2. Обговорення головних теоретичних положень

З'ясування теоретичного підґрунтя теми може бути здійснене у різних формах: як тестова перевірка знань (9), як дискусія із залученням студентів до виконання ро­лей керівника дискусією тощо. При будь-яких формах усвідомлення суті й специфіки педагогічне спілкування важливо здійснювати, виходячи із розуміння курсу школи на гуманізацію, не лише як дотримання норм і правил поведінки у стосунках «учи­тель — учень», а й як створення умов, у яких дитина, взаємодіючи з учителем, ровес­никами, світом, набуває досвіду навчальної трудової діяльності, гідної культурної людини. Умови, які створює педагог-гуманіст, викликають у дитини добровільне праг­нення (свідоме чи несвідоме) взаємодіяти з учителем, виховуватися, бути вихованим.

Потрібно осмислити проблему, щоб навчитися закладати фундамент гуманнихстосунків у школі, організовувати педагогічну взаємодію на засадах толерантності, полісуб'єктності, ненасилля.

Наведена нижче схема-конспект може слугувати опертям не лише у домашній підготовці студентів, айв організації співбесіди на занятті.

Педагогічне спілкування (ПС) — комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на створення сприятливого психологічного кліма­ту, психологічну оптимізацію діяльності й стосунків (8). На практиці воно виступає не завжди як професіональне.

Звідси ознаки професіоналізму спілкування педагога:

• воно багатогранне;

• поліфункціональне;

• особистісно зорієнтоване.

Однобічність (а не багатогранність) у спілкуванні обмежує можливості викорис­тання його впливу на дитину, його функції.

Враховуючи те, що в педагогічному спілкуванні вчитель завжди дотримується вектора мети (воно здійснюється для того, щоб організувати взаємодію дитини зі світом як неухильний рух особистості до гідного життя і здійснюється таким чином, щоб цей рух був гідним життя), Н. Щуркова наголошує на таких трьох специфічних педагогіч­них функціях (6, с. 52—53):

функція відкриття дитини до спілкування, яка полягає в тому, щоб переконати дитину в позитивному ставленні вчителя до неї і цим збудити бажання спілкуватися, зняти страх, психологічні затиски;

функція співучасті — передавати й приймати внутрішній світ учителя й учня, транслювати своє «Я» іншому «Я»;

функція піднесення вихованця й збереження вчителем власної гідності — здійснен­ня впливу, який допомагає сходженню до духовних новоутворень (публічне оголо­шення чеснот дитини, авансування, звернення до неї по допомогу).

Зазначені специфічні функції педагогічного спілкування дають педагогові змогу організувати його як особистісно зорієнтоване.

Як розрізняються особистісно зорієнтоване і формальне спілкування?

Для оволодіння продуктивним стилем спілкування (захоплення спільною твор­чою діяльністю) потрібно мати такі якості:

• спрямованість на дитину;

• захопленість справою;

• професійне володіння організаторською технікою;

• делікатність, на якій ґрунтується педагогічний такт.