4. Вікові особливості голосового апарату

В голосоутворенні бере участь уся дихальна система. Так, у гортані утворюються звуки, а верхні дихальні шляхи (носова порожнина, носоглотка, глотка, порожнина рота) є резонаторами звуку. Процес видихання повітря створює основну умову утворення голосу. Звуки членороздільної мови, властиві людині, утворюються завдяки зміні положення язика, щелеп, губ.

Вікові особливості голосового апарату зумовлені будовою гортані. У дітей гортань росте дуже швидко, особливо в перший рік життя і потім у період статевого дозрівання. Статевих відмінностей в будові гортані дітей немає до трирічного віку і найвиразніше вони виявляються в дітей молодшого шкільного віку до 10 років. До 11—12 років прискорюється ріст голосових зв'язок. У хлопчиків вони стають довшими, ніж у дівчаток (у хлопчиків — 1,3 см, у дівчаток— 1,2 см). До 20 років у юнаків вони досягають 2,4, у дівчат— 1,6 см. Остаточне формування гортані закінчується досить пізно — у 20, а іноді і в 30 років.

Сила голосу дитини залежить від амплітуди коливання голосових зв'язок, сили видиху й особливостей резонаторів — посилювачів звуку. Висота голосу залежить від товщини, довжини і ступеня напруження голосових зв'язок.

У період статевого дозрівання відбувається зміна (мутація) голосу. В цей час спостерігається почервоніння й потовщення голосових зв'язок. Особливо різкою є зміна голосу у хлопчиків. У цей період їхній голос стає то хрипким, то басовитим, різким. У дівчаток мутаційні явища відбуваються менш помітно, ніж у хлопчиків. У мутаційний період не слід допускати перенапруження голосових зв'язок під час уроків співів, виступів на концертах і читання вголос.

Педіатрія Лекція № 8

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ГІГІЄНА ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ В ДИТЯЧОМУ ВІЦІ

План лекції:

1. Біологічне значення травлення.

2. Вікові особливості й гігієна органів травлення в дитячому віці.

3. Гігієна та захворювання ротової порожнини.

4. Функціональні порушення органів травлення.

1. Біологічне значення травлення

Організм людини у процесі життєдіяльності витрачає різні речовини та значну кількість енергії. На покриття цих витрат із довкілля повинні надходити речовини, що відновлюють структурні та енергетичні потреби організму. Цими поживними речовинами є білки, вуглеводи, жири, мінеральні речовини, вітаміни.

Повноцінна їжа сучасної людини є джерелом відновлення необхідних елементів, що входять у склад її організму.

Травлення – це складний біохімічний процес, в якому беруть участь різноманітні травні ферменти, завдяки яким гідролізуються полімерні нерозчинні продукти на розчинні, що легко всмоктуються в кров і лімфу та засвоюються організмом.

Основними поживними речовинами, які надходять з їжею, є білки, які виконують в організмі пластичну (будівельну) функцію, вуглеводи і жири є переважно енергетичними речовинами. Велику роль відіграють вітаміни, органічні кислоти, мінеральні речовини, без яких неможливе засвоєння речовин в організмі.

Харчові продукти раціону людини поділяються на тваринні і рослинні. Тваринні продукти є джерелом пластичних (за рахунок білків) і енергетичних (за рахунок жирів) речовин. До них відносяться: м’ясо і м’ясні продукти, риба, молоко, яйця і продукти із них. Жири тварин надходять в організм, головним чином, у вигляді вершків, вершкового масла, свинячого сала, жирного м’яса птахів, риби. Рослинні продукти представлені зерновими, бобовими рослинами (крупа, борошно, хліб), а також овочами, фруктами, ягодами, які є джерелом біологічно активних речовин – вітамінів, ферментів, мікроелементів (заліза, міді, йоду, кобальту тощо).

В організмі людини під впливом травних соків у травному каналі білки розщеплюються на амінокислоти, жири – на гліцерин і жирні кислоти, вуглеводи – на моносахариди. Основна роль у розщепленні поживних речовин належать ферментам, під впливом яких нерозчинні і не здатні всмоктуватись складні речовини перетворюються в розчинні і легкозасвоювані прості речовини. Ферменти – певний клас білків, що прискорюють біохімічні реакції (біокаталізатори). Вони виробляються секреторними клітинами травних залоз, які містяться в слизових оболонках рота, шлунка, кишечнику, а також підшлунковою залозою.