Робота над голосними й приголосними звуками

Вправа 8. Користуючись описовими моделями, перевірте, чи правильно ви во­лодієте артикуляційним апаратом. Виконується перед дзеркалом.

Вивчення кожного звука рекомендується проводити в такій послідовності: ознайомитися з положенням мовленнєвого апарату, особливостями артикуляції звука у складі, в слові, у фразі. При цьому слід звертати увагу не лише на чітке вимовляння звуків, а й на передачу образного змісту (бачень), того, що вимовляється, чіткість передачі думки.

Так, працюючи зі звуком [а] (після ознайомлення з положенням мовленнєвого апарату), потрібно тренувати його вимову в такому порядку:

А! Ах!

Барабан — диктант — сім я.

* * *

На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать.

(Т. Шевченко)

Вправа 9. Скоромовки. У роботі над скоромовками не можна просто пробелько­тіти слова, треба знайти в них певний сенс. Починати роботу слід у повільному темпі, попередньо відпрацювавши найскладніші словосполучення. Потім поступово при­скорювати темп вимовляння скоромовок, не забуваючи про логічні наголоси.

Для вправляння доцільно використати такі тексти скоромовок:

Сів шпак на шпаківню, заспівав шпак півню: «Так, як ти, не вмію я, ти не вмієш так, як я».

Вередували вередниченьки, що не зварили варениченьків. Не вередуйте, вередничень-ки, — ось поваряться варениченьки.

Бурі бобри брід перебрели. Забули бобри забрати торби.

Пішов Прокіп — кипів окріп, прийшов Прокіп — кипить окріп. Як при Прокопові кипів окріп, так і при Прокописі і при прокопенятах.

Не турбуйте курку: клює курка крупку. Крупка дрібненька, курка рябенька.

Вправа 10. Повторити виконання завдання, наведеного на початку заняття (звер­нутися до аудиторії з крилатим висловом), зосередившись на правильності артику­ляції. Зробити висновки стосовно подальшого вдосконалення дикції.

5. Мікровикладання.

Проведення заключної частини педагогічної розповіді

з метою досягнення и емоційної завершеності

Цю частину заняття присвячено роботі над заключною частиною розповіді, де реалізуються вимоги не лише до її побудови, а й до виголошення, зокрема й дикції.

Кільком студентам пропонують виступити з підготовленими заключними части­нами педагогічної розповіді. Перед виступом кожний з них нагадує тему й надзавдання своєї дії.

Для аналізу експертам роздають картки із зазначенням об'єкта спостереження:

Картка 1. Який емоційний стан викликає зміст, тональність мовлення, ставлен­ня самого студента до педагогічної дії?

Картка 2. Чи повертає вчитель слухача до головної думки, заради якої організо­вано розповідь?

Картка 3. Чим виділяється цей етап розповіді (паузи, зміна темпу, інтонація)?

Картка 4. Які прийоми використано для завершення розмови (узагальнення, побажання, цитати, віршовані рядки, спонукання до роздумів)?

Картка 5. Чи виявив учитель власне ставлення до теми й змісту розмови?

Картка 6. Чи був учитель спрямований до слухачів (зоровий контакт, вербаль­ний контакт, дистанція)?

Картка 7. Чи сприяла дикція мовця донесенню змісту?