2. Обговорення головних теоретичних положень

Для введення поняття «дикція» в систему педагогічної майстерності доцільно пояснити схему (назвати чотири елементи педагогічної майстерності (ПМ), виокре­мити дві групи педагогічної техніки (ПТ), перелічити компоненти зовнішньої техні­ки (ЗТ), техніки мовлення (ТМ), до складу якої належить дикція.

Аналіз схеми сприяє усвідомленню ролі дикції в діяльності вчителя.

Дикція як чітка вимова звуків, слів, фраз є фундаментом професійного звучання мовлення вчителя.

її роль: допомагати учням правильно сприйняти мовлення педагога, слугувати прикладом мовлення для учнів, забезпечувати створення позитивного іміджу вчите­ля (вади дикції можуть бути об'єктом негативного ставлення дітей).

У роботі з удосконалення дикції важливо знати будову мовного апарату й особ­ливості функціонування окремих його органів. До органів артикуляції належать: губи, язик, щелепи, зуби, тверде й м'яке піднебіння, маленький язичок, гортань, задня стінка глотки (зів), голосові зв'язки. З них тренуванню піддаються язик, губи, м'яке підне­біння, маленький язичок і нижня щелепа.

Удосконалення дикції пов'язане передусім із відпрацюванням артикуляції — руху органів мовлення. Артикуляція — дія мовного апарату, внаслідок якої утворюються членороздільні звуки. Узгоджена й енергійна робота всіх м'язів, що беруть участь у мовленнєвому процесі, забезпечує ясність і чистоту мовлення. Існує спеціальна сис­тема вправ для розминки мовного апарату і для відпрацювання артикуляції кожного голосного та приголосного. її називають артикуляційною гімнастикою або артикуля­ційною зарядкою. Артикуляційна гімнастика — удосконалення дикції шляхом відпра­цювання артикуляції.

Недоліки дикції можуть бути органічного походження: вади язика (коротка вуз­дечка — перетинка під язиком, — яка не дає можливості чітко вимовляти звук [р]), надто високе піднебіння (утруднення під час вимовляння приголосних), великі щілини між зубами (що ускладнює вимову шиплячих і свистячих приголосних). При недо­ліках органічного походження навчально-тренувальні вправи зазвичай неефективні, потрібне медичне втручання (операція вуздечки, використання спеціального прила­ду для виправлення зубів, зондів для надання правильного положення язику при ви­мовлянні певних звуків).

Недоліки неорганічного походження — наслідок неуважності дорослих до мов­лення дитини вдома і в школі. До таких недоліків належать гаркавість, сюсюкання, шепелявість, млявість або неясність мовлення, скоромовка, вимова «крізь зуби», «з'їдання» окремих приголосних, закінчень слова.

Поради щодо того, як позбутися неорганічних вад (шепелявості, сюсюкання, гар­кавості та гугнявості), містить книжка Б. Буяльського (див. список рекомендованої літератури).

Робота з теоретичним матеріалом може бути організована як опрацювання тестів, обговорення з групою значення опорних понять, з'ясування сутності зазначених у плані питань. її можна й не виділяти в окрему частину заняття, а організувати як ко­ментар до вправ.

3. Повторення вправ на розвиток фонаційного дихання й голосу

Важливо, щоб роботі над дикцією передувало повторення вправ із занять для підготовки дихання й мовленнєвого апарату до активної діяльності. Це можуть бути вправи «33 Орисі», «Магазин «Квіти», «Проколотий м'яч», «Свічка», «Колискова» та ін. У такому разі артикуляційні вправи будуть логічним продовженням системи за­нять над розвитком техніки мовлення майбутнього вчителя.

4. Виконання вправ на розвиток дикції

Зарядка для артикуляційного апарату (3, с. 7—10)

А) Тренування нижньої щелепи

Вправа 1. Обов'язковою умовою чіткого мовлення є вміння правильно відкрива­ти рота, що пов'язано з роботою нижньої щелепи. Вихідне положення: голова тримаєть­ся прямо, підборіддя — в звичайному зручному положенні, губи зімкнені.

На рахунок «один» щелепа опускається на два пальці, язик лежить вільно, кінчик його — біля нижніх різців; губи зберігають округлу форму, зуби не оголюються. Вправляючись, потрібно стежити за тим, щоб голова не нахилялася, вся увага має бути зо­середжена на опусканні щелепи. На рахунок «два» фіксуємо відкрите положення рота; на рахунок «три» рот закритий. Вправу слід повторити шість разів підряд.

Вправа 2. Вихідне положення — як у вправі 1.

На рахунок «один» щелепа опускається; на рахунок «два» — рухається вправо (рот відкритий); на рахунок «три» — знову опускається; на рахунок «чотири» — рухається вліво; на рахунок «п'ять» — знову опускається; на рахунок «шість» — рухається впе­ред; на рахунок «сім» щелепа повертається у вихідне положення. Вправу повтори два-три рази. Виконувати її слід повільно й обережно, уникаючи різких рухів.

Б) Тренування губних м'язів

Вправа 3. «П'ятачок». Вихідне положення: зуби зімкнені, губи у звичайному спо­кійному стані.

На рахунок «один» губи витягнути вперед, надаючи їм форми «п'ятачка»; на ра­хунок «два» губи розтягнути в сторони, не відкриваючи зубів (дуже розтягувати губи не слід, треба більше їх тренувати в русі вперед).

Вправу повторити три-чотири рази.

Вправа 4. Вихідне положення — як у вправі 3.

На рахунок «один» губи зібрати в «п'ятачок», не розтуляючи «п'ятачка», зробити обертальні рухи вправо, потім униз, вліво, вгору.

Повторити вправу три-чотири рази; після чого стільки ж разів, змінивши напря­мок: зліва направо.

Вправа 5. «Почісування». Нижні зуби торкаються верхньої губи й легко почісують її, потім той самий рух роблять верхніми зубами, торкаючись нижньої губи. Вправу повторити три-чотири рази.

В) Тренування м'язів язика В утворенні голосних і приголосних звуків беруть участь різні частини язика: його кінчик, передня частина, спинка, корінь.

Вправа 6. Вихідне положення: рот відкритий, язик лежить плоско, кінчик язика біля нижніх передніх різців.

На рахунок «один» кінчик язика піднімається до верхніх передніх зубів; на раху­нок «два» язик опускається у вихідне положення (кінчик язика біля нижніх різців); на рахунок «три» кінчик язика піднімається до альвеол; на рахунок «чотири» язик у ви­хідному положенні; на рахунок «п'ять» кінчик язика за альвеолами; на рахунок «шість» — вихідне положення. Повторити вправу три-чотири рази.

Вправа 7. Вихідне положення — як у вправі 6. На рахунок «один» гострим кінчи­ком язика торкнутися внутрішнього боку лівої щоки; на рахунок «два» — внутріш­нього боку правої щоки. Повторити вправу без перерви три-чотири рази. Стежити, щоб нижня щелепа не рухалася.

Така зарядка повинна виконуватись упродовж трьох—п'яти хвилин, її варто ро­бити щодня вдома.