на думку західних вчених, зможуть вирішити проблему стабільності еконо­мічних систем на макрорівні та мікрорівні, оптимально поєднавши цілі суб'єктів національної економіки для досягнення спільної кінцевої мети функціонування. Отже, моделі національних економік формуються з урахуванням сві­тових надбань практики господарювання і враховують власні особливості розвитку: історичні, політичні, демографічні, екологічні, природні, соці­ально-культурні, психологічні тощо. їхня структура с відображенням діа­лектичної взаємодії загального (моделі економічних систем) та специфіч­ного (їх прояви в окремих країнах) економічного розвитку суспільства. Базовою моделлю для різних типів національних економік, як показує сама еволюція сучасної економіки, є модель змішаної економічної систе­ми, що прагне найбільш раціонально та оптимально поєднати в єдиній системі економічних взаємовідносин принципи ринкового саморегулю­вання і державного втручання в економіку, не відкидаючи можливості по­яви альтернативних до них механізмів координації; а також обґрунтувати необхідність та найбільш раціонально використати можливості продук­тивних сил суспільства, традиційних та нових засобів виробництва з ура­хуванням загальних та специфічних рис різних за своїми характеристика­ми національних господарських систем. Модель змішаної економіки най­більш адекватно пояснює сучасні тенденції до інтеграції та глобалізації,при цьому не уніфікує окремі економіки, а наближає їх до розуміння того, що людство може виробити єдині принципи поступального розвитку та розв'язання спільних соціально-економічних та інших проблем у напрям­ку формування постіндустріального суспільства.

4, 5. Становлення національної економіки України від київської Русі до виникнення УНР. Національна господарська система України пройшла у своєму роз­витку ті ж стадії, що й інші економічні системи: виникнення, формоутво­рення (формування власних засад відтворення) та розвитку. На останній сходинці українська економіка перебуває й до цього часу. Проте вказані стадії були різними за тривалістю і темпами переходу з одного стану сис­теми в інший.Стадія виникнення національної економіки України бере свій початок з часів Київської Русі (феодальний лад). Саме в цей період йде активне формування української нації з її характерними ознаками та способами економічного буття. Руські князі значну увагу приділяли формуванню єдиної національної господарської системи держави. Наприклад, за часів князювання Ольги було встановлено чіткі терміни і форми збирання да­нини, визначено основні види державних податків, території їх збирання та призначено спеціальні адміністрації для означених цілей.За часів князя Святослава Київська Русь прославилась на всю Європу як могутня військова та економічна держава. У цей період іде активний розподіл і територіальне визначення кордонів держави, розширюються масштаби зовнішньої торгівлі, визначаються пріоритетні напрямки гео-політичної стратегії тощо.Займалися русичі в основному землеробством, скотарством та вели­чезним розмаїттям промислів та ремесел, серед яких бортництво, кожум'яцтво, ювелірна справа, ливарство та ін. Руські ремісничі вироби дорого цінилися у світі, торгові шляхи з Русі розходилися по всьому сві­ту, тут проходив величезний торгівельний шлях „із варяг у греки". До князювання Володимира Великого Русь не мала власної монети, викорис­товувались візантійські, німецькі, польські гроші. Однак з князюванням Володимира Київська держава починає чеканити власну монету - грив­ню, що визначає появу власної грошової системи.За правління Ярослава Мудрого активізувались зовнішні зв'язки з наймогутнішими країнами Європи, що було викликано політичними та економічними вигодами для Русі. Князь велику увагу приділяє освіті, ви­користанні знань для розбудови держави, розробляє принципи мудрого управління та регулювання соціально-економічних процесів у державі („Руська правда").Після смерті Ярослава Мудрого розпочинається період занепаду на­ціональної господарської системи Русі, що було викликано міжусобними війнами його нащадків за політичну та економічну владу в державі. Між­усобна боротьба зробила Київську Русь вразливою і призвела до того, що українські землі майже до кінця XX ст. перебували у колоніальній залеж­ності від інших держав.Так, перебуваючи територіально, політично та соціально-економічно залежною від Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Мос­ковщини Україна мала незначні права у формуванні власної стратегії со­ціально-економічного розвитку.На досить короткий період частина українських земель виборола пра­во на політичну та економічну самостійність - період Запорізької Січі та гетьманства. Проте влада гетьманів за привілеї та політичну і економічну владу звела нанівець усі спроби вибороти незалежність.Зруйнуванням Січі, скасуванням гетьманства, запровадженням губерн­ського устрою було обмежено національну та культурну самостійність України, розпочався процес приєднання українських земель до складу Ро­сійської імперії та Польської держави, що призвело до національної, релі­гійної, економічної та соціальної залежності України від інших держав.Проте, слід зазначити, що російський та польський наступ на україн­ську державність наштовхнувся на жорсткий опір у вигляді селянських по­встань, діяльності масонських лож, створення декабристських угруповань, опір інтелігенції шляхом заснування кооперативного руху, „ходіння в на­род", створення Просвіт і т. ін. Це була свого роду спроба відстояти та інституційно закріпити права на власну самобутність та шлях розвитку нації.Повна втрата економічної та політичної незалежності України розпо­чалась у 1918 році. У цей період у Радянській Росії відбувається перехід до формування соціалізму швидкими темпами - політика воєнного кому­нізму. Його основними принципами та цілями були: • Повна націоналізація виробництва; • Зрівняння усього населення країни у доходах та загальне нівелювання народу; • Формування системи свідомого регулювання економічних процесів з метою забезпечення сталого економічного зростання; • Усунення ринку та конкуренції, повернення до бартерних відносин; • Тотальне одержавлення власності; • Перехід до продрозкладки у сільському господарстві; • Централізована координація ресурсів, що мало сприяти їх більш раці­ональному використанню і розподілу та ін.