Завдання для студентів

1. Опрацювавши рекомендовану літературу, підготуватися до співбесіди.

2. Поняття виразності мовлення. Виразність як елемент словесної дії вчителя.

3. Засоби створення словесних картин; техніка інтонаційної виразності роз­повіді.

4. Напрями самостійної роботи майбутнього вчителя з удосконалення вираз­ності мовлення.

5. Виконати вправи 3—5

6. Підготуватися до моделювання ситуації: розповідь учителя з елементами опи­су. Розробити партитуру тексту, техніку створення словесних картин, відпрацювати інтонаційні фігури розділових знаків.

Список рекомендованої літератури

1. Педагогічна майстерність: Підручник / За ред. І. А. Зязюна. — К., 2008. — С. 48—58.

2. Педагогічна майстерність: Хрестоматія / За ред. І.А. Зязюна. — К., 2008. — С. 88—102.

3. Основи педагогического мастерства / Под ред. И. А. Зязюна. — К., 1987. — С. 37—61.

4. Основи педагогического мастерства / Под ред. И. А. Зязюна. — М., 1989. — С. 85—92, 107-133.

5. Основьі педагогического мастерства: Метод, рекомендации к практическим занятиям для студентов второго курса. — Полтава, 1992. — С. 57—63.

6. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови. — Л., 2003. — С. 241—376.

7. Головин Б. Н. Основьі культури речи. — М., 1988. — С. 41—122, 164—226.

8. Ладьіженская Т. А. Живое слово. Устная речь как средство и предмет обучения. — М., 1986. - С. 6-52, 96-108.

Хід заняття

1. Діагностування рівня сформованості вміння створювати словесні картини під час розповіді

Вправа 1. Викладач називає предмет (наприклад, олівець, зошит, щоденник) і пропонує завдання: а) уявити цей предмет, пригадати ситуації, епізоди зі свого жит­тя, пов'язані з ним, визначити асоціації, відчуття, які він збуджує; б) описати цей пред­мет так, щоб слухачі його побачили, викликати в них відповідне ставлення до нього.

Вправа 2. Викладач пропонує змоделювати ситуацію розповіді вчителя учням, в якій є опис дійових осіб, подій тощо. Завдання: описати ці картини так, щоб слухачі їх побачили, відчули настрій, який вони викликають.

Варіанти картин, які потрібно описати: а) вовк і семеро козенят з однойменної народної казки; б) марсіанські пустелі (за оповіданнями Р. Бредбері «Марсіанські хро­ніки»); в) горщик із медом, який подарували Вінні-Пухові; г) краєвиди Києва за часів Київської Русі. Можливі інші варіанти, які враховуватимуть специфіку роботи зі сту­дентами.

Під час виконання вправ оцінюють уміння студентів створювати у слухачів за допомогою виразних засобів мовлення зорові образи, збуджувати відповідні почуття, посилювати враження від почутого, визначають рівень володіння цими вміннями (ви­сокий, достатній, недостатній).

2. Обговорення головних теоретичних положень

Готуючи відповідь на це питання, важливо зосередити увагу на певних моментах.

Мовлення вчителя може по-різному впливати на учнів. Значною мірою це зале­жить від його комунікативних якостей, зокрема такого важливого показника, як ви­разність. Аналіз шкільної практики дає змогу переконатися в цьому. Так, на жаль, ще можна спостерігати приклади мовлення безбарвного, монотонного. Воно не викли­кає в учнів емоційного ставлення до того, про що або про кого говорить учитель, не збуджує їхньої думки. Педагог просто інформує про ті чи ті явища, предмети. Учні залишаються пасивними слухачами, які мусять механічно сприймати і відтворювати цю інформацію. Та й сам учитель, посідаючи позицію інформатора, як суб'єкт не має активної взаємодії з учнями.

На противагу цьому — приклади виразного мовлення, що активізує увагу учнів, їхню відтворювальну і творчу уяву, викликає співроздуми і співпереживання. Образ­не, емоційне, естетично привабливе мовлення називають виразним. Для виразного мовлення характерні безпосередність, конкретність, здатність викликати у слухачів візуальні картини, яскраві бачення і відчуття. Зазначені особливості виразного мов­лення позитивно впливають на механізм мислення учнів, загострюють чуттєвість слу­хового аналізатора; учень налаштовується на сприймання звукової інформації. Вчи­тель, який володіє засобами виразного мовлення, має ефективний інструмент вихов­ного впливу на дітей. Не забуваймо і того, що за допомогою виразного мовлення вчи­теля формується виразне мовлення в учнів. Різні ситуації педагогічного спілкування потребують використання відповідних типів мовленнєвої виразності. Певну специ­фіку має мовлення вчителя в ситуаціях розповіді. Розповідь, як відомо, відрізняється від інших видів мовлення вчителя (наприклад, пояснення, коментарів) тим, що вона має викликати в учнів активність образного мислення, почуттів. Учитель повинен розповідати так, щоб учні бачили те, що бачить він, відчували те, що він відчуває, коли говорить. Мета вчителя — допомогти учням не тільки зрозуміти, а й побачити, відчу­ти те, про що йдеться. Майстерність виразної педагогічної розповіді й полягає в умінні збуджувати в учнів реальні життєві відчуття, активізувати діяльність уяви, пам'яті. Розповідаючи, вчитель не просто пояснює, інформує, а ніби перекладає суху мову наукових понять емоційною мовою чуттєвих образів.

Доцільно згадати теорію К. Станіславського, за якою він поділяв дію актора на сцені на фізичну і словесну. Він вважав, що слово, яке звучить зі сцени, також повин­но бути дією. «Діяти словами», за визначенням видатного режисера і педагога, озна­чає намагатися впливати словами на слухачів відповідно до завдання і надзавдання розповіді, допомагати їм побачити розповідь так, як бачить її оповідач. Пропонуємо визначити своє ставлення до використання спадщини Станіславського в педагогічній діяльності.

Відповідь на друге питання дасть змогу визначити головні засоби і техніку вираз­ного мовлення вчителя. Радимо звернути увагу на те, що в техніці виразного мовлення виокремлюють дві групи засобів — виражальні засоби художнього мовлення і виражальні засоби звукового мовлення (6, 7). До першої групи належать виражально-зображальні засоби мови — тропи (епітети, метафори, порівняння, гіперболи, алегорії тощо). Підси­лювати образно-емоційну виразність мовлення можна також введенням у розповідь віршованих цитат, крилатих висловів, використанням прийомів стилістичного синтак­сису (введення в оповідання діалогу, антитези, емоційних окликів).

У другій групі засобів виразності мовлення слід наголосити насамперед на мов­леннєвій інтонації (4, 6). Важливо знати, що інтонаційного забарвлення мовленню надають певні особливості звучання голосу: сила звука (посилення й послаблення), що зумовлює динаміку мовлення і відбивається в наголосі; висота звука (підвищення і зниження), що передає мелодику мовлення; швидкість вимовляння звука, що ви­значає темп і ритм мовлення; тембр мовлення, що надає йому емоційного забарвлен­ня. Сукупність цих компонентів, які визначаються змістом і метою висловлювання, і дає можливість знайти точну мовленнєву інтонацію.

Техніки створення в процесі розповіді словесних картин різні. Найцікавіші роз­робки містять теорія і практика театрального мистецтва, риторика (6, 7, 8). Під час підготовки до практичного заняття радимо ознайомитися з деякими з них: введенням у розповідь описів, що посилюють звукове і зорове зображення; використанням замість загальних слів конкретних фактів, деталей, що мають великий емоційний вплив, полегшують сприйняття (так звана образна конкретність); використанням прийому персоніфікації, введенням у розповідь власних спогадів, спостережень, емо­ційних суджень; розробкою партитури тексту розповіді.

Відповідь на третє питання дає змогу глибше усвідомити те, що виразність мов­лення потребує спеціальної роботи над собою. Вона забезпечується дотриманням певних умов. Звернімо увагу тільки на деякі з них:

а) учитель, який щось розказує дітям, повинен сам уявляти ті предмети, явища, події, про які він розповідає. У нього мають бути розвинені творча і відтворювальна уява, здатність до емоційного відгуку, асоціативна та образна пам'ять. Звідси постає вимога до педагога: вчитися бачити, чути, відчувати світ у всій розмаїтості кольорів, звуків, образів;

б) учитель має бути зацікавлений тим, про що розповідає. Демонстрація особистісного ставлення надає розповіді щирості, дає можливість знайти потрібну інтонацію, а отже, й запобігти монотонності. Зацікавленість учителя породжує в учнів емоційний та інтелектуальний відгук, сприяє встановленню психологічного контакту між ними;

в) учитель мусить добре володіти мовою, її виражальними можливостями, систематично поліпшувати техніку й культуру мовлення. Важливо формувати в себе психологічну установку на виразність мовлення, здійснювати самоконтроль вербального і невербального спілкування, удосконалювати комунікативні якості свого мовлення.