Лекція №5 –2 години

Тема лекції: Повітря робочої зони.

1. План лекції

1. Коротка характеристика параметрів виробничої санітарії.

2. Основні питання безпеки праці. Фактори , що впливають на умови праці.

1.Коротка характеристика параметрів виробничої санітарії.

Мікроклімат в виробничих приміщеннях, в підсобних і допоміжних цехах і побутових приміщеннях — це комплекс численних чинників: температури, вологості, руху повітря, газів, механічних і органічних домішок, освітленості і т.д. На формування мікроклімату у виробничих цехах тваринництва роблять вплив що виділяються тваринами тепло, волога, вуглекислий газ, продукти, що утворюються в процесі обміну речовин. Крім того, утворюються і поступають в повітря продукти розкладання сечі, гною: аміак, сірководень, Метан і інші отруйні гази. Роблять вплив і кліматичні умови, які властиві даній місцевості, а також якість споруд, технологія виробництва на фермі, рівень повітрообміну, густина розміщення тварин і інші чинники. Вплив мікроклімату на організм складається з сукупної дії його складових частин. Одні з них надають безпосередню дію на тепловий баланс і обмін речовин, інші ослабляють захисні механізми, підвищуючи схильність організму людини до захворювань.

Мікроклімат у виробничих умовах контролюється наступними параметрами:

• температурою повітря;

• відносною вологістю;

• швидкістю руху повітря на робочому місці;

• барометричним тиском.

Необхідність контролю цих параметрів може бути пояснений тепловою взаємодією людини з навколишнім середовищем. Відповідність між кількістю віддається тілом людини теплоти і охолоджуючою здатністю характеризує навколишнє середовище як комфортну. Комфорт визначається сукупністю виробничих умов які сприятливо діють на людину, в даному випадку розглядається тепловий комфорт. В умовах теплового комфорту у людини не повинне виникати дискомфортних теплових відчуттів — холоду або перегріву. Надмірна теплота негативно впливає на серцево-судинну систему, дихання, водний і сольовий баланс, і тому організм людини регулює тепловий баланс залежно від стану навколишнього середовища, зберігаючи температуру тіла на постійному рівні(36,6°С), тобто виявляється природна його здатність — терморегуляція.

При температурах середовища вище 33...35° З віддача теплоти здійснюється в основному шляхом випаровування поту з поверхні шкіри. В цьому випадку організмом втрачаються волога і солі, що грають важливу роль в його життєдіяльності. В гарячих - цехах (котельна, АВМ і ін.) робітником повинна забезпечуватися підсолена вода, краще газована. При пониженні температури до мінус 15° З організм може швидко переохладитися, отже, можливі обмороження окремих ділянок тіла.

Температура повітря виробничих приміщень вимірюється за допомогою ртутних і спиртових термометрів різних конструкцій. Кращими є ртутні. Можна використовувати сухі ртутні термометри аспіраційних психрометрів (типу Ассмана). Коли потрібні значення крайніх температур, застосовують максимально мінімальні термометри, і, нарешті, при необхідності вимірювання температури за певний проміжок часу використовують самописні прибори — термографи. На конвективний теплоперенос впливає різниця між температурою шкіри людини і оточуючого людину повітря, а також стан шкіри та швидкість переміщення повітря вздовж поверхні шкіри, тобто рухливість повітря. З деякими припущеннями можна говорити, що радіаційний тепловий потік відводить тепло від тіла людини, якщо температура шкіри людини вища за температуру поверхонь обладнання і стін приміщення де працює людина, і нагріває тіло людини, якщо температура цих поверхонь вища за температуру шкіри людини.

Променева енергія не поглинається оточуючим повітрям, а перетворюється в теплову енергію в поверхневих шарах опроміненого тіла. Потік теплових випромінювань складається, головним чином, із інфрачервоних променів. Передача тепла тепловою ра­діацією (тепловипромінюванням) залежить від температури поверхні та ступенем її чорноти: темні шорсткі поверхні випромінюють тепла більше ніж гладкі блискучі. Від температури повітря передача теплоти випромінюванням не залежить. Інтенсивність праці (важкість праці) обумовлюється теплотворенням в організмі людини.

Кількість тепла, що виробляє людський організм змінюється від 40-50 кДж/хв в стані покою до 3340 кДж/хв - при виконанні важкої роботи. Нормальне теплове самопочуття виникає при умові, що тепловиділення повністю сприймаються оточуючим середовищем, тобто має місце тепловий баланс.

Здатність організму людини змінювати температуру шкіри (під одягом її середня температура 30-34°С, а на окремих відкритих ділянках вона може знижуватись до 20°С і нижче), а також зволожуватися за рахунок дії потових залоз, забезпечує регулювання теплообміну між тілом людини і оточуючим середовищем. Ця здатність організму і є терморегуляцією. При температурі повітря більше 30°С порушується терморегуляція організму, що може привести до його перегріву. Підвищується температура тіла, наступає слабкість, головний біль, шум у голові. Як наслідок, може статися тепловий удар якщо робот проводяться на дільниці, що опромінюється сонцем, або іншим джерелом тепла.

Основні параметри виробничої санітарії:

- мікроклімат;

- запиленість та загазованість;

рівень шуму, вібрації;

-освітленість.

Запиленість та загазованість приміщень

Пил – це дрібні частинки речовини, що здатні тривалий час знаходитись в повітрі.

Промисловий пил може бути класифікований за різними ознаками:

за походженням:

• органічного виникнення (рослинного, тваринного),

• неорганічного (мінеральна, металева) походження

• змішаного (присутність часток органічного та неорганічного походження)

за способом утворення.:

• дезінтеграційний (подрібнення, нарізання, шліфування і т. п.)

• димовий (сажа та частки речовин, що горять)

• конденсаційний (конденсація в повітрі пари розплавлених металів)

за отруючою дією на організм людини:

• нейтральний (не токсичний для людини пил)

• токсичний (який отруює організм людини)

Основні фізико-хімічні властивості пилу:хімічний склад, дисперсність, будова частинок, розчинність, щільність, питома поверхня, нижня та верхня концентраційні межі вибуховості суміші пилу з повітрям, електричні властивості та ін..Знання усіх цих показників дає можливість оцінити ступінь небезпеки та шкідливості пилу, пожежо- та вибухонебезпеку.

Дисперсністю називається ступінь дроблення частинок пилу. Чим менші розміри частинок, тим більша величина дисперсності.

Пил може проникати крізь органи дихання, очі, шкіру і викликати інфекційні захворювання.

Для організму людини найбільш небезпечний пил, що складається з часток розміром 0,015 мкм, тому що погано затримується слизовими оболонками верхніх дихальних шляхів і потрапляє далеко в легеневу тканину.

Для охорони здоров’я працюючих необхідно додержуватись вимогам санітарних норм ГДК пилу з ГОСТу 12.1.005-76.

Значна кількість технологічних процесів трапляється з відділенням токсичних газів. Токсичні гази попадають крізь органи дихання в кров людини и викликають отруєння, крім того вони діють роздразнюючи на очі.

Концентрації діючих газів вимірюють за допомогою газоаналізаторів типа УГ–1, УГ-2 та АМ-4, робота яких складається на підставі швидких реакціях взаємодії дослідного газу з індикаторним порошком. Проби повітря беруться на висоті 1,5 м від підлоги.

Відомі засоби санітарно-хімічного аналізу повітря можна розділити на три основні групи:

лабораторні, експресні й автоматичні (останні забезпечують постійний контроль повітря виробничих приміщень). При розробці всіх типів засобів застосовують різні аналітичні методи: хімічні, фізичні, фізико-хімічні й біохімічні.

Аналітичні і лабораторні методи контролю шкідливих речовин включають відбір проб із подальшою доставкою й проведення їх аналізу у лабораторних умовах, що, буває, не дає змоги вчасно вжити ді­євих заходів для забезпечення нормальних умов праці.

Лабораторні методи аналізу не завжди є досить оперативними, але вони забезпечують високу точність визначення наявних у повітрі хімічних речовин.

До лабораторних належать

• фотохімічні,

• люмінесцентні,

• електрохімічні,

• хроматографічні,

• спектрофотометричні,

• полярографічні й інші методи.

Експресні методи визначення концентрацій у повітрі виробничих приміщень є простими та оперативними, крім того, не потребують джерел електричної і теплової енергії. Найчастіше в практиці експресного аналізу застосовується індикаційний метод, що передбачає вимірювання концентрації шкідливих речовин індикаторними трубками. В основі індикаційного методу аналізу повітряного середовища лежать колометричні реакції, що відбуваються на твердих носіях (папірцях, крейдах, порошках), просочених індикаторними реактивами.

Експресні методи також полягають у застосуванні спеціальних приладів газоаналізаторів різних конструкцій. Наприклад, газоаналізатор типу УГ-2 - універсальний переносний прилад, призначений для експресного кількісного визначення різних шкідливих речовин (аміаку, ацетилену, ацетону, бензину, бензолу, оксидів азоту й вугле­цю, сірководню, вуглеводнів нафти, хлору та ін.) у повітрі виробничих приміщень.

Для експресного аналізу органічних і неорганічних речовин у різних галузях промисловості успішно застосовуються індикаторні трубки, що випускаються іноземними фірмами - «Бгалег» (Німеччина), «Кііадауа» (Японія), «Хігітест» (Болгарія).

В умовах сучасних виробництв різних галузей промисловості лабораторні методи і прилади з індикаторними трубками не завжди забезпечують ефективний контроль стану повітряного середовища, оскільки небезпечні концентрації газів і парів у повітрі робочої зони можуть створюватися за короткий час і процес виникнення небезпечної ситуації носить випадковий характер. Тому автоматичний контроль загазованості повітря за допомогою автоматичних газоаналізаторів стає необхідним елементом контролю й управління технологічним процесом.

Автоматичні газоаналізатори забезпечують: швидкість вимірювання і реєстрації концентрації шкідливої речовини в повітрі; звукову й світлову сигналізацію про перевищення санітарних норм вмісту шкідливих речовин у повітрі на місці вимірювання або у диспетчерських пунктах із включенням у необхідних випадках вентиляції; економію витрат робочого часу при контролі стану повітряного середовища; можливість їх улаштування у важкодоступних і небезпечних місцях, а також у пересувних лабораторіях.

Промислові автоматичні газоаналізатори залежно від принципу дії (методу аналізу) підрозділяють на механічні, звукові, теплові, магнітні, електрохімічні, іонізаційні, оптичні, оптико-акустичні та ін.

Для встановлення концентрації сірководню, аміаку, фосгену застосовують фотоколометричні автоматичні газоаналізатори «Сирена» у вибухозахисному виконанні. Широко використовуються електрохімічні автоматичні газоаналізатори типу «Атмосфера», «Мигдаль», «Палладій-М», призначені для визначення оксиду вуглецю, діоксиду сірки, сірководню, озону, синильної кислоти у великому діапазоні вимірювань.

За кордоном провідні приладобудівні фірми (в основному Японії і Німеччини) розробляють і випускають автоматичні газоаналізатори, сигналізатори й системи газового аналізу різних типів для контро­лю вмісту хімічних речовин у повітрі.

Для оцінки запиленості повітряного середовища визначають масову концентрацію пилу (мг/м³) прямим (гравіметричним) методом, а також його дисперсний склад, кількість порошин в одиниці об'єму повітря та їх форму рахунковим методом за допомогою мікроскопа.

Для встановлення вмісту пилу в повітрі часто використовують непрямі методи, що ґрунтуються на закономірності зміни фізич­них властивостей запиленого повітря залежно від концентрації пилу - зміни значень поглинання світлових, теплових та іонізуючих випромінювань тощо. Найчастіше в цьому випадку застосовують радіоізотопні й оптичні методи.