Хід заняття

1. Діагностування психолого-педагогічної готовності студентів до тактовного спілкування зі школярами, колегами

Учитель-майстер зазвичай — тактовний педагог. З педагогічним тактом не народ­жуються, ним оволодівають у педагогічному навчальному закладі та під час професій­ної діяльності. Усвідомити рівень власної готовності до опанування складних питань культури спілкування з учнями, колегами може допомогти запропонований тест.

Тест «Такт учителя»

Ви приходите на урок у п'ятий клас і потрапляєте в незвичайну ситуацію. Діти стовпилися біля одного із заводіяк. Його розповідь переривається вибухами сміху. Ваші дії?

Виберіть 2 із 5 запропонованих варіантів педагогічних реакцій.

1. Стукаю по столу і висловлюю обурення щодо неповаги до себе.

2. Непомітно підходжу до дітей, прислуховуюся до того, про що йдеться, і, зрозу­мівши, у чому річ, також голосно сміюся.

3. Караю чергових, які не підготували клас до уроку.

4. Кажу: «Діти, швидко займіть свої місця. Обіцяю, що сьогоднішній урок теж буде цікавим».

5. Голосно вітаюся, оголошую тему, не звертаючи уваги на те, що застав. Опрацювання результатів: підрахуйте суму балів: відповідь 1—5 балів, відповідь

2—10 балів, відповідь 3—5 балів, відповідь 4—10 балів, відповідь 5—10 балів. Утих, хто набрав 15 і більше балів, є спрямованість на дотримання педагогічного такту, у тих, хто набрав менше ніж 15 балів — схильність до прийняття стереотипних рішень.

(Рьіданова И. И. Основьі педагогики общения. — Минск,

1998.-С. 312)

2. Обговорення основних теоретичних положень

Термін такт — широковживане поняття. Він має кілька значень. Це і «метрична музична одиниця», й почуття міри, що підказує найделікатнішу лінію поведінки, ви­являючи повагу до іншого, і почуття власної гідності. Основний принцип тактовної людини — у найскладніших ситуаціях зберегти повагу до іншого, ідучи на компроміс задля високої мети.

Термін педагогічний такт стосується діяльності тих, хто має справу з вихованням людини. Педагогічний такт — явище складніше за звичайний такт. Його наявність передбачає, що вчитель, маючи звичайний такт, досягає педагогічного ефекту, спо­нукаючи учня до власного прийняття рішення, до саморозвитку. Педагогічний такт досліджували К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, І. Синиця, В. та І. Чорнокозови, Д. Самуйленко та інші вчені.

У літературі відомо кілька визначень поняття «педагогічний такт». За І. Сини­цею, «педагогічний такт у широкому розумінні — це спеціальне професійне уміння вчителя, за допомогою якого він у кожному конкретному випадку застосовує щодо учнів найефективніший за певних обставин засіб виховного впливу» (7, с. 31). К. Ушинський вважав, що педагогічний такт — це лише особливе застосування такту психологічного, а психологічний — це «не що інше, як більш чи менш темне, на­півсвідоме зібрання спогадів, різноманітних психічних актів, пережитих нами самими» (10, с. 43). К. Ушинський вважав педагогічний такт однією з ознак педагогічної майстерності, підкреслюючи, що саме від його наявності залежить і якість навчаль­но-виховної роботи, і стан взаємин учителя з учнями, і авторитет педагога в очах ви­хованців та їхніх батьків.

Праці вчених-педагогів (див. рекомендовану літературу) дають підстави конста­тувати: а) педагогічний такт — це почуття міри у застосуванні педагогічного впливу на учнів, коли оптимально враховуються соціальні (не втратити добрих стосунків) та пе­дагогічні (досягти прогресивних змін, тобто розвитку учнів) наслідки; б) педагогічний такт — одна з форм педагогічної моралі; в) педагогічний такт — форма активної мо­рально-педагогічної творчості вчителя, в якій злиті воєдино моральна свідомість і дія; г) педагогічний такт — невід'ємна ознака педагогічної майстерності.

Сучасні дослідники педагогічної майстерності відводять педагогічному тактові важливу роль у професійній діяльності вчителя. І. Синиця зазначає: «Педагогічна май­стерність — це не тільки висока й усебічна загальна й методична освіченість учителя, а й уміння домогтися, щоб кожне його слово дійшло до учнів, було повністю ними сприйняте, пережите і засвоєне. А досягти цього, не володіючи педагогічним тактом, учитель не зможе». Цю думку конкретизує Ю. Азаров: «Якщо педагогічна техніка є формою організації поведінки вчителя, вихователя, його темпераменту, переконань, поглядів, то педагогічний такт виступає і як регулятор цієї форми, і як засіб, за допо­могою якого педагог може організувати вплив на особистість дитини, вивірити ре­зультативність цього впливу».

Принципи педагогічного такту — його головні, вихідні теоретичні положення. їх виводять із природи педагогічних явищ у галузі педагогічного впливу і з мети педаго­гічної діяльності. Керуючись педагогічними принципами, педагог дістає змогу успі­шно оволодіти педагогічним тактом, адже вони відображають психолого-педагогічні закономірності.

Одним із важливих принципів педагогічного такту є гуманістична спрямованість впливу вчителя, піклування про фізичне й моральне здоров'я дитини. Гуманізм як моральна якість особистості органічно пов'язаний з іншими якостями і є підґрунтям усіх найкращих рис людини — патріотизму, колективізму, толерантності тощо. В гу­маністичній спрямованості дій учителя виявляються його повага до особистості учня, колег, батьків і прагнення зберегти їхню гідність, сприяти подальшому розвитку. Гу­маністично спрямований учитель намагається встановити духовний контакт з кож­ним учнем, відчувати дитину, розпізнавати її настрої й прагнення, що особливо важ­ливо у стосунках зі слабкими, хворими й дратівливими дітьми, а також із тими, хто щиро помиляється в оцінюванні своїх дійсних учинків і слів (11, с. 164).

Органічно пов'язаний із гуманізмом наступний принцип педагогічного такту — підхід до учнів з оптимістичною гіпотезою. Струнку теорію педагогічного оптимізму розробив А. Макаренко у праці «Методика організації виховного процесу». Сам пе­дагог завжди дотримувався цього принципу, вірячи в можливості перевиховання пе­дагогічно занедбаних підлітків, у здатність до морального удосконалення людини, демонструючи цю віру навіть із ризиком помилитися. Підхід з оптимістичною гіпо­тезою виявляється також у впевненій позиції вчителя та в його бадьорому настрої, у прагненні створити мажорну атмосферу в колективі, й, головне, в готовності допомог­ти кожному вихованцеві відчути свою силу, прагнення до духовного саморозвитку.

Наступний принцип — опертя на позитивне у вихованця. Він передбачає дотри­мання головної лінії дії вчителя: у перевихованні учня слід починати з пошуку пози­тивного в його особистості, зі звернення до його гідності, щоб разом із ним, спираю­чись на його сильні риси, долати недоліки у поведінці. Враховувати позитивне, спиратися на позитивне, підносити позитивне — важлива функція вчителя і необхід­на умова його тактовного дотику до чуйної душі учня.

Принцип єдності вимоги й поваги до учня А. Макаренко сформулював гранично чітко: «Якомога більше вимоги до людини, але разом з тим і якомога більше поваги до неї». У педагогічній діяльності вимога є важливим способом впливу на учнів. Педагогічний такт учителя дає учневі змогу побачити в цій вимозі вияв поваги до його особистості. «Коли ми від людини багато вимагаємо, то в цьому самому і полягає наша повага, саме тому, що ми вимагаємо, саме тому, що ця вимога виконується, ми і поважаємо людину» (5, с. 210— 211). Позиція педагога — бути водночас і вимогливим, і добрим до учнів, виявляючи до­віру й турботу. Вимогливість як форма вияву поваги до особистості школяра, віри в його сили має бути позитивно підкріплена ставленням учителя, послідовністю його дій. Такт потребує від учителя, щоб він, залишаючись непримиренним до порушень норм моралі з боку учнів, обов'язково зберігав повагу й гарні стосунки з дітьми, допомагаючи виходити із складних ситуацій. Щоб визначити міру вимоги до учня й міру заохочення, педагогові слід знати особливості кожної дитини, її внутрішню позицію. «Втрачається міра — втра­чається й педагогічний такт», — підкреслив І. Синиця.

Звідси й наступний принцип — принцип міри. Заслуга обґрунтування цього прин­ципу в мистецтві виховання взагалі й стосовно педагогічного такту зокрема належить також А. Макаренкові, який зауважував: «За що б ми не вхопилися в справі вихован­ня, ми всюди прийдемо до цього питання — до питання міри, а якщо сказати точніше — до середини... Слово «середина» можна замінити іншим словом, але як принцип це треба мати на увазі при вихованні дітей»¹. Ця золота середина, певна гармонія в роз­поділі суворості й ласки має бути завжди, бо «надмірність у тому чи іншому ставленні до учнів часто закінчується протилежним, тобто дає зворотну реакцію». Надмірна вимогливість призводить до непослуху, надмірна серйозність — до легковажності, надмірна поблажливість — до грубості і т. д. (7, с. 29). Принцип міри виражає діалек­тичний підхід до використання засобів впливу. Вміння ніде не переборщити А. Мака­ренко вважав ознакою здібного педагога.

Виявляючи повагу й вимогливість до дитини, вчитель мусить дбати про збере­ження власної гідності, зміцнення свого педагогічного авторитету, не припускатися вчинків, висловів, які ганьблять його як наставника. Руйнування авторитету зводить нанівець силу впливу вихователя. Інтерпретація вчителем провини учня не повинна розривати психологічного зв'язку з ним, а, поглиблюючи гуманні стосунки, створю­вати в його свідомості зразок для наслідування у ставленні до себе та інших. Застосу­вання цього принципу дає вчителю можливість за певних обставин розумно відступа­ти, зберігаючи гідність.

Слід наголосити й на такому важливому принципі педагогічного такту, що ха­рактеризує тактику його дій, як раціоналізація негативних емоцій, що нерідко спотво­рюють сприймання педагогічної ситуації. Як радять психологи, позитивні емоції, що виникають під час спілкування, слід безпосередньо й відкрито виражати, а негативні — пропускати через фільтр свідомості: «Усьому приємному я радію, а неприємне нама­гаюсь усвідомити, щоб позбутися його». Тому педагогові потрібно вчитися змінюва­ти емоційні реакції на розсудливі.

Завершити розгляд принципів педагогічного такту доцільно аналізом принципу — піклування про фізичне й моральне здоров 'я дитини. Вияв поваги до особистості — це не лише моральне явище, це також вплив на психічний і фізичний стан. Педагогічний такт дає змогу торкнутися цих сфер особистості дуже обережно.

Названі принципи пов'язані між собою, вони доповнюють один одного. Дотри­мання їх передбачає наявність у вчителя певних морально-психологічних якостей, які є передумовою педагогічного такту: любові до дітей, чуйності, витримки, принципо­вості, спостережливості, врівноваженості, послідовності, поміркованості, розсудли­вості, справедливості, доброзичливості, передбачливості, щирості, відвертості, уваж­ності, довірливості, кмітливості, творчого мислення.

Серед таких якостей слід виокремити ті, розвиток яких потребує особливої уваги в процесі професійної підготовки вчителя. Ця спостережливість — вміння виокрем­лювати педагогічно значущі деталі, — що дає педагогові можливість з'ясувати мотиви й наміри дій учнів. Тактовний і спостережливий учитель може «підібрати ключі» до серця дитини, передаючи їй свої почуття й помисли так, щоб вона сприйняла їх як власні. Витримка й самовладання сприяють вибору розумного й продуманого рішен­ня навіть у гострих конфліктних ситуаціях. Витриманий учитель контролює себе і стри­мує вияв негативних емоцій, намагаючись бути критичним до себе й чуйним до вихо­ванця. Передбачливість — здатність подумки уявити можливі наслідки своїх слів і вчинків — дає змогу значно зменшити моральні втрати під час педагогічної взаємодії.

Творче мислення потрібне вчителеві для проектування особистості вихованця, побудови стратегії й тактики у складних педагогічних ситуаціях.

Для оволодіння педагогічним тактом педагогу потрібно мати й суто зовнішні на­вички вияву почуттів — голосом, поглядом, жестом, позою адекватно виражати своє ставлення.

Педагогічний такт передбачає гнучкість у поведінці вчителя — тактику. Педагог виступає перед дітьми в різних ролях, які потребують різної тональності: на уроці — чіткості, коректності, а подеколи й сухого звернення, у позакласній роботі — невиму­шеності, розкутості, задушевності, які особливо важливі в індивідуальній розмові, спілкуванні під час гри, в поході.

Особливого значення тактовність набуває у конфліктних ситуаціях. Педагогові, зокрема молодому, важливо дотримуватися певних правил тактовної поведінки, роз­роблених психологами:

• бути впевненим у собі. Тут важливою є здатність оволодіти конфліктною ситу­ацією, тобто розрядити емоційне напруження. Цього можна домогтися шляхом впливу «через фізичне — на психічне»: контролювати свої рухи, мовлення, фізичне напру­ження. Адже міміка, пози, жести, як ми вже знаємо, не лише виражають внутрішній стан, а й впливають на нього;

• своїм спокоєм і витримкою впливати на співрозмовника. Мовчазне розгля­дання обличчя учня — учасника конфлікту — дає вчителю можливість зосередитися, зрозуміти його стан, а школяреві — переключити увагу в очікуванні наслідків;

• зосередившись на співрозмовникові, здійснити мисленнєвий аналіз мотивів його поведінки, щоб врахувати його інтереси й показати свою зацікавленість у спільно­му вирішенні проблеми. Конфлікт завжди виникає, коли стикаються інтереси: той, хто обмежує інтереси, здається супротивником. Тому слід побачити й сприйняти у співрозмовникові позитивне, врахувати його інтереси, його потреби, щоб об'єднати наміри й вийти на рівень взаємодії «Ми»;

— зміцнити свою позицію щодо можливості позитивного розв'язання проблеми. Ця тактика матиме позитивні наслідки за певних умов:

— якщо вчитель відкритий у спілкуванні і володіє технікою «Я-висловлювання» (З, с. 220—223). Ідеться про таку форму оцінки, коли вчитель, замість звинувачень і вимог, висловлює власні почуття і думки з приводу критичної ситуації, чим спонукає співрозмовника до осмислення своєї причетності й пошуку розв'язання проблеми. Педагог будує своє висловлювання з трьох частин: перша — незвинувачувальний опис події; друга — щирий вияв власних почуттів, спричинених подією, і пояснення, чому ці почуття виникли; третя — бажаний вихід (повідомлення того, якою він хоче бачити ситуацію);

• якщо вчитель орієнтується не на минуле, а на майбутнє у стосунках, тобто не дорікає минулим, а шукає виходу, думає про досягнення успіху;

• якщо вміє слухати співрозмовника, не нав'язує рішення, а, виявляючи повагу до його міркувань, радиться, шукає виходу, сприйнятливого для обох сторін;

• якщо вчитель терплячий і толерантний. Він твердий у способі вирішення про­блеми, але м'який з людьми у пошуках виходу.