Структура книги

Функціональність сучасної книги визначається її струк­турою, яка розуміється як ціле, що складається з пов'яза­них між собою елементів. Розрізняють зовнішні та внутрішні елементи книги.

Внутрішні елементи книги, що розкривають інформа­цію, яка міститься в ній, показано на схемі 5.4.

Характеристика внутрішніх елементів книги подана в таблиці 5.21.

НТНОІУ ЖВ"Л ІЖЛІ

Таблиця 5.21 Внутрішні елементи книги

№	Внутрішні елементи книги	Загальна характеристика
1.	Текст	Головний елемент книги, що передає зміст книги, семіотичну інформацію, зафіксовану за
		допомогою певної послідовності знаків (переважно словесних), що сприймаються
		візуально (виняток — книги для людей, позбавлених зору)
2.	Апарат книги	Додаткові тексти або реквізити, що вміщені в ній, з метою створити читачу більш зручні умови для користування книгою (довідково — допоміжний апарат) та для кращого розуміння змісту (науково-довідковий апарат)
3.	Ілюстрація	Графічні зображення у виданні, що пояснюють або доповнюють текст і є засобами прикраси.
4.	Декоративні	Прикраси: візерунки, орнаменти, емблеми
	елементи	тощо. Прикрашають книгу, слугують засобом поділу тексту на змістові частини

Основні складові апарату книги наведено на схемі 5.5.

		Апарат книги
	->	апарат, що несе інформацію
	->	пошуковий, довідково-допоміжний апарат
	->	науково-довідковий апарат
		Схема 5.5. Складові апарату книги

Апарат книги, що несе інформацію — вихідні зведення на титульному аркуші, звороті титулу, кінцевій смузі. Він яв­ляє собою короткі основні дані, що характеризують книгу.

До пошукового, довідково-допоміжного апарату книги відносяться титульний аркуш, зміст, покажчики, колонти­тули, випускні відомості, анотація, реферат. Детальна ха­рактеристика елементів довідково-допоміжного апарату книги дана в таблиці 5.22.

Таблиця 5.22 Складові елементи довідково-допоміжного апарату

№	Назва елементу	Загальна характеристика
1	2	3
1.	Титульний аркуш	Перший двосторінковий аркуш книги, на лицьовій стороні якого розміщується необхідна читачеві, продавцеві книжкового магазину, спеціалісту галузі інформації, бібліотекарю, бібліографічна інформація
2.	Шмуцтитул	Окремийаркуш у книзі з назвою частини або розділу. Його вміщують перед окремими частинами або розділами книги. Щоб зеконо -мити папір, а також коштігна офор млення книги, шмуцтитул, у якому зазначається частина чи розділ книги, замінюють складною рубрикацією — "шапкою", яку вміщують у верхній частині першої сторінки тексту даного розділу (частини)

1	2	3
3.	Фронтиспис	Малюнок, уміщений поруч із титулом, на лівій
		сторінці. Він відображає характер всієї книги
		або є ілюстрацією до кульмінаційного, найважливішого епізоду твору. Це може бути також портрет автора або персонажа
4.	Вихідні відомості	Сукупність даних, що характеризують видан -ня, призначені для його оформлення, інфор -мування споживачів, бібліографічної обробки та статистичного обліку; містять відомості про
		осіб, які брали участь у створенні видання,
		заголовок, підзаголовкові, вихідні та випускні дані, видавничу анотацію, реферат тощо, розміщені на титульному листі, його іншому боці, кінцевій смузі, на обкладинці або палітурці, суперобгортці
5.	Вихідні дані	Частина вихідних відомостей (місце випуску видання, назва видання, рік випуску виданн я)
6.	Випускні дані	Частина вихідних відомостей, що включають дату здачі видавничого оригіналу у набір, дату
		підписання видання в друк, формат паперу
		тощо, розміщені на кінцевій смузі видання або на іншому боці титульного аркуша
7.	Зміст	Дає уявлення про сутність книги та її склад, а
		також допомагає читачеві знаходити потрібні розділи та підрозділи, пункти, параграфи
8.	Колонтитул	Довідковий текст над основним текстом смуги, що пояснює читачеві, який матеріал надрукований на сторінці (у збірнику — твір і автор; у моновиданні — слово або початкові ' букви чи буква алфавіту тощо)
9.	Анотація та	Допомагають читачеві під час вибору книги в
	реферат	магазині чи бібліотеці, являють собою характеристику книги з погляду тематики, призначення, форми та Інших осо бливостей

До науково-довідникового апарату книги входять: вступ­на стаття, передмова автора, редактора, видавця; післямо­ва, коментарі, що дають тлумачення твору в цілому та тих місць, які можуть бути незрозумілими читачам; примітки (пояснюють терміни, дають короткі відомості про героїв, значення іншомовних термінів); бібліографічні посилання

на джерела цитат; систематизовані списки видань на тему книги чи її частини.

Характеристика перерахованих елементів науково-довідкового апарату книги подана в таблиці 5.23.

Таблиця 5.23 Складові елементи науково-довідкового апарату

№	Назва елементу	Загальна характеристика
1	2	3
1.	Передмова	Попередження читачів про те, що їм треба взяти
		до уваги, читаючи, вивчаючи чи переглядаючи книгу. Передмова зазвичай містить матеріали: а) про значення теми книги; б) про особливості змісту і форми чи добутку видання; в) про джерела твору; г) про принципи добору матеріалу; д) про принципи побудови книги; є) про змінні і невисвітлені проблеми і теми (щоб читач не розраховував на те, чого в книзі немає); ж) про відмінності від книг на ту ж чи інші близькі теми
2.	Вступна стаття	Відносно самостійний твір, у якому широко трактується творчість автора чи видаваний добуток як частина цієї творчості заради того, щоб допомогти читачу краще, глибше, тонше
		сприйняти зміст книги, розібратися в її складностях, познайомитися з її історією, читацькою долею й змінами в оцінках
3.	Післямова	Розміщено за текстом книги (або видавець не хоче впливати на читача до знайомства з творчістю
		автора, або саме тлумачення творчості автора і його добутків неможливо без дос коналого знання
		його читачем, або потрібно доповнити матеріали новими і свіжими даними)
4.	Примітки	Пояснення, доповнення до основного тексту,
	й коментарі	коли він може бути незрозумілий читачем у всьому обсязі чи зрозумілий перекручено.
		Різниця між цими термінами в тому, що примітка - це коротка довідка до слова (слів), а коментарі - тлумачення добутку в цілому з тієї чи
		іншої сторони (істерико -літературної, текстологічної, видавничої і т.д.) чи його
		фрагментів

1	2	3
5.	Бібліографічні	Опис джерел, цитат, запозичень, що згадуються в
	посилання	літературі, що рекомендуються, які диктуються змістом тексту з його фрагментом (знаками чи
		виносок винесень, прізвищ автора і роком видання); прикнижкові бібліографічні списки й покажчики - тематичні відібрані описи джерел, зв'язані з текстом

Зовнішні елементи книги.

Зовнішні елементи книги показано на схемі 5.6.

Характеристика наведених вище зовнішніх елементів книги знаходиться в таблиці 5.24.

Таблиця 5.24 Зовнішні елементи книги

№	Зовнішні елементи	Загальна
	книги	характеристика
1.	Книжковий блок	Комплект скріплених на корінці зошитів чи аркушів, який містить усі сторінки та комплектаційні деталі майбутнього видання
		й призначений для накриття обкладинкою або для вставляння в пал ітуркову кришку
2.	Палітурка	- Міцне-покриття з цупкого паперу, пластмаси, або картонних сторінок, обтягнених шкірою, тканиною чи папером, яке скріплюється з книжковим блоком за допомогою форзаців та слугує захистом для блока від пошкоджень та
		забруднень, а також для первинної інформації про видання та в якості елементу художнього оформлення
3.	Обкладинка	Паперове покриття видання-не розраховане на тривале зберігання, інколи захищене плівкою прозорого полімеру, що з'єднується з книжковим блоком без форзаців
4.	Форзац	Складений навпіл аркуш паперу або конструкції з двох аркушів, що з'єднані смужкою тканини, що скріплює перший зошит книжкового блока з лицьовою сторінкою палітурки
5.	Суперобкладинка	Одягається на палітурку або основну обкладинку, що приклеєна до книжкового блока, і тримається за допомогою клапанів —
		широких відворотів, що загинаються на внутрішній, бік передньої та задньої стінок палітурки або основної обкладинки
6.	Манжетка	Обгортка, паперова смужка (стрічка) зі склеєними кінцями, котрі закривають лише частину палітурки
7.	Футляр	Картонна або пластикова коробка спеціальної форми для зберігання особливо
		цінних книг

Книга як вид медіа

Завдяки сучасному тяжінню науки до міждисциплінар-ності, з'являються нові оригінальні теорії, що використа­ють для осмислення реалій інформаційного суспільства (суспільства знань) досягнення одночасно книгознавства й документології.

У цьому плані особливий інтерес представляє концепція феномена мультимедіа О. В. Шли- кової [29]. Відповідно до мірку- /f\ вань автора, книга може бути ЯІ. у-^^Х. віднесена до медіа, тобто до за- \\/У^Ф^^^^Ї\ собів, що опосередковують людсь- І І^с^^⁴". ШІ ку комунікацію. то /k^s'' / ]L'^/

Слово «медіа» у перекладі з \Д/¹^^^^^^ англійської означає «засіб», «спо- .ц^ ^*

сіб», «посередник». Деякі досліднй*- «^

ки відносять до медіа усну мову і виділяють три види медіа: усні, документні, електронні [25].

Народження письмової форми комунікації-медіа для за­пису, зберігання й передачі інформації — фіксує поява найстаршого з існуючих документів, написаних на глині, папірусі, дереві тощо. Еволюція в області медіа йшла через розвиток кожного з його видами і привела в цей час до по­яви мультимедіа й цифрових медіа (телебачення, Інтернет)

[29]. '

До медіатехнології, як технології створення посередни­ка людської діяльності в інформаційній галузі, можна віднести й друкарство. Книга є інформаційним засобом, друкованим посередником, друкованим медіа.

Зміна медіатехнології означає зміну парадигми й спри­чиняє розвиток і зміну культур. Використання для записів папірусу замість каменю привело до глобальних змін у культурі Єгипту й Римської імперії. М. Мак-Люен, напри-

клад, стверджує, що знамениті римські дороги зобов'язані своєю появою й розвитком папірусу. Цей дослідник навіть зв'язує кризу Рима із кризою «виробництва» папірусу. Упровадження друку й паперу поклало кінець у Середні віки влади церкви над знанням й інформацією й підготу­вало цілі революції, що змінили світосприйняття [22].

Дослідники медіа-технологій, стверджують, що кожна нова медіатехнологія змінювала й тип знання, й тип суспільства. Приміром, С. Харнад у статті «Постгутенбер- гова галактика: четверта революція в засобах виробництва знання» пише, що історія людської думки пережила три революції й стоїть на порозі четвертої. Революційними бу­ ли поява мови, винахід паперу й друкарства. Саме ці три трансформації визначили форми комунікації: мова дозво- ^яятящі:. ^ляє передавати думки у вигляді

ви-словлень, папір — зберігати їх / ' % незалежно від мовця, друкування

/ j^⁸*⁴*^ > ^{дає можлив}і^сть зберігати їх неза-

I ш * 1 J ^{лежно В}ІЧ писання. Однак папір і

І %, ' J? і ДР^ ^волоДІ^ють рядом недоліків,

\ **■ ^г--^ .-' таких як повільне поширення, об-

Л^^^^^^^^^Ш меженість доступу до них, недов­говічність. Четверта революція — виникнення електронних засобів поширення інформації, направлена перебороти обмежен­ня існуючих форм комунікації. Тексти минулого й сього­дення можуть тепер існувати в єдиному загальнодоступно­му середовищі, забезпечуючи наступність колективного знання [34].

Таким чином, книга з найдавніших часів і до сьогоден­ня була предметом пізнання людей. Вона усвідомлю-вавалась як зберігач, транслятор знань, засіб пізнання на­вколишнього світу.

Літературознавці, семіотики, книгознавці тощо розгля­дають це явище шляхом світосприймання своєї науки. На­приклад, для історика книга — об'єктивний образ історич­ної дійсності, для літературознавця — суб'єктивне джерело, що відбиває свідомість автора, для книгознавця — певна єдність форми й змісту, для культуролога — соціокультурний феномен тощо.

Одним з результатів глибокого міркування над сутністю книги можна назвати приналежні Х.Л. Борхесу слова: «книга — не замкнена сутність, а відношення або, точніше, вісь незліченних відносин» [14].

Інакше кажучи, сутність книги не в її предметності, а в її взаємодіях. Інший відомий мислитель XX ст. У.Зко, який, приділяючи велику увагу проблемі книги, писав: «книги — це машини для провокування власних нових думок. Вони дозволяють зберегти спонтанні ідеї» [36].

Отже, слід зазначити тенденцію змін у відношенні до поняття «книга» тільки як до об'єкту книгознавчої науки. Слід враховувати таке розумінням книги, коли основний акцент став переноситися з інформаційно-функціональної ролі на її сутнісні особливості.

>:

ЗМ 22. Періодичні та продовжувані видання

Коло пишань: Класифікація видань за періодичністю, особ­ливості періодичних видань, газета як джерело оперативної інформації, журнал як вид періодичного видання, бюлетені, періодичні збірники, календарі та експрес-інформація.

Класифікація видань за періодичністю

Класифікацію видань за періодичністю показано на схемі 5.7.

\~хема j. /. виои виоань за періодичністю

Кожен із зазначених видів видань має відповідне чи­тацьке спрямування виходить з визначеною метою. На­приклад, допомагає у вивченні конкретного питання, інформує про результати проведених наукових досліджень^ пояснює у доступній формі основи наукових знань тощо.

Цільове призначення — головна ознака, що визначає відмінні особливості конкретного видання. Від цільового призначення залежить обсяг, характер викладу матеріалу, структура та оформлення того чи іншого видання.

Особливості періодичних видань

«Періодика» — грецьке слово, що означає «той, що зно­ву приходить, наступає або повертається».

Періодичне видання виходить через визначені проміж­ки часу постійним для кожного року числом випусків (но­мерів), що не повторюються змістом, типово (однотипно) оформлені, нумерованими та/або датованими випусками, які мають загальну назву.

Характерні риси періодичних видань наведено на схемі 5.8.

Періодичне видання є одним із основних засобів- сис­темі масової комунікації. Класифікацію періодичних ви­дань за регулярністю виходу у світ, місцем випуску та сфе­рою розповсюдження показано на схемі 5.9.

Газета як джерело оперативної інформації.

Газета*- основний вид періодичного видання, що ви­ходить через невеликі проміжки часу, яке містить офіційні матеріали, оперативну інформацію та статті з актуальних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших пи­тань, а також літературні твори та рекламу [4].

Замовником першої газети був французький лікар і філантроп Гефраст Ренодо (1586—1653 pp.)

Традиційно газетне видання випускається у вигляді од­ного або декількох аркушів друкованого матеріалу визна-

ченого формату, видавничо пристосоване до певної спе­цифіки.

Обсяг газети може складати від 2 до 100 і більше сторінок.

Класифікацію газетних періодичних видань показано в таблиці 5.25.

Таблиця 5.25 Класифікація газетних періодичних видань

№	Ознака	Вид	Різновид
1.	За функціо­нальністю	Загальнополітичні Спеціалізовані Спеціальні випуски	Професіональна, профспілкова, партійна тощо. 3 питань культури, літератури, мистецтва, релігійна. Рекламна, для відпочинку, для дітей та юнацтва
2.	За видавцем (засновником)	Державні, партійні, профспілкові, кооперативні, комерційні, творчої спілки, товариства та ін.
3.	За часом випуску	Ранішні, вечірні
4.	За періодичністю	Щоденні, щотижневі, щомісячні
5.	За місцем видання	Загальнонаціональні, регіональні, місцеві, корпоративні
6.	За матеріальною конструкцією	Окремі одиничні номери (випуски), комплекти

Види газет за функціональними ознаками наведено в таблиці 5.26.

Таблиця 5.26 Види газет за функціональними ознаками

№	Вид	Характерні ознаки
1.	Громадсько-	Систематично висвітлює питання внутрішньої
	політична	та зовнішньої політики країни, міжнародне життя ("Голос України", "Демократична Україна")
І.	Спеціалізована	Систематично висвітлює окремі проблеми
		суспільного життя, науки, техніки, культури та
		інших галузей діяльності та направлена
		визначеним категоріям читачів ("Освіта України", "Директор школи", "Спортивна газета" тощо).
		За читацьким призначенням спеціалізовані
		газети поділяють на професіональні;
		профспілкові; партійні тощо. За тематикою, цільовим призначенням
		спеціалізовані газети розрізняють: з питань культури, літератури, мистецтва; релігійні; рекламні; для дозвілля; для дітей та юнацтва, для жінок
3.	Спеціальний	Газетне видання, підготовлене виїзною
	газетний	редакцією на суспільних засадах від основної
	випуск	газети з метою оперативного доведення необхідної інформації до читача. Має поточний та валовий номер, рік та дату видання; виходить
		протягом обмеженого терміну

Газета може мати додаток чи додатки у вигляді окремих газетних випусків і у вигляді газетно-журнальних видань, які мають самостійну назву, а також платівок, дискет, магнітофонних плівок або інших матеріальних носіїв аудіовізуальної інформації.

Структура та реквізити газети.

Кожен номер газети має сукупність визначених постій­них елементів: L_iL

• заголовок газети;

• сторінки номера;

• текстові, матеріали, їх заголовки;

— ілюстрації тощо.

На вигляд газети суттєво впливає її формат, обсяг, кількість сторінок.

Формат газети визначається розмірами паперу, на яко­му вона друкується. Для газет з великим накладом викори­стовується аркушевий папір. Загальноприйнятими для га­зет є такі формати А2, A3, А4.

Основні реквізити газети наведені в таблиці 5.27.

Таблиця 5.27 Основні реквізити газети

№	Найменування реквізиту
1.	Зображення нагород(якщо є)
2.	Назва організації вищого рівня (якщо є)
3.	Назва виду документа(газета)
4.	Довідкові дані про організацію видавця
5.	Реєстраційний індекс
б.	Місце складання або видання
7.	Заголовок газети
8.	Дата та/або номер видання
9.	Текст, що поділяється на рубрики тощо.

Журнал як вид періодичного видання

Журнал — періодичне журнальне видання, що містить статті або реферати з різноманітних суспільно-політичних, наукових, виробничих та ін. питань, а також літературно-художні твори, що мають постійну рубрикацію, яка офі­ційно затверджена в даному виданні [4].

Перші журнальні видання (від французького слова «jor-nal» — щоденник) з'явилися в Західній Європі (у Відні та у Франкфурті- на-Майні) в 1615р.

Ідея створення першого літературного журналу належа­ла знову ж таки французу Теофрасту Ренодо, який опублікував у своєму «Bureau d'Adresse» реферати з літера­турних і наукових тем. Хронологічно першою організувала видання журналу родина паризького парламенту Дені де

Салло (1626-1669 p.p.), який випустив у світ «Journal des Savants» (1672 p.), першим юридичним часописом був «Journal du Polais», медичним — «Nouveless Deconvertes dans toutes les perties de la Medecine» (1679 p.), історико-літературний — «La Clet du Cabinet des Princes de J Europe» (1704-1706 pp.).

За майже 400 років свого існування періодичний жур­нальний друк значно виріс. Від ізольованих поодиноких органів він виріс до тисяч видань, що стали невід'ємною частиною сучасної культури. Навколо журнальних видань почали концентруватися політичні, літературні та наукові сили, посилювався їх вплив на громадське життя.

Традиційно журнальне видання виходить у вигляді бло­ку скріплених палітуркою аркушів друкованого матеріалу визначеного формату в обкладинці та з палітуркою. Спе­цифічні риси журналу як періодичного видання наведено нижче (схема 5.10).

Класифікація журнальних видань

Видова класифікація журналів базується на двох принци­пах:

1. читацькій адресі;

2. функціональному призначенні видань (таблиця 5.28).

Таблиця Ш Видова класифікація журналів

№	Ознака	Вид	Різновид
1.	За читацькою адресою	Для читачів-спеціалістів
		Для читачів -неспеціалістів
2.	За функціональним призначенням Иіивіозієм ст.	Суспільно-політичний
		Науковий	Науково-теоретичний науково-практичний науково-методичний
		Науково-популярний
		Виробничо-практичний
		Популярний
		Літературно-мистецький
		Реферативний	Журнальна або аркушева форма

За читацькою адресою розрізняють журнали, призна­чені читачам-спеціалістам та читачам-неспеціалістам, до­рослим та дітям. Наприклад, журнал «Секретарь-рефе-рент» відноситься до розряду професійних журналів,

призначений працівникам офісів, помічникам керівника, референтам.

За функціональним призначенням розрізняють сім видів журналів, які детально розглянуті в таблиці 5.29.

Таблиця 5.29

Класифікація журналів за функціональним призначенням

№	Вид	Характерні ознаки
1	2	3
1.	Суспільно-політичний	Журнал, що містить статті та матеріали з актуальної суспільно-політичної тематики, призначений для широкого кола читачів
2.	Науковий	Журнал, призначений науковим працівникам, містить статті та матеріали про теоретичні
	2^-±ї	дослідження прикладного характеру. Залежно від цільового призначення наукові журнали поділяють на науково-теоретичні, науково-практичні та науково-методичні. Такий вид журналів видається переважно академіями наук, університетами, окремими
		міністерствами. Ілюстрацій мало або у вигляді схем, графіків, таблиць
3.	Науково-популярний	Журнал, що містить статті та матеріали про теоретичні, експериментальні дослідження в галузі науки, культури та практичній діяльності з метою дати знання та самоосвіту. До цього виду відносяться й журнали для дітей. Функціональне призначення: формування наукового світобачення читача, його світогляду, популяризація досягнень науки та техніки. Ілюстровані фотографіями та малюнками

1	2	3
4.	Виробничо-	Журнал, що містить статті та матеріали з
	практичний	технології, техніки, економіки, організації виробництва або практичної діяльності,
		методичні розробки тощо. Призначений
		фахівцям окремо визначеної галузі діяльності.
		Відрізняється невеликим обсягом публікацій та їхвільним викладом, незалежно від типу, стилю, теми
5.	Популярний	Журнал, що містить статті та матеріали з питань
		культури, спорту, побуту тощо. Призначений
		широкому колу читачів. Структура й специфіка публікацій визначаються конкретною тематикою журналу. Матеріал подається у формі, яка легко сприймається та запам'ятовується читачами
6.	Літературно-	Журнал, що містить твори художньої
	художній	літератури, а також публіцистичні та критичні статті та матеріали
7.	Реферативний	Періодичне реферативне видання, офіційно затверджене у якості журналу, основний текст якого складається з переліку бібліографічних записів, що супроводжуються рефератами

За матеріальною конструкцією (структурою) журнал — тип видання, для якого є типовим великий формат, неве­ликі береги (поля), набір шрифтом одного кегля, малюн­ки, рухомі колонтитули, двошпальтові смуги (полоси). Ти­тульний аркуш не є обов'язковим елементом журналу. У деяких видах він взагалі відсутній. Усі журнали скріплюються обкладинкою, на якій обов'язково зазнача­ються вихідні дані видання.

Структура та основні реквізити журналу розглянуто в таблиці 5.30.

Таблиця 5.30 Структура та основні реквізити журналу

Таблиця 5.31 Видова класифікація бюлетенів

Визначені постійні елементи	Основні реквізити журналу
журналу	•
- заголовок журналу;	зображення нагород (якщо є);
заголовки рубрик;	назва організації вищого рівня
нумерація сторінок;	(ЯКЩ0!Є)}.
текстові матеріали, їх	назва виду документа (журнал);
заголовки;	- довідкові дані про організацію;
ілюстрації, рекламні	реєстраційний індекс;
матеріали;	місце складення або видання;
зміст;	- заголовки;
бібліографічні відомості;	- дата та номер;
реферат;	- тексти публікацій
- обкладинка;
палітурка тощо

Бюлетені, періодичні збірники, календарі та експрес-інформація

Бюлетень (фр. Bulletin, італ. Bulleting — записка, листок; bulla з піздн.лат. — документ із печаткою.) Бюлетень це — періодичне або продовжуване видання, що випускається оперативно, має ознаки журнального або газетного видан­ня, містить матеріали організації, яка його видає [4].

Періодичні бюлетені, як правило, мають постійну руб­рикацію. В окремих випадках бюлетені можуть випускати­ся протягом короткого часу, обмеженого періодом прове­дення певного заходу.

Видова класифікація бюлетенів за сукупністю ознак по­дана в таблиці 5.31.

За оформленням бюлетені майже не відрізняються від журналів.

№	Вид бюлетеня	Характерні ознаки
1.	Нормативний бюлетень	Бюлетень матеріалів нормативного, директивного чи інструктивного характеру, що видається, як правило, державним органом
2.	Довідковий бюлетень	Бюлетень довідкових матеріалів, розташованих у порядку, зручному для їхнього швидкого пошуку
3.	Бюлетень-хроніка	Бюлетень повідомлень щодо діяльності установи, яка його видає
4.	Бюлетень-таблиця	Бюлетень фактичних даних цифрового чи іншого характеру, відображених у вигляді таблиці
5.	Рекламний бюлетень	Бюлетень викладених у привабливій формі відомостей щодо виробів, послуг та заходів з метою створення попиту
6.	Бюлетень статистичний	Бюлетень-таблиця, змістом якої є оперативні статистичні дані, що характеризують певну сферу життя та діяльності суспільства

На відміну від журналів, бюлетені мають вузьке тема­тичне направлення, тобто присвячуються будь-якому, але чітко визначеному, колу питань (наприклад, бюлетень довідкових матеріалів щодо набору до різних вищих на­вчальних закладів України).

Збірник — видання, що містить ряд творів [4].

Періодичні збірники мають певну схожість із журнала-№ виходять регулярно, під єдиним заголовком, послі­довно, мають цифрове та хронологічне позначення, але не мають офіційного затвердження як журнал.

Традиційно періодичний збірник — це тип періодично­го видання, що містить ряд творів декількох авторів, інформаційні, наукові, художні та інші матеріали.

Календар — періодичне довідкове видання з послідов­ним переліком днів, тижнів, місяців даного року, а також з іншими відомостями різного характеру [4].

Перший друкований календар з'явився у 1448 р. Це був «Астрономічний календар» виготовлений Йоганом Гуттен-бергом. Він являв собою аркуш розміром 67x72 см і був настінним. В Україні перший аркушевий календар з'явив­ся у 1581 p., видрукований він був Острозькою друкарнею Івана Федорова.

Календарі можуть бути щорічними, щомісячними, що­тижневими. Віднесення календарів до періодичних видань є умовним. Періодичність виявляється лише у змісті чи структурі зазначеного видання: хронологічній послідо­вності викладу та охопленні певного чітко визначеного періоду, найчастіше року.

Класифікацію календарів відповідно до матеріальної конструкції показано в таблиці 5.32.

Таблиця 5.32 Класифікація календарів за матеріальною конструкцією

№	Вид календаря	Характерні ознаки
1.	Табель-календар	Аркушеве видання календаря-щорічника з переліком днів року, розташованих за місяцями у вигляді таблиці
2.	Відривний (перекидний) календар	Настінний (настільний) календар -щорічник, у якому для кожного дня, тижня чи місяця відведено окремі аркуші, що відривають (перекидають)
3.	Календар книжкового типу	Календар-щорічник, який випускається у вигляді книжкового видання, з матеріалами, підібраними відповідно до певної тематики і призначений певним категоріям читачів
4.	Календар знаменних дат	Календар-щорічник (щоквартальник, щомісячник, щотижневик) із вибірковим переліком днів року, пов'язаних із певними пам'ятними подіями та відомостями щодо цих подій

Календарі можуть випускатися у вигляді листівок, пла­катів чи книжного блоку. Вони можуть бути у вигляді ки­шенькового прямокутника, будиночка трикутної форми з підставкою знизу, настінного з пружинками чи без щих.

Характеристика окремих видів календарів подана в таб­лиці 5.33.

Таблиця 5.33 Класифікація каленлавів за (dodmoio

№	Найменування виду	Характеристика
1.	Кишень-	Стандартний розмір 70x100 мм. Друкується на
	ковий	матовому папері 250г/м2 або папері 280 г/м2.
	календар	Після ламінації відрізується від аркуша на спеціальному устаткуванні, куточки піддаються процедурі округлення
2.	Календар-	Формат — 210x297 мм в розкладеному вигляді.
	будиночок	Бувають двох типів: з перекидним календарним блоком на пружині; з календарною сіткою, віддрукованою на одній або обох сторонах будиночка, можливе місцеве лакування
3.	Настінний	Складається, як правило, з 14 аркушів формату A3
	календар	(297x420 мм) — обкладинка, підкладка й 12 аркушів внутрішнього блоку. У верхній частині
		робиться напівкругла вирубка під ригель, у якому закріплені круглі металеві пластини
4.	Квартальні	Складаються з постера (шапки) розміром 210x297
	календарі	мм, підкладки (480x297 мм) та календарного блоку
	на одну	розміром 450x297 мм. У постер уставляється
	пружину	металевий люверс, на якому й тримається квартальний блок
5.	Квартальні	Складається з постера, трьох підкладок і трьох
	календарі на	календарних блоків із форматом календарної
	три пружини	сторінки 150x297 мм. Постер і підкладки друкують на папері щільністю 300 г/м2 з макетів замовника і ламінують глянцевим матом 32 мкм за бажанням замовника
6.	Квартальні	На відміну від попереднього типу передбачається
	календарі на 3	встановлення годинникового механізму зі
	пружини з	стрілками на циферблаті (діаметр 250 мм-400мм).
	годинниками	Усі елементи проектуються згідно творчого задуму ' замовника, може додаватись рухомий курсор

Експрес-інформація — періодичне реферативне видання розширених та зведених рефератів актуальних опублікова­них зарубіжних матеріалів або неопублікованих вітчизня­них документів, призначене для оперативного інформу­вання фахівців [4].

Специфічні риси експрес-інформації наведено на схемі 5.11.

Схема 5.11 Специфічні риси експрес-інформації

Експрес-інформація відноситься до книжного видання й відображає однотипну інформацію.

ЩЦ Використані джерела та література до модуля 5

1. Про видавничу справу : закон України // Урядовий кур'єр. — 1997. — № 130-131. — 19 липня.

2. Про електронні документи та електронний документообіг : закон України // Урядовий кур'єр. - 2003. - № 119. - 2 липня.

3. Издания. Основньїе види. Терминьї и определения : ГОСТ 7.60-90. — Стандарти по библиотечному делу : сборник. — СПб.: Профессия, 2000. - С. 270-307.

4. Видання. Основні види: Терміни та визначення: ДСТУ 3017-95. — К.: Держстандарт України, 1998. — 47с.

5. Information and documentation - Statistics on the production and distribution of books, newspapers, periodicals and electronic pub­lications : ISO 9707:1991, [Electronic resourse] / TS 46/SC 8/WC 2. _ i99i. _ із p.

6. Злектронньїе издания: Основньїе види и вьіходньїе сведе-ния: Межгосударственньїй стандарт : ГОСТ 7.83-2001. — Минск : Межгосударственньїй совет по стандартизации, метро-логии и сертификаии, 2002. — 13 с.

7. Библиорафическая запись. Библиографическое описание злектронньїх ресурсов. Общие требования и правила составле-ния: Межгосударственньїй стандарт : ГОСТ 7.82-2001. — Минск: Межгосударственньїй совет по стандартизации, метро-логии и сертификации, 2001. — 23 с.

8. Антонечко І., Биркова О. Електронні ресурси як об'єкт ка­ талогізації: історія питання, термінологія, форматне забезпечен­ ня / І. Антонечко, О. Баркова // Бібліотечний вісник. — 2004.— № 2. - С. 11-22.

9. Антопольский А.Б. Електроннне издания : проблеми и ре- шения / А.Б. Антопольский, К.В. Вигурской // Информацнон- ньіе ресурси -1998. - № 1. - С. 19-23.

10. Баренбаум И.З. История книги / И. 3. Баренбаум. 2-е изд., испр. и доп.— М. : Книга,1984. — 248 с.

11. Баренбаум И.З. Книговедение и злектронная книга / И.З. Баренбаум // Книга: Исследования и материалн : Сб. 76. - М. | ТЕРРА, 1999,v- С. |г15.

12. Бем Д. Грядущее постиндустриальное общество: опит со- циального прогнозирования / Д. Бем. — М. : Academia, 2004.— 788 с.

13. Беловицкая А.А. Общее книговедение / А.А. Беловиц- кая. - М., 1987,-256 с.

14. Борхес Х.Л. О культе книг // Борхес X. Л. Проза разньїх лет : сборник. — М. : Радуга, 1989. — С.219-222.

15. Запаско Я. Початки українського друкарства / Я. Запас­ ко, О.Мацюк , В. Стасенко. — Л.: Центр Європи, 2000. — 222 с.

16. Ельников М.П. Книговедение как наука: от шестидесятнх к двухтьісячннх / М.П. Ельников // Книга: исследования и ма­ териалн: Сб.80.- М. : Наука, 2002.- С. 161-185.

17. Кушнаренко Н.М. Наукова обробка документів: підруч­ ник / Н.М» Кушнаренко, В.К. Удалова. — К. : Вікар, 2003. — 328 с.

18. Кестнер И. Иоганн Гутенберг : [пер. с нем.] / Кестнер - Львов, 1987. - 81 с.

19. Книга: Знциклопедия / Ред.кол. : Баренбаум И.Е., Бело­вицкая А.А., Говоров А.А. и др. ; Гл. ред. Жарков В. — М. : Большая Российская знциклопедия, 1999. — 800 с.

20. Куфаев М.Н. Проблеми философии книги : избранное / М,Н. Куфаев - М:, 1981. - 223 с.

21. Люблинский B.C. Подвиг Гутенберга/ B.C. Люблинский // Книга : исследования и материалн С6.80І ~М. : Наука, 2002. — С. 55-72.

22. Мак-Люен М. Галактика Гутанберга: сотворение человека печатной культурн / М. Мак-Люен. — Киев, 2003. — 432 с.

23. Плешкевич Е.А. О понятий «документ» в документоведе-нии и других науках / Е.А. Плешкевич // НТИ. — Сер.1. — 2004. - № 4.- С. 10-15.

24. Палеха Ю.І. Класифікація управлінських документів в ор­ ганізації / Ю.І. Палеха // Міжвід. зб.н.праць: Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. — Вип. 5. — С. 100—110.

25. Соколов А.В. Зволюция социальньгх коммуникаций / А.В. Соколов. — СПб., 1995. — 184 с.

26. Тимошик М. Переосмислити історію виникнення україн­ського друкованого слова спонукає книга Я.Запаска, О.Мацюка та В. Стасенка «Початки українського друкарства»/ М. Тимошик // Вісник кн. палати.— №7. — 2002. — С. 35—37.

27. Ткаченко О.А. Перші журнальні видання в Європі/О.А. Тка-ченко // Бібліотечний вісник. — №5. — 1999. — С.42—44.

28. Отле П. Трактат о документации // Отле П. Библиотека, библиография, документация: Избраннне трудн пионера ин- форматики / П.Отле : Рос. гос. б-ка ; Пер. с англ. и фр. Р.С.Ги- ляревского и др. ; Предисл., сост., коммент.Р.С.Гиляревского. — М. : ФАИР-ПРЕСС, ПАПІКОВ дом. - 2004. - 232 с.

29. Столяров Ю.Н. Стандартное определение документа нужда- ется в пересмотре / Ю.Н. Столяров // Документация в инфор- мационном обществе: унификация и стандартизация межведом- ственного и корпоративного документооборота : докл. и сообш. на 9-й Международной науч.-практ. конференции 5-6 декабря 2002 г. - Росархив, ВНИИДАД. - М., 2003.- С. 179- 184.

30. Швецова-Водка Г.М. Історичний розвиток значень понят­тя «документ» / Г.М. Швецова-Водка // Українська культура: минуле, сучасне та шляхи розвитку — Рівнен. держ. ін-т культу­ри. - К., 1997. - С. 182-187.

31. Швецова-Водка Г.Н. Книга и документ: соотношение по­нятий / Г.Н. Швецова-Водка // Книга : Исследования и мате­риалн. - М., 1994.- Сб. 68. - С. 19 -37.

32. Швецова-Водка Г.М. Типологія документа: навч. посіб. для студ. ін-тів культури / Г.М. Швецова-Водка — К. : Кн. па­ лата України, 1998. — 78 с.

33. Швецова-Водка Г.Н. Функциональная сущность и свой-ства книги / Г.Н. Швецова-Водка // Книга: Исследования и ма-териальї. - М., 1995.- С6.71. - С.69-96.

34. Шльїкова О.В. Феномен мультимедиа. Технологии зпохи злектронной культурн : монографія /О.В.Шльїкова — М. : МГУКИ, 2003. - 251 с.

35. Зггер 3. История книги от ее появлення до наших Бре­мен : [пер. с фр.] / З. ^Зггер. — СПб., 1900.

36. 9ко У. От Интернета к Гутенбергу / У. Зко // Общество и книга: от Гутенберга до Интернета.— М. : Традиция, 2000. — С. 275-279.

37. ISBD(ER): International Standard Bibliographic Description for Electronik Resources: REV. FOR the ISBD(CF). — Frankfurt at Main, 1996. - 109 p.

38. UNIMARK Manual: Bibliographic Format 1994 [Elektronik resourse] / International Federation of Library Associatoins and Insti­ tutions. — Latest REVISION: 6 April 2000. — Way of access: URL. : http://www.ifla.Org/VI/3/pl996-l/sec-uni.htm. — Title from the screen.

Питання для модульного контролю

1. Дайте визначення поняття «видання» за різними інформаційними джерелами.

2. Назвіть загальні для документа взагалі та видання як виду документа класифікаційні ознаки.

3. Що являє собою типологічна класифікація видань?

4. Визначте характерні особливості періодичних видань.

5. Назвіть та проаналізуйте специфічні особливості різних видів періодичних видань.

6. Дайте аналіз структурі та реквізитам газет та жур­налів.

7. Визначте характерні особливості продовжуваних ви­дань.

8. Дайте характеристику основним типологічним ознакам електронних ресурсів.

9. Охарактеризуйте основні етапи розвитку книги.

10. Поясніть документологічний та книгознавчий підхо­ ди до визначення поняття «книга».

11. Поясніть Ваше розуміння книги як виду медіатехнол огій.

Завдання для модульного контролю

Гни і

1. Запропонуйте власну схему класифікації видань за формально—видавничими ознаками.

2. Підготуйте класифікацію видань за ступенем аналіти-ко-синтетичної переробки інформації.

3. Проаналізуйте запропоновані документи.

Зміст та послідовність виконання завдання №3:

а) зробити бібліографічний опис документів у відпо­ відності з діючими в Україні стандартами;

б) скласти анотації документів;

в) упорядкувати документи за такою схемою: 1. Визначте вид документа:

1. За характером знакових засобів.

2. За вмістом запису інформації.

3. За призначеністю до сприйняття.

4. За каналом сприйняття.

5. За ступенем розповсюдження.

6. За способом документування.

7. За рівнем узагальнення інформації.

8. За матеріальним носієм інформації.

1.9 За матеріальною конструкцією.

10. 

    За регулярністю видання.

11. За часом появи у світ.

12. За місцем виникнення. 2. Визначте типи видання:

1. За цільовим призначенням.

2. За матеріальною конструкцією.

3. За структурою.

4. За періодичністю.

5. За об'ємом.

6. За складом основного тексту.

7. За аналітико-синтетичною переробкою інформації.

2.8 За інформаційними знаками.

г) Створіть таблицю порівняння основних кла­сифікаційних ознак традиційних та електронних видань (завдання виконується на основі таких документів: ГОСТ 7.83-2001 та ДСТУ 3017-94).

ІКОНІЧНІ ТА ІДЕОГРАФІЧНІ ДОКУМЕНТИ

модуль б,^г^^;^^§0{іЩ^Щ^^|Щщ^іа

вЦ Перелік змістових модулів:

ЗМ 23. Картографічні документи.

ЗМ 24. Музичні документи.

ЗМ 25. Ізографічні документи.

ЗМ 26. Аудіовізуальні документи.

Ключові слова: іконографічний документ, ідеографічний документ, картографічний документ, картографічні знаки, картографія, картографічна генералізація, карта, атлас, глобус; музичний документ, нотний документ. Ізографічний документ. Аудіовізуальний твір, аудіовізуальний документ, фонодокумент, фотодокумент, кінодокумент.

Основні поняття модуля

Особливе місце серед розмаїття документів посідає гру­па ідеографічних та іконічних (іконографічних) доку­ментів, які умовно називаються «нетекстові». їх нерідко також називають невербальними [14]. Класифікацію зазначених документів показано на схемі 6.1.

Ідеографічні документи — ц§і перш за все, картографічні та музичні документи.

Ідеографічний документ — один з «найстаріших» за віком видів документів. Виділяється він за формою інфор­маційних знаків, тобто містить інформацію, що вира­жається за допомогою знаків-символів.

У основу класифікації ідеографічних документів покла­дено знакову природу фіксації інформації.

Картографічний документ — це вид ідеографічного до­кумента, що містить картографічні зображення — рисун­ки земної поверхні, які відображають уявлення людей про оточуючий простір свого існування.

Музичний документ — це музична інформація, зафіксо­вана спеціальним чином на матеріальному носієві у ви­гляді графічних знаків в системі нотації для процесів збе­реження або передавання в часі та просторі.

Іконографічний документ — документ, зображення на якому схоже із тим предметом чи явищем, що передає. Ці документи поділяються на ізографічні та аудіовізуальні.

Ізографічний документ містить інформацію, виражену за допомогою зображення якого-небудь об'єкта (одного або декількох).

Аудіовізуальний документ, або, як ще називають фахів­ці, — кінофотофонодокумент — містить образну, звукову та образно звукову інформацію, яка відтворюється за допомо­гою спеціальних технічних засобів (діаскоп, епідіаскоп, фільмоскоп, кінопроектор, магнітофон, програвач, мульти­медійний пристрій тощо).

Кінодокумент — документ, зміст якого зафіксовано за до­помогою кінематографічних засобів і представлено у вигляді послідовно розташованих зображень.

Фотодокумент — документ, зміст якого зафіксовано у вигляді окремих фотозображень.

Фонодокумент — документ, зміст якого зафіксовано будь-якою системою звукозапису.

ЗМ 23. Картографічні документи

Коло питань: Картографічний документ: історія розвит­ку. Характеристика та класифікація картографічних доку­ментів. Карта як один із видів картографічних документів. Властивості та принципи класифікації карт.

Картографічний документ: історія розвитку

Історія картографування нараховує не одне тисячоліття. Шлях картографування з глибокої давнини до наших днів — це шлях від образних схематичних ескізів, що з'явилися ще до зародження писемності, й до сучасної картографії.

Еволюційний шлях розвитку картографічних документів показано в таблиці 6.1.

Таблиця 6.1 Еволюція розвитку картографічного документа

№	Вікові	Характерні ознаки	АВТОр	примітка
періоду	межі	періоду
1	2	3	4	5
І	IV тис. до н.е.	Перші картографічні малюнки, виконані на глиняних табличках.		Аккад
	Іст. до	Розвиток астрономії,	Гекатей	Стародавня
	н.е.	введення в науковий обіг термінів "пара­лелі" й "меридіани",	Мілетський	Греція
	(194-	Перше використання	Ератосфен	Стародавня
	176 рр. до н.е.)	картографічної проекції		Греція
		Широке застосування
		карт для задоволення практичних потреб (створення дорожніх карт), для налаго-

1	2	3	4	5
		дасення транспортних зв'язків із сусідніми
		країнами. Вихід праці "Керів­ництво з географії", де було системати­зовано матеріал для побудови 27 загаль­них карт світу і 26 часткових карт Землі	Клавдій Птолемей (90-168 pp. н. є.)	Стародавній Рим
II	XV-XVI ст.	Поява першої друко­ваної карти (1472р.). Створення першого глобуса (1492р.) Поява карт окремих областей і країн, створених в результаті	М. Бехайм	Німеччина
		зйомок на місцевості. Складання зібрань карт. Публікація першого зібрання карт "Огляд земної кулі". Уперше названо (а пізніше й видано) зібрання карт -"атлас"	Авраам Артемій Г.Менкатор	Нідерланди Іспанія
III	XVII -XIX ст.	Винайдення зорової труби (1609р.). Розробка перших	Галілео Галілей	Італія
		температурних вимі­рів засобом тріангу­ляції. Винахід мензули (дав можливість	Сібеліус	Голландія
		проведення більш
		точних градусних вимірювань). Складання точних географічних карт на геодезичній основі

1	2	3	4	5
		Створення топогра­фічних карт методом	ап сі кнн5»д
		штрихів, а пізніше горизонталей. Розвиток тематичної	ЩІ
		картографії
IV	XX-	Розвиток комплек-
	поч. XXI ст.	сного картографуван­ня, теорії картографії й організація	tKXVBH'dKVTU	'O'OiqoffT-
		наукових досліджень. Удосконалення методів, засобів виго­товлення й застосу-	68ТЗ.ШНШСШ гнаопрт ,<	ї оіониф8<г
		вання карт, поліп-		oeoj
		шення якості друку	.НОЗІ"	6; 3»HPft«»
		карт; запровадження в науковий процес картографування	.МУГЛі:
		космічних фотозображень	G'jTXStlB	'і ігКії і s^rx "3

Характеристика та класифікація картографічних документів

Картографічні документи виділяються з масиву доку­ментів за формою умовних інформаційних знаків, якими закріплюється інформація.

Картографічні знаки — умовні уніфіковані позначки, що використовуються з метою створення картографічних зоб­ражень.

Картографічні умовні позначки збагачують зображення. Вони дозволяють передавати кількісні і якісні характерис­тики об'єктів (наприклад, указувати ширину І-жїсть по» криття автодоріг, прохідність боліт); відображати об'єкти, недосяжні зору людини (рельєф дна океану^удову земної

кори на великі^.глибині); можуть наочно показати навіть те, що не сприймається органами чуття (магнітні коливан­ня, аномалії сил тяжіння), передати динаміку процесів, їх хід і переміщення в просторі (атмосферні вихрі, міграції населення).

Дослідженням і розробкою картографічних документів, вивченням їх сутності, різновидів, систем, форми, окремих елементів, символів, особливостей оформлення і створення, виробництвом і використанням займається картографія — спеціальна галузь науки, техніки і виробництва [2].

Створюються картографічні документи в процесі карто­графічного виробництва. Під цим поняттям розуміють таке виробництво, головним завданням якого є вироблення в картографічній проекції зображення — зменшеного та част­ково узагальненого зображення поверхні Землі, астро­номічних небесних тіл чи небесного простору за умови виз­начення їх в окремій системі умовних знаків чи знакових систем.

Специфічні характеристики картографічних документів подано на схемі 6.2.

Об'єкти та явища, що відображає картографічний доку­мент, мають важливу ознаку — географічну точність. Ви­являється вона в зменшенні того місця, що розташоване в дійсності, зі збереженням пропорційності розмірів та відношень до різних об'єктів просторового розміщення. Для цього використовують ті чи інші математичні зобра­ження, що отримали назву картографічних проекцій. Саме ці математичні способи й закріплюють достеменну функціональну залежність між географічним положенням і прямокутниками координат цих точок на площині (карті).

Оскільки всі об'єкти неможливо показати на обмеженій площі карти, виникає необхідність їх відбору. Відбір та уза­гальнення в картографічному документі зображуваних об'єктів, виокремлення їх головних типових рис та характер­них особливостей називається картографічною гене­ралізацією. Генералізованість — важлива ознака будь-якого картографічного документа. Навіть на найбільш широкомас­штабній карті зображення генералізоване, оскільки немож­ливо показати об'єкти зі всіма подробицями та деталями. Ге­нералізація визначається кількома факторами:

• масштабом картографічного документа;

• призначенням, тематикою та особливостями зобра­жуваної території [5].

Відображення дійсності в картографічних документах засновано на системному підході, за якого картографічні явища розглядаються як геосистеми, тобто територіальні, природні та соціально-економічні комплекси різного ран­гу й просторового розміщення, чи як елементи.

За структурою й матеріальною конструкцією розріз­няють три види картографічних видань: карти, атласи, глобуси. Останні до видань відносять досить умовно, тому що це не друкований, а об'ємний документ.

Характеристика виділених видів картографічних доку­ментів подана в таблиці 6.2.

Таблиця 6.2 Класифікація картографічних документів за матеріальною конструкцією

№	Ввд документа	Загальна характеристика документа
1.	Карта	Картографічний документ, побудо­ваний в картографічній проекції;
		зменшене, узагальнене зображення
		поверхні Землі, іншого небесного тіла або позаземного простору, яке
		показує розташовані на них об'єкти у визначеній системі картографічних умовних знаків
2.	Атлас	Картографічний документ, що
		передає зображення різних об'єктів (карти, креслення, малюнки та ін.), який пропонується для навчання або практичного використання
3.	Глобус	Картографічний документ у формі кулі - модель Землі з картогра­фічним зображенням її поверхні

Карта як один із видів картографічних документів

Термін «карта» з'явився в епоху Відродження, до цього вживалися слова «tabula» чи «descriptionis» (зображення). Походить цей термін від латинського «ctarta» (лист, папір).

У Росії карта спочатку називалась «кресленням», що оз­начало зображення місцевості рисами, кресленнями. Ли­ше в часи Петра І з'явився термін «ландкарти», а згодом «карти». У Тлумачному словнику В. Даля (1881 р.) карта визначається саме як «креслення якої-небудь частини землі, моря, небесної цілини».

Міжнародний багатомовний словник технічних термінів картографії (1973 р.) дає визначення карти як «зменшеного, узагальненого зображення поверхні Землі, інших небесних тіл чи небесної сфери, побудованої згідно математичного закону про площини, і показує методом умовних знаків розміщення й властивості об'єктів, пов'язаних з цими поверхнями» [21].

Вітчизняні державні стандарти, енциклопедичні видання, довідники та підручники з картографії містять декілька інших трактувань, хоча часто вони різняться лише ре­дакційно, акцентуючи увагу на тих чи інших властивостях картографічного зображення. Із виникненням нових видів карт, наприклад, електронних зображень на екранах моні­торів, пропонується ввести нове визначення з урахуванням нових властивостей та особливостей даних документів.

Основні властивості карти як картографічного докумен­та розкрито на схемі 6.3.

Незважаючи на саме визначення карти, важливим фак­тором у дослідженні цього виду документа є безпосередньо самі його елементи.

Елементи карти — це її складові частини, уключаючи саме картографічне зображення, легенду, рамкове оформ­лення, допоміжне оснащення тощо.

Характеристика основних елементів карти, як основного виду картографічного документа, наведена в таблиці 6.3.

Таблиця 6.3 Композиційні елементи карти

№	Назва елементу	Загальна характеристика
1.	Картографічне зображення	Зміст карти, сукупність відомостей про об'єкти і явища, їх розміщення, властивості, взаємозв'язки, динаміку
2.	Легенда	Система використаних на карті умовних позначок і текстових пояснень до них
і.	Рамкове оформлення	Взаємне розташування в межах рамки самого зображення території, назва
		карти, легенди додаткових карт та інших
	ом	даних
4.	Допоміжне оснащення	Різноманітні картометричні графіки (наприклад, на топографічній карті розміщують шкалу крутизни для
		визначення кутів нахилу схилів), схеми вивчення території й використання
		матеріалів, різноманітні довідкові
		відомості, карти-вирізки, фотографії, діаграми, графіки, профілі, текстові й цифрові дані

Властивості та принципи класифікації карт

Для того, щоб орієнтуватись у величезному масиві карт будь-яких видів, типів і змісту, виданих в різні часи й у різних країнах світу, не­ обхідно вміти їх класифіку- **» : *|* f *щШ& Т р*4 вати й упорядковувати. ■- j

Класифікації необхідні Г ^ * . * f , *- ,„ * для інвентаризації та збере- _в ~у~ ...' '~X .„"'.', -;,-' - ження карт, складання' ' - * * ** ; j. -^r- -• • * /-"*"' списків і каталогів, прове- *'* '', ' . "

дення наукової системати- *"" "*"**"* ^^^^^ЖГ™* *""

зації й пошуку карт, ство- *Й* ^' .*•& ?

рення банків даних і 1 ^^^Т FІ

картографічних інформаційно-довідкових систем.

У якості основи для класифікації припустимо обрати будь-яку властивість карти: масштаб, тематику, епоху створення, мову, метод графічного оформлення та видан­ня карти тощо.

Традиційно карти класифікують за такими ознаками:

. .

масштабом

просторовим охопленням

і 1

змістом Характеристика основних видів карт подана в таблиці 6.4.

ЯЩіблиця 6.4 Видова класифікація карт

№	Ознака класифікації	Вид	Характеристика
1.	За масштабом	Плани
		великомасштабні	1:5 000 і більше;
		середньо мас­штабні	1:10 000 -1: 200 000; 1:200 000 дї:'1 000 000;
		дрібномасштабні	дрібніше 1:1 000 000
2.	За	Сонячної системи;	Класифікація карт за
	просторовим	Землі; півкуль;	просторовим охопленням
	охопленням	материків і	частіше використовується
	(по території)	океанів; країн, регіонів тощо	в картосховищах і бібліотеках
3.	За змістом	Загально-	Карти, які відображають
		географічні	сукупність елементів місцевості, мають
			універсальне багато-
			цільове застосування: для
			вивчення території, орієнтування на
			місцевості, вирішення науково -практичних задач тощо
		Тематичні	Найбільш широка й
			різноманітна категорія
	й,».і-й-_;		карт природних і суспільних (соціальних і економічних) явищ, їх
			комплексів. Зміст карт визначає ту чи іншу
			конкретну тему
		Спеціальні	Призначені для вирішення специфічних
			завдань чи розраховані на
			певних користувачів: карти навчальні,
			агітаційно -просвітницькі, екскурсійні, спортивні тощо

Атлас — це цілісний! ^gjjfcfe^v ' *t#^?*^:™%X

кодексовий картографія- ,jBpf ^|k\ ! ' j Й І h ний документ, який міс- 'Щ*№ І'СОІ і^^^^^^Ж тить зображення різних '^ж^Г^ЯВ' ' .-.'У-^!-

об'єктів, що пропонують- '^В^З&Ш' ^уЯадЙ^Т^ ся для навчання та прак- ^^|^^^ ^^Kf^S^ тичного використання. | -—- | ^^g>-^

Подібно до карт, атласи класифікують:

,-_{ят за} просторовим охопленням (атласи планет, конти­нентів, великих географічних регіонів, держав, республік, адміністративних районів, міст);

— за змістом (геологічні, кліматичні тощо);

• за призначенням (довідкові, комплексні нуково-довідкові, популярні, навчальні, туристичні, дорожні тощо);

• за форматом (великі, середні та малі або кишень­кові).

доцзтш

Глобус (від лат. «globus — шар») — *ШкЖ^Ль^

об'ємний картографічний документ у ^ ^%

вигляді кулі — моделі Землі з карто- » ***'*•-.'.' \\ графічним зображенням її поверхні. _ш£. ... ' %

У глобусах, так само як і в картах, X;- Ч .; _: І використовують картографічні знаки .^V }Ш.

і генералізацію. Земна поверхня , /Л

відображається в її ортогональній .^г

проекції на шар. ^щр^^р-

Класифікація глобусів також подібна до класифікації карт. їх поділяють на загальногео-графічні та тематичні. Масштаб глобусів досить дрібний:

1 : 3000000 — 1 : 30000000, але можливі екземпляри з розмірами до 1 : 100000000 та більше.