2. Державний та суспільній лад Київської Русі.

В Київській Русі інтенсивно розвивалися феодальні відносини. Але в момент її виникнення і надалі (до кінця XI ст.) в її соціально-економічному ладі зберігалися залишки попереднього родового ладу, що свідчить про ранньофеодальну державу. Серед особливостей, які не дозволяють характеризувати давню Русь як безумовно феодальну, перш за все виділяються такі:

1. Економічну основу держави становили вільні селяни-общинники. Приватне феодальне землеволодіння (вотчина) перебувало в зародку і сформувалося тільки на кінець XI ст. Феодальна рента вилучалася переважно у формі данини.

2. В системі влади відчутною залишалася роль місцевої племінної знаті.

3. Важливу роль в житті країни продовжували відігравати такі форми родоплемінного ладу, як народне ополчення, віче.

4. Відчутними у суспільстві були залишки язичництва.

Для державно-адміністративного устрою Київської Русі був характерним федеративний устрій. Великокнязівська влада мало втручалася у внутрішнє життя приєднаних земель. Їх обов'язок обмежувався сплатою данини, а також участю у військових походах київського князя. Показово, що в період феодальної роздробленості Київська держава розпалася приблизно на такі ж за розмірами і межами територіальні одиниці, з яких вона колись утворилася.

Суспільство поділялося на два основні класи: феодалів та залежне населення. У середині цих класів існували різноманітні верстви (групи). До класу феодалів відносилися: верхівка князівської військової дружини (“княжі мужі”). З їх середовища князь призначав воєвод та урядовців. З XI ст. “княжі мужі” стали називатися боярами. Вони зосереджували у своїх руках земельні наділи, мали свої військові дружини, брали участь в князівських радах, вічі. Верства бояр не була замкненою кастою, до неї міг ввійти будь-хто за заслуги перед князем (державою). Ця верства не відокремлювалася від заможних купців і ремісників, з яких уже з X ст. виходять “старці градські”, “нарочиті мужі”. У зв'язку з послабленням в XIXII ст. князівської влади багато бояр пов'язують свою долю з містом і ведуть боротьбу проти князя. З XII ст. міська верхівка бореться за розширення прав міста, і усі князі, щоб посісти князівський стіл, змушені були укладати “ряд” (договір) з вічем.

Решта населення міста називалася “чернь” або “люди”. У політичному відношенні вони були рівноправними з боярами, купцями і ремісниками, беручи участь у народних зборах (вічі). Проте економічні протиріччя між бідними і заможними верствами міського населення часто закінчувалися вибухом, як це було в Києві (1068, 1113).

До класу феодалів відносилось духовенство, яке поділялося на чорне і біле. Чорне – ченці та черниці (іноді з князів, княгинь, бояр). Біле – попи, диякони, дяки, паламарі, причетники  становило середні та малозабезпечені верстви населення, що перебувало під юрисдикцією церкви. У середовищі білого духовенства виділялося вище, наприклад, єпископи, архімандрити. Прибутки церкви складалися з десятини і пожертвувань людей. З часом монастирі ставали великими землевласниками бо князі заповідали їм села, гроші та пожитки.

Основну масу населення Київської Русі становили вільні селяни (смерди), які володіли землею, худобою, господарськими будівлями тощо. Вони відбували військову повинність в ополченні і сплачували податок. “Руська Правда” охороняла особу та господарство смерда, як і будь-якої вільної людини, але диференціювала за нього покарання. З XII ст. зменшується кількість незалежних смердів.

“Руська Правда” говорить про напівзалежні і повністю залежні категорії населення. До напівзалежних належать закупи – це селяни, які з різних причин втратили господарство, брали позику або сідали на чужій землі і обробляли її за частину врожаю. Будучи вільними, вони втрачали волю через борги. Становище закупа було тяжким, феодал мав право його карати.

Повністю залежними від феодала була челядь або холопи (полоненики, служиві люди, продані, втікачі від феодала, народженні від батьків-холопів). Холоп був позбавлений будь-яких прав. За злочини холопа відповідав пан, і за злочин проти холопа винагороду одержував пан. Холоп не мав власності, він сам був власністю свого пана, хоча й міг отримати волю від пана. Звільнені паном холопи попадали в категорію ізгоїв. В Уставі Володимира перераховано людей, які відносяться до категорії ізгоїв: звільнені холопи, збанкрутілі купці, діти священиків, що не навчилися грамоті. До ізгоїв віднесено синів, які не одержали права власності.

За формою правління Київська Русь була ранньофеодальною монархією. На чолі держави стояв великий князь, при ньому існувала боярська дума. У випадку війни або якихось інших надзвичайних подій скликалося віче, рішення якого спрямовувало діяльність великого князя. У період феодальної роздробленості скликалися з'їзди феодалів.