3. Стан та розвиток права іх-хіі ст., “Руська правда” та інші джерела права.

З виникненням Київської Русі виникає система писаного права. Про це свідчать ранішні пам'ятки права  договори Русі з Візантією. На початок X ст. було створено збірник законів  “Статут” і “Закон руський” (прототип “Руської Правди”, на основі якого велося судочинство. Він датується добою правління князя Олега. Додатком до цих збірок законів були “Статути” та “уроки” княгині Ольги і “Статут Земляний” кн. Володимира.

Важливим періодом у розвитку права Київської Русі була доба княжіння Ольги, яка в 946-947 pp. провела адміністративно-судові реформи, які полягали в узаконенні системи погостів  адміністративних, фінансових і судових центрів, у нормуванні повинностей і у виданні “уроків” та “статутів”, якими керувалися при стягненні данини і чинили суд.

Пам'яткою права доби Київської Русі є «Руська Правда»  перший відомий нам кодифікований збірник юридичних норм українського народу. «Руська Правда» складається із двох частин: Правди Ярослава (1015-1016 pp.) та Правди Ярославичів (1072 p.), або Коротка і Поширена Правди.

Правда Ярослава складається із трьох частин: 1) стаття про вбивство (ст.1); 2) статті про поранення і образу (ст.ст. 2-10); 3) статті про порушення права власності (ст.ст. 11-18). Ця Правда є неповним джерелом з історії українського права початку XI ст. У ньому відсутні деякі норми права, наприклад, про правове становище челяді, норми спадкового права, які існували до XI ст. Правда Ярослава говорить про право власності, але не говорить про власність на землю і про правове становище залежного населення.

Якщо за статутами княгині Ольга правові норми вироблялися на базі звичаєвого права, то за Ярослава, коли феодальні відносини набули широкого розвитку, починає проходити зворотній процес: феодальне право починає впливати на звичай, розкладаючи і пристосовуючи його до нових соціальних відносин. Розвивається процес захоплення феодалами селянських і вільних земель.

Правда Ярославичів виникла за умов подальшого розвитку феодальних відносин і загострення класової боротьби. Створення Правди Ярославичів було відповіддю на повстання 60-70-х pp. XI ст.

Особливо загострилися соціальні відносини на початку XII ст. У 1113 р. розгорілося велике повстання в Києві. У тому ж році київський князь Володимир Мономах разом із представниками знаті виробив новий юридичний збірник, відомий під назвою “Статут Володимира Мономаха”. Володимир Мономах пішов на деякі поступки закупам і смердам. Це, зокрема, проявилося у тому, що обмежувалися лихварські проценти (рєзи). Статут Володимира Мономаха встановлює принципи сімейного, спадкового і опікунського права. В ньому є великий розділ, присвячений кримінальному та процесуальному праву.

До пам'яток права доби Київської Русі відноситься й “Повчання дітям” Володимира Мономаха, де він виступав проти зловживання владою урядовців, наказував синам самим судити, стежити, щоб “а ні худий смерд, а ні вбога удовиця” не були скривджені. Він виступав проти смертної кари, заповідаючи: “не вбивайте а ні невинного, а ні винного”, що є документом гуманності, яку сповідували деякі київські князі.

Особливе місце серед пам'яток права посідають князівські грамоти, якими окремі особи або міста одержували певні дарунки чи привілеї.

Важливою рисою судово-адміністративного устрою Київської Русі був поділ судочинства на світське і церковне. Судовою інстанцією були громадські суди, які складалися із сільських старшин, що розглядали незначні справи.

На рішення громадських судів можна було скаржитися до княжих судів. В них засідали або самі князі, або ж посадник чи тіун. Під час княжого судочинства були присутні особи, що брали участь у процесі: “ябетник” – офіційний обвинувач, “метальник”  писар, “істці”  слідчі. Дорадчим голосом в суді користувалися громадські представники  старці.

Для вирішення цивільних справ, зокрема тих, що стосувалися розподілу спадщини, спорів про межу і т.п., князь посилав своїх “отроків” або “дітських”.

Існував також і суд феодала-землевласника. Під його юрисдикцію підпадали холопи, наймити та закупи. У справі холопа рішення суду феодала було остаточним і оскарженню не підлягало. Наймити і закупи користувалися правом оскарження рішення суду феодала у князівському суді.

Церковні суди та їх юрисдикція поширювалася на духовенство і на церковних людей. Суди розглядали справи про злочини проти моралі, порушення церковних законів, двоєженство, розпусту, ворожіння, родинні сварки тощо.

Покарання за “Руською Правдою” м'які: у ній відсутні смертна кара. До кн. Володимира смертної кари зазнавали розбійники. Володимир замінив смертну кару грошовим штрафом, оскільки «боявся гріха», а «військові потреби стали великі, то судові оплати придалися б на зброю і коні». У відповідності з “Руською Правдою” вбивство каралося штрафом, частина якого йшла князеві, а частина  родичам убитого. Злодіїв карали на смерть тільки у виключному випадку: коли їх затримували вночі на місці злочину, або коли він буде чинити опір.