Тема 4. Українська національна (козацько-гетьманська) держава: суспільно-правовий устрій (іі пол. Xvіі – кін. Xvііі ст.). План:

1. Національна революція середини XVІІ ст.: перебіг подій.

2. Міжнародні договори, їх умови та наслідки.

3. Політичний лад, адміністративний устрій та військова організація української козацько-гетьманської держави.

4. Джерела права і судочинство. Конституція П.Орлика.

5. Руйнація державності та втрата автономії України (ХVІІ-XVІІІ ст.).

1. Національна революція середини xvіі ст.: перебіг подій.

Політика польського уряду та шляхти, яка була направлена на ліквідацію козацтва як стану, переслідування православної віри, зловживання і здирства з боку місцевої адміністрації та орендарів в 40-х рр. ХVІІ ст. викликала особливо гостре невдоволення серед козацтва. Набутий ним у попередніх повстаннях досвід було використано в ході Визвольної війни – національної революції, що почалася в січні 1648 р. на Запорозькій Січі.

Вчені Інституту історії НАН України пропонують новій підхід до оцінки Визвольної війни, називаючи її – національною революцією. Чому? По-перше, повстале козацтво виступало на захист “прав та вольностей руського народу” й започатковувало розвиток державної ідеї у формі надання певного політичного статусу Південному регіонові. По-друге, у національно-релігійній сфері козацтво стало борцем за відродження православної віри, збереження мови й освіти, виступило проти етнічних чисток, національної ерозії та дезінтеграції у Польщі. По-третє, у соціально-економічній сфері відносно вільне населення Півдня було носієм якісно нового типу суспільних та виробничих відносин та господарства, за суттю фермерського, і це одна з головних причин революційного вибуху 1648 р. І останнє, у психологічній сфері закріпачення вело до втрати свободи, а українське населення як індивідуально, так і у груповому смислі боролося за самозбереження, власність, успадковані здібності тощо. Наведемо періодизацію цієї революції:

1. (лютий 1648 – червень 1652 рр.) – витворена на хвилі розмаху національно-визвольної та соціальної боротьби, Українська держава де-факто виборює свою незалежність. Селянська війна ліквідовує дореволюційні феодальні відносини на селі.

2. (червень 1652 – серпень 1657 рр.) – погіршення геополітичного становища козацької України, пошуки союзників з метою розгрому Речі Посполитої та об’єднання українських земель. У політичному розвитку – тенденція до утвердження спадкового гетьманату.

3. (вересень 1657 – червень 1663 рр.) – різке загострення соціально-політичної боротьби у вигляді громадянської війни та розкол України на два гетьманства.

4. (липень 1663 – червень 1668 рр.) – ознаменувався намаганням польського та російського урядів поділити Українську державу та боротьбою національних сил за збереження її єдності.

5. (липень 1668 – вересень 1676 рр.) – загострення політичної боротьби, посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи козацької України, ліквідація державних інституцій на Правобережжі й поразка революції.

Революція має історичне значення, яке полягає у тому, що сформувала нову політичну еліту, яка захищала національні інтереси. Збагатила традиції боротьби проти національного, релігійного та соціального гноблення. Привела до творення української національної держави та національної державної ідеї, розвитку національної свідомості. Зумовила закріплення за утвореною державою назви “Україна”, а за народом – “український народ”. Сприяла розвитку усної народної творчості, історичної науки (літописання), літератури тощо.

Перебіг історичних подій. Повстання очолив Б.Хмельницький, якого козаки обрали гетьманом. Аби урівняти сили з могутнім польським військом і забезпечити тили, Б. Хмельницький уклав союз із Кримським ханством. У квітні 1648 р. до запорожців приєдналися реєстровці. У перших битвах під Жовтими Водами і Корсунем гетьман повністю знищив наявні в Україні польські війська. Після цього він закликав до повстання українських і білоруських селян. У визволених місцевостях було скасовано попередній адміністративно-територіальний поділ і створено полковий устрій з новими органами управління і суду. Почала народжуватися Українська козацька держава.

Король надіслав нове військо, але Б. Хмельницький у вересні 1648 р. розгромив його у битві під Пилявцями, після чого обложив польську фортецю Замостя. Спалах епідемії чуми змусив його повернутися в Україну. В грудні 1648 р. гетьман урочисто в’їхав у Київ. По всій Україні відбувалося покозачення селян. Кріпосницькі відносини були зметені народною війною.

У серпні 1649 р. відбулася Зборівська битва. Поляки були знову розгромлені, але їм вдалося привернути на свій бік хана Іслам-Гірея ІІІ. Це змусило гетьмана почати переговори, які завершилися Зборівським договором 1649 р. Однак, він не задовольнив жодну з сторін.

На початку 1651 р. величезне польське військо вдерлося на Правобережжя. У червні сталася вирішальна битва під Берестечком. Кримський хан, не бажаючи цілковитого розгрому польського війська і посилення України, покинув поле бою і силою затримав при собі Б. Хмельницького. Командування козаками взяв на себе І.Богун. Козацьке військо зазнало тяжкої поразки і відступило. Після цього литовська армія Я. Радзивілла зайняла Київ. Гетьман змушений був укласти 1651 р. Білоцерківський договір.

Навесні 1652 р. Б. Хмельницький зустрівся з 30-тисячним польським військом під Батогом і вщент розгромив його. Але гетьман розумів, що без сильного союзника війни не виграти. Таким союзником, як він вважав, міг стати російський цар. Листування про військовий союз гетьман вів з Москвою починаючи з 1648 р.

Восени 1653 р. війська гетьмана і татари оточили під Жванцем 60-тисячне військо польського короля Яна Казимира. Довідавшись про рішення російського Земського собору погодитися на приєднання України і оголосити війну Речі Посполитій, король не прийняв бою, а хан знову уклав з поляками перемир’я. Б.Хмельницький відвів полки і в січні 1654 р. поїхав до Переяслава на зустріч з російським посольством. Тут відбулася Переяславська рада, на якій було ухвалено ввійти під протекторат російського царя. Правове й політичне становище України було визначене підписаними у Москві “Березневими статтями” 1654 р.

Воєнні дії між Росією та Україною і Польщею відбувалися з перемінним успіхом. Улітку 1655 р. Річ Посполита втягнулася у війну зі Швецією. Б.Хмельницький почав домовлятися із шведським урядом про спільні дії на території Польщі. Проте в 1656 р. Швеція напала й на Росію. Гетьман опинився у складному становищі, будучи одночасно васалом царя і союзником шведського короля. Тим часом Польща уклала з Росією перемир’я, про яке Б.Хмельницький дізнався лише згодом. Здійснений козаками похід у Польщу закінчився провалом. У вересні 1657 р. тяжко хворий гетьман помер.

Наступником Б.Хмельницького спочатку став його син Юрій, якого скоро замінив І.Виговський. У цей час почала виявляти себе загарбницька політика Москви щодо України. Прагнучи звільнитися з-під царської залежності, Виговський почав переговори з польським урядом про майбутнє України. Укладений ним Гадяцький договір 1658 р. передбачав перетворення Речі Посполитої на триєдину державу, в якій Велике князівство Литовське і Руське князівство (Україна) мали б автономний статус.

Гетьманові вдалося завдати під Конотопом нищівної поразки 150-тисячній царській армії князя О.Трубецького, але результатом перемоги він не скористався. Неочікувана орієнтація на Польщу викликала серед козаків сильну опозицію. Виговський змушений був тікати до Польщі. Козацька старшина повернула гетьманську булаву Ю.Хмельницькому. У таборі О.Трубецького, який з’явився з новою армією, він підписав Переяславські статті 1659 р., якими істотно обмежувалася самостійність України.

Восени 1660 р. польська армія знову вторглася в Україну. Після перших поразок Ю.Хмельницький уклав з польським урядом Слободищівський трактат, який повертав Україну під владу короля. Фактично ж українські землі були розідрані навпіл. На Правобережжі, де отаборилися польські війська, гетьманом до 1663 р. залишався Ю.Хмельницький, потім його змінив П.Тетеря. На Лівобережжі, де розміщувалися царські залоги, гетьманом на “Чорній раді” у червні 1663 р. було проголошено І.Брюховецького, який жорстоко розправився з лівобережними полковниками. “Чорна рада”, козацька – скликана та підготовлена претендентами на гетьманську булаву – наказним гетьманом Я.Сомком, запорозьким гетьманом І.Брюховецьким та ніжинським полковником В.Золотаренком. На раді зіткнулися політичні програми та інтереси заможних верств козацтва, соціальних низів українського суспільства та проявилась неконструктивна роль верхівки духовенства, що часто виступала провідником промосковської політики. “Чорна рада” поклала край громадянській війні 1658-1663рр., але її наслідки були трагічними. По-перше, було породжено проблему територіальної цілісності. По-друге, створено сприятливі умови для реалізації планів Московії та Речі Посполитої.

Владу лівобережного гетьмана сильно обмежив створений у грудні 1662 р. Малоросійський приказ. Брюховецький змушений був підписати “Московські статті” 1665 р., які посилювали адміністративну і фінансову залежність України від російського уряду.

Фактичний поділ України закріпився “Андрусівським перемир’ям” 1667 р. між Росією і Польщею. Без відома української сторони царські дипломати віддали Правобережжя (без Києва) Польщі. Після смерті Брюховецького лівобережним гетьманом у 1668 р. став Д.Многогрішний. А в 1672-1687 рр. гетьманував І.Самойлович.

На Правобережжі П.Тетеря займався придушенням селянських повстань, поки остаточно не втратив козацьку підтримку. У 1665 р. гетьманом став П.Дорошенко, який оголосив про свій намір об’єднати всю Україну. Після “Андрусівського перемир’я”, про яке Дорошенко дізнався лише згодом, він відмовився від орієнтації на Польщу і взяв бік турецького султана. Скориставшись підтримкою Туреччини, він зайняв Лівобережжя і у 1668 р. проголосив себе гетьманом усієї України. Проте цей успіх виявився ефемерним. У 1672 р., коли Туреччина пішла війною на Річ Посполиту, гетьман змушений був допомагати їй у загарбанні Поділля. У 1676 р. Дорошенко воював з царським військом Г. Ромодановського і козацькими полками гетьмана І.Самойловича. Він зазнав невдачі і був відправлений до Росії. Ця подія стала останнім політичним актом Національної революції, яка власне й завершилася поразкою. Сучасні історики Інституту історії НАН України “вважають, що за своїми масштабами, змістом, формами, характером і метою боротьби, якісними змінами, що відбувались у політичному та суспільно-економічному й духовному житті суспільства подія, що розпочалася у 1648 р. знаменувала собою Українську національну революцію близьку до революції у Нідерландах 1566-1609 рр.”.

Щодо хронологічних меж революції також змінилися підходи. В радянській історіографії 50-80-х рр. панував погляд, що Визвольна війна тривала протягом 1648-1657 рр. На нашу думку, зі смертю гетьмана Б.Хмельницького у 1657 р. боротьба народу не припинилася, а навіть прийняла більш складніші прояви. Лише ліквідація державних інституцій на Правобережжі й зречення від влади П.Дорошенка у вересні 1676 р. ознаменували завершення революції.