Театральне мистецтво у вимірах педагогіки

Розгляньмо кілька уривків з актуальної і для нашого часу праці К. Ушинського «Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології». Надрукована в 1868 р., вона залишається й нині дуже важливою для педагога, бо стосується найваж­ливіших методологічних узагальнень. Одне з них — розуміння педагогіки як мистец­тва. Вдумайтесь: «...Ні політику, ні медицину, ні педагогіку не можна назвати наука­ми в цьому строгому розумінні, а тільки мистецтвами, які мають на меті не вивчення того, що існує незалежно від волі людини... Наука лише вивчає те, що існує або існу­вало, а мистецтво прагне творити те, чого ще немає...».

Ще одне цікаве міркування, але вже стосовно педагогіки: «Ми не надаємо педа­гогіці епітета вищого мистецтва, тому що слово мистецтво вже відрізняє її від ремесла. Будь-яка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять винят­кові риси її природи, — це вже мистецтво. У цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, першим, вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства — їхнє прагнення до вдосконалень у самій людській природі: не до виражен­ня довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини — її душі й тіла; а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина».

І ще одна цитата із згаданої праці: «Педагогіка — не наука, а мистецтво — най­більше, найскладніше, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво вихо­вання спирається на науку. Як мистецтво, складне й обширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук (три найголовніші з них, на думку Ушинського, фізіо­логія, психологія та логіка); як мистецтво, воно, крім знань, потребує здібності й на­хилу, і як мистецтво ж, воно прагне до ідеалу, якого вічно намагаються досягти і який цілковито ніколи недосяжний: до ідеалу досконалої людини»¹.

Немає потреби доводити нерозробленість такого підходу сучасною педагогікою, особливо на рівні підручників. Не беремо до уваги праці з педагогічної майстерності, педагогічної творчості, психопедагогіки. Передусім тому, що в них з'ясовуються пи­тання переважно практичного значення на рівні педагогічної технології, педагогіч­ної техніки, педагогічного спілкування тощо. А на рівні теорії, своєрідної педагогіч­ної філософії осмислення педагогіки як виду мистецтва ще чекає на своїх аналітиків.

І все-таки ми маємо чудовий приклад для наслідування. Вузькопрофільна педа­гогічна галузь — театральна педагогіка, — досліджуючи специфіку театру через сце­нічну дію, фізичну і психічну змістовність акторської творчості, дуже близької до

¹ Ушинський К. Д. Вибрані пед. твори. — К., 1983. — Т. 1. — С. 192, 193, 205.

педагогічної, торкнулася засадових питань педагогіки як мистецтва. На Д. Дідро ми вже посилалися. Не менше, якщо не більше у цьому напрямі працював видатний ак­тор і теоретик театру Коклен Бенуа Констан¹.

Звичайно, неперевершеним у цьому залишається К. Станіславський. У його тео­ретичному набутку педагог будь-якого профілю дістане відповіді на непрості, про­блемні питання освіти й виховання людини, які, на жаль, у підручниках з педагогіки залишаються поза увагою.

Як не послугуватися сучасній системі освіти і виховання двома найважливішим завданнями будь-якої театральної школи: формування творчої особистості актора і розкриття глибинних можливостей його дії (діяльності) на сцені. Перше завдання охоплює ідейне, естетичне і дисциплінарно-етичне виховання актора (формування світогляду, художнього смаку, морального складу). Другого досягають шляхом про­фесійного виховання актора. Ці завдання з урахуванням театральної специфіки, реа-лізуючись у практиці освіти і виховання в цілому, — значуще нововведення, що по­требує методологічного осмислення.

Із загального складу принципів, методів, засобів і процедур методології педагогіч­ної науки (виділяючи часткові підструктури) важливо окреслити передумови життє­ствердження театральної педагогіки як нової підструктури дидактики в різних формах і видах освіти, зокрема педагогічної, найважливішої в системі освіти й виховання.

Перша основоположна вимога методології нововведення — виконавське підне­сення ідей театральної педагогіки до рівня розроблення технології і техніки реалізації театральної дидактичної підструктури, тобто синтезування теорії, прикладного керу­вання педагогічним процесом і його алгоритмами відповідно до особливостей мис­тецтва театру взагалі і театральної педагогіки зокрема. Предметна реалізація цієї ме­тодологічної вимоги полягає в розробленні і виданні комплексу підручників, по­сібників, методичних рекомендацій нового покоління для професійної підготовки вчителів, для навчання й освіти учнів, їхнього виховання.

Істотною методологічною передумовою освоєння цього нововведення є вичерп­ний аналіз наявної інформації у вітчизняній і зарубіжній педагогіці, в науці та прак­тиці театральної педагогіки, а також в інших галузях знання: соціології (теорія і кон­цепція рольових змін у способі життя), психології (перенесення дії з однієї ситуації в іншу), фізіології вищої нервової діяльності (теорія функціональних систем), фрей­дизмі (концепція психодрами), мистецтві, етнопедагогіці тощо. Потрібно також вве­сти в банк педагогічних даних існуючий фонд інформації про театральну педагогіку і театральне мистецтво.

Потрібно дотримуватися й вимоги термінологічного оформлення театральної педагогіки в контексті термінології загальної педагогіки, її базових і периферійних понять. Закріплення у словниках і навчальних посібниках нових термінів зумовить оновлення професійного мислення.

Життєво необхідними стануть розробки прогностичних моделей дидактичних систем школи і вищого навчального закладу із введенням у них театральної педагогі­ки як самостійного компонента і узгодженого з традиційними підструктурами ново­введення. Без варіантів розв'язків і процесів, оформлених у завершені структури з цілей, принципів, методів, правил, форм, критеріїв, показників тощо, театральна пе­дагогіка відтворюватиметься розпливчасто, неоднозначно.

У структурі методологічних передумов життєствердження театральної педагогіки вагоме місце посідає захист її від спотворень, некомпетентних тлумачень і відтвореній ця вимога конкретно реалізується у розробці «протипоказань», тобто переліку суджень і рекомендацій про те, чого не слід робити і як не слід чинити у цій сфері.

Не варто залишати поза увагою й методологічну вимогу щодо розробки алгоритмів і процедур запровадження театральної педагогіки в практику. Тут слід передбачити зміни», які вона вносить у процедури і процеси професійних обов'язків педагогічного сигналу — від лаборантів, бібліотекарів, викладачів до директорів, деканів, ректорів; від майстрів виробничого навчання до членів державних екзаменаційних комісій. Усі професійні зміни потрібно закріпити юридично.

Серед методологічних передумов слід передбачити розроблення показників і кри­теріїв оцінювання її впливу на рівень освітньо-професійної підготовки учнів, сту­дентів, педагогів. На їх підставі уможливлюється доведення доцільності, ефективності театральних дидактичних рішень.

Такий склад методологічних передумов, дотримання яких дає змогу перетворити театральну педагогіку на ефективний компонент освітньо-виховної дидактики. Усі розглянуті методологічні передумови опанування театральної педагогіки є об'єктив­но необхідною цілісністю. Вилучення бодай однієї з них ставить під сумнів театраль­ну педагогіку як значне нововведення в освітньо-виховну дидактику школи і вищого навчального закладу.