Види освітлення

Природне – створюється безпосередньо сонцем

• Бокове (одно - або двостороннє);

• Верхнє;

• Комбіноване-поєднання верхнього та бокового

80% інформації людина отримує за допомогою органів зору (12-15% за допомогою органів слуху). Недостатність освітлення призводить до втоми органів зору, а й організму людини загалом. Надто яскраве світло осліплює.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення у відповідності з вимогами СНиП ІІ-4-79 “Природне та штучне освітлення. Норми проектування” може бути:

Штучне – здійснюється електричними лампами

Загальне:

• Рівномірне;

• Локалізоване

Місцеве - автономно не допускається;

Комбіноване – сукупність місцевого та загального

Змішане – створюється одночасно природним та штучним освітленням

Робоче

Аварійне

Евакуаційне

За функціональним призначенням штучне освітлення буває:

Охоронне

Чергове

Сигнальне

Світлотехнічні величини

1 .Світловий потік – F (лм)-люмен- це потужність променевої енергії, оціненої за світловим відчуттям органами зору.

2.Сила світла - J=F/ω (кд) – кандела – це відношення світлового потоку до тілесного кута.

3.Освітленість - E=F/S (лк) – люкс – видимий спектр електромагнітного випромінювання.

4.Яскравість – L=J/S (кд/м²) – це відношення сили світла до площі що освітлюється.

5.Контраст - K=L_O-L_ф/L_O -це співвідношення яскравості об’єкту. Який розглядається до фону.

6.Фон – це площина перпендикулярно направлена до об’єкту на якій розглядається цей об’єкт.

7.Коефіцієнт відбивання.- р=F_пад/F_отр

Критерієм оцінки природнього освітлення є коефіцієнт природнього освітлення КПО=e

e= Е_в/Е_з 100%, де Е_В, Е_{З –} природна освітленість відповідно всередині і ззовні приміщення.

Методи розрахунку штучного освітлення:

• Метод світлового потоку;

• Метод питомої потужності;

• Точковий метод.

Правила експлуатації освітлення

Штучне та природне освітлення може бути ефективним тільки за старанного обслуговування всього обладнання. Внаслідок тривалої експлуатації світловий потік ламп розжарювання зменшується на 10-15%, а люмінесцентних ламп - на 20-25%.

Очищення скла світлових прорізів має проводитися не рідше як 2 рази на рік у приміщеннях з незначним виділенням пилу і не рідше 4 разів на рік у разі значного виділення; для світильників -4-12 разів на рік (залежно від характеру запиленості виробничого приміщення).

Під час експлуатації освітлювальної установки необхідно періодично перевіряти:

• стан ізоляції проводів(не менше 1 разу на 6 місяців);

рівень освітленості в контрольних точках виробничого приміщення (не менше 1 разу на рік після чергового чищення світильників і заміни згорілих ламп).

Основним приладом вимірювання освітленості є люксметр.

При нормуванні природного освітлення необхідно враховувати такі фактори:

• Характеристику зорової роботи;

• Мінімальний розмір об’єкту, його відмінність з фоном;

• Розряд зорової роботі;

• Систему освітлення.

Фактори, які необхідно враховувати при нормуванні штучного освітлення:

• Характер зорової роботи;

• Мінімальний розмір об’єкту, відмінність з фоном;

• Розряд зорової роботи;

• Контраст об’єкту з фоном;

• Характеристика фону;

• Система освітлення;

• Тип джерела світла.

Допустимий рівень виробничого шуму складає 80 дБ.

Вплив шуму різної інтенсивності ілюструється наступними даними:

130 дБ – викликає біль у вухах;

140 дБ – порушення слухового апарату;

160 дБ – смерть тварин протягом декількох хвилин;

180 дБ – викликає втому металів;

190 дБ – руйнування конструкцій.

Важливим способом боротьби із шумами на виробництві є звукоізоляція (це властивість елементу конструкції будівлі, машини протидіяти передачі падаючої на неї звукової енергії). Здатність матеріалів поглинати звукову енергію характеризується коефіцієнтом звукопоглинання.

Загальна класифікація засобів і методів захисту від шуму приведена в ГОСТі 12.1.029-80. Відповідно до цього стандарту захист працюючих від шуму може здійснюватися як колективними засобами і методами, так і індивідуальними (навушники, вкладиші, шлеми, каски). Колективні методи – це зниження шуму в джерелах його виникнення та на шляхах його поширення.

Вібрація – це механічні коливання в області дозвукових і частково звукових частот, котрі передаються людині крізь деталі, грунт, підлогу, стіни.

Вібрація поділяється на загальну і локальну.

Загальна вібрація – це коливні рухи, котрі передаються на весь організм.

Локальна вібрація – коливні рухи, котрі передаються на окремі органи людини.

Існують наступні види вібрації:

--транспортна вірація виникає при рухах транспортних засобів;

--транспортно-технологічна, котра впливає на операторів машин з обмеженим переміщенням у виробничих приміщеннях

--технологічна вібрація впливає на операторів стаціонарних машин.

По направленості дії вібрація буває вертикальна (удовж вісі Z), та горизонтальна (удовж вісів Х,У).

Вібрацію можна охарактеризувати частотою f, амплітудою зміщення А, швидкістю коливання V , та прискоренням коливання W .

Вимірюються за допомогою приладу ВШВ-003 та нормуються логарифмічні рівні віброшвидкості та віброприскорення.

Частота коливань тіла людини складає поряд 5 Гц:

- брюшна порожнина 4-6 Гц;

- голова –30 Гц;

- передня стінка грудної клітки – 7-11 Гц;

- серце –5 Гц.

Коли трапляється резонанс, то відбувається захворювання відповідного органу.

Засоби віброзахисту поділяють на:

• огороджуючи, які перешкоджають проникненню людини в зону дії вібрації;

• віброізоляція,яка знижує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого завдяки введення проміжкового пружного зв’язку.

• вібропоглинання, це явище перетворення енергії механічних коливань в інші види енергії, наприклад в теплову;

• віброгасіння,це зниження рівня вібрації машин і механізмів застосуванням додаткових пристроїв (установка на фундаменти).