2. Міжнародні договори, їх умови та наслідки.

Великого значення у державотворенні набули двосторонні та кілька сторонні договори укладені гетьманами, які намагалися, виходячи із особистого бачення майбутнього України, відстоювати суверенність чи автономію козацької держави у складних геополітичних процесах середини ХVІІ ст. Так, важливими для розуміння міжнародної політики, яка впливала на внутрішні події в країні були наступні угоди:

Зборівська угода (1649). Замість незалежної держави Хмельницький відвоював лише автономію для козацької України в межах Речі Посполитої. До козацької автономії відносились – Брацлавське, Київське та Чернігівське воєводства. Чисельність козацького реєстру встановлювалась в 40 тис. чол. Однак шляхта отримала право повертатися до своїх маєтків, селяни та міщани мали виконувати повинності як і раніше у тій території, яка не була під гетьманським правлінням. Питання скасування Брестської церковної унії відтягувалося.

Білоцерківський договір (1651). Козацький реєстр скорочувався вдвічі, а підпорядкована Б. Хмельницькому територія обмежувалася лише Київським воєводством. Пани почали повертатися в маєтки, а польська адміністрація розправлялася з непокірними селянами.

Березневі статті (1654). Ця україно-російська угода передбачала цілковите збереження за козацькою Україною витворених форм правління й устрою інституцій політичної влади, території, судочинства, армії (60 тис. реєстрових козаків), фінансової системи, територіально-адміністративного поділу, нової моделі соціально-економічних відносин, цілковитої незалежності в проведенні внутрішньої політики. Суверенітет України частково обмежувався в царині зовнішньополітичної діяльності (з Річчю Посполитою та Портою) і обов’язком виплачувати данину до московської скарбниці. За своїми формально-правовими ознаками договір нагадував акт про встановлення відносин номінальної протекції, але за змістом найімовірніше передбачав створення під верховенством корони Романових конфедеративного союзу, спрямованого проти зовнішнього ворога.

Гадяцький договір (1658) характеризувався відсутністю чіткої фіксації волевиявлення обох сторін Польщі та України. Існує кілька екземплярів договору, що різняться між собою та ще й за підписом тільки І.Виговського. Умови: Руське князівство очолював гетьман (пожиттєво), по смерті – українці б обирали 4 претенденти, з яких король призначав гетьмана. Створювались за польським зразком органи влади, відновлювався дореволюційний адміністративно-територіальний устрій. Руське князівство позбавлялося права проведення самостійної зовнішньої політики. Збройні сили становили 60 тис. козаків та 10 тис. найманців. Що року від кожного полку по 100 осіб отримували шляхетство. Визнавалася свобода віросповідання, гарантувалися права православної церкви, відкривалося б 2 академії; школи та друкарні – без обмежень.

Переяславські статті (1659) – укладені Ю.Хмельницьким з Московським царем переносили характер українсько-московських відносин зі сфери конфедеративного союзу у площину обмеженої автономії України у складі Росії. Умови – переобрання гетьмана без дозволу царя заборонялося, на обох берегах Дніпра залишалося по одному судді, осавулі та писарю. Обмежувалися права гетьмана. Заборонялись зносини з іншими країнами. Російські воєводи разом з залогами було розквартировано у полкових містах. Київська митрополія підпорядковувалась московському патріарху тощо.