Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекция2 Максименко Процес.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
205.31 Кб
Скачать

4. Принципи навчання

У структурі навчання у дидактичній літературі виділяють 2 аспекти. Структура навчання за характером діяльності включає 2 взаємозалежних процеси: викладання (діяльність учителя) і учіння (діяльність учня). Навчання – це процес взаємодії учителя і учня, який включає два види діяльності викладання і учіння (научіння – діяльність учителя) – і учіння (пізнавальна діяльність учня). Навчання – це систематична і свідома пізнавальна діяльність по оволодінню ЗУН, в процесі якої розвиваються їх пізнавальні і творчі здібності, формується світогляд. Діяльність викладача включає в себе такі компоненти – цільовий (постановка мети) перед учнями:

  • стимулюючо-мотиваційний – стимулювання процесу до навчання, потреби у пізнавальній діяльності, розвиток мотивів пізнавальної діяльності;

  • змістовий – відбір необхідної інформації;

  • операційно-діяльнісний - виражає процесуальну сутність навчання і реалізується через форми і методи навчання.

  • операційно-діяльнісний підбір (процесуальна сторона навчання) – підбір визначення форм, методів, дидактичних засобів;

  • контрольно-регулювальний – контроль за ходом вирішення учнями завдань забезпечується зворотнім зв’язком, що дає можливість корегувати, регулювати навчальний процес;

  • оцінно результативний – оцінку ЗУН учнів рівня інтелектуального розвитку.

Діяльність учня відбувається в цій же послідовності:

  • усвідомлення і сприйняття мети;

  • мотивація пізнавальної діяльності;

  • процесуальний компонент учіння пов'язаний з закономірностями процесу пізнання і логікою навчального процесу і складається з декількох етапів:

  • сприйняття (безпосереднє - опосередковане);

  • розуміння (усвідомлення, осмислення);

  • запам’ятовування;

  • узагальнення і систематизація;

  • примінення на практиці.

Початкова ланка – сприймання, яке здійснюється з допомогою органів чуття. Сприймається саме явище процесів. Розуміння – це процес проникнення в сутніх явищ і процесів, з’ясування причин, що їх викликають, установленні зв’язків між частинами цілого, між фактами процесами. Розуміння здійснюється через осмислення, яке потребує володіння мислительними операціями аналіз – синтез; абстрагування – конкретизація, порівняння. Розуміння – це шлях до успішного запам’ятовування. Запам’ятовування пов’язане з видами і процесами пам’яті.

Узагальнення – це уявне виділення й об’єднання окремих властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від конкретного до загального.

Систематизація – мисленнєва діяльність у процесі якої знання про об’єкти організовуються в певну систему на основі обраного принципу.

Тут формуються правила, закономірності, закони. Примінення знань на практиці – це критерії, що свідчать про ефективне засвоєння ЗУН. Всі компоненти процесу навчання тісно логічно взаємопов’язані.

У сучасній педагогіці існують різні підходи до характеристики принципів навчання: психологічний, соціаль­ний, методологічний, історико-педагогічний, кібернетичний та ін.

Незважаючи на брак єдності думок учених стосовно кількості і назв принципів навчання, вони виражають в основному один і той самий зміст та одні й ті самі тенденції в розумінні закономірностей навчання. Тому зна­чення цих розбіжностей не слід перебільшувати.

Нижче подано два варіанти системи принципів навчання відповідно до професійної підготовки учнів ПТУ — виробничого навчання.

У першому перевага віддається парним принципам, наприклад, науковості і доступності навчання, наочності навчання і розвитку теоретичного мислення.

У другому варіанті викладу принципів навчання вра­ховано тенденції їх розвитку під впливом реальних змін, що відбуваються у виробництві, вимогах суспільства до освіти, структурі законів і закономірностей навчання. Загальну характеристику принципів доповнюють відомості і конкретні рекомендації щодо зв'язку між прин­ципами і методами навчання, розкриваються особливості цього зв'язку в навчальному процесі.

Перший варіант

Принцип науковості і доступності виробничого навчання передбачає викладання лише теоретичних і практичних положень, усталених в сучасній науці, техніці, технології. Зміст прийомів професійної діяльності повинен відповідати сучасному рівню. Якщо на уроках виробничого навчання використовується застаріла технологія, а на лабораторних заняттях — прилади й апаратура 30— 40-річної давності, то можна з повною підставою констатувати, що в цих ситуаціях вимоги науковості не реалізуються. Відхилення від даного принципу спостерігається подекуди навіть у сучасних програмах виробничого навчання.

Реалізація науковості навчання означає також вибір таких методів, які активізують пізнавальну і творчу діяльність учнів, їх розумові здібності. Важлива нормативна вимога даного принципу полягає ще й у тому, щоб методи навчання за своїм характером наближалися до методів науки. Поширене відхилення від принципу науковості виробничого навчання — використання помил­кових науково-технічних термінів та понять.

Досить типовою для всіх навчальних рівнів є ситуація, коли, незважаючи на дотримання принципу науковості і доступності у змісті освіти, засвоїти навчальний матеріал важко, бо він складний для учнів певного віку, не враховує їхніх здібностей, рівня попередньої професійної та загальноосвітньої підготовки.

У назві принципу реалізовано ідею парності. Справді, важливість принципу науковості за змістом сумнівів не викликає. Отож принцип науковості має поєднуватися з принципом доступності. На жаль, у численних публікаціях, підручниках, навчальних посібниках із загальної і професійної педагогіки і методики викладання ідея науковості і доступності представлена двома автономними принципами. Діалектика ситуації, однак, підказує, що доцільнішим є парний підхід. У назві підходу фігурують, здавалося б, протилежні за змістом поняття (нібито, чим більше науковості, тим матеріал складніший, менш доступний) . Осмислити і засвоїти можна лише те, що від­повідає рівневі розвитку розумових здібностей учня. Наведемо приклад. Досить коректне посилання на принцип науковості і доступності у виробничому навчанні з професій інформатики, обчислювальної техніки. Це стосується насамперед характеру електронних елементів. Відомо, що протягом останніх 50 років громіздкі електронні і газорозрядні прилади (діод, тріод, пентод, тиратрон тощо) було поступово замінено дискретними напівпровідниковими приладами. Нині їх майже повністю замінено інтегральними мікросхемами. Якщо ж майстер виробничого навчання обмежиться лише вправами із застарілими радіоелементами та приладами, то принцип науковості у навчанні не буде витримано навіть тоді, коли доступність навчального матеріалу повністю забезпечується.

Принцип свідомості і творчої активності учнів при керівній ролі майстра виробничого навчання. Практика виробничого навчання у профтехучилищах України свідчить, що на уроках переважає репродуктивна методика: розумова діяльність полягає у запам'ятовуванні певних понять і положень і пасивному виконанні, відтворенні виробничих інструкцій. Нині з усією очевидністю встановлено, що слід орієнтувати майбутнього робітника на свідоме й активне ставлення до своєї праці. На жаль, у сучасній масовій практиці активність майстра виробничого навчання подекуди значно переважає активність учнів. Зрослі вимоги науки, техніки і виробництва можна задовольнити тільки тоді, коли зміст навчання набуває характеру ланцюга завдань (проблем), які треба розв'язати. Реалізації принципу свідомості і творчої активності значною мірою відповідає так зване проблемне навчання, до аналізу якого ми ще повернемося. При аналізі назви даного принципу виникає питання: як поєднати ак­тивність, самостійність учнів, з одного боку, і керівну роль майстра — з другого? Чи немає тут суперечності? Йдеться про складну педагогічну проблему: керівництво майстра повинно мати на меті формування кожного трудового вміння або навички, окремого поняття. їх узагальнення важливо зробити інструментом дальшого пізнання учнями предметів, процесів, явищ навколишнього світу, орієнтації у практичній діяльності.

Великою мірою активність і свідомість учнів реалізуються у пошуковій діяльності, спрямованій на розв'язування навчальної проблемної ситуації. Ця діяльність здійснюється у чотири етапи: 1) виникнення самої проблеми і перших стимулів до її розв'язання; 2) усвідомлення і «прийняття» проблемної ситуації учнем; 3) пошуки відповіді на поставлене самому собі запитання, аналіз умови проблемного завдання, повторення раніше засвоєного, висування гіпотези, її обговорення і перевірка; 4) отримання кінцевого результату, його всебічне обговорення й оцінювання.

У нашому підході проблемне навчання пов'язується з реалізацією дидактичного принципу свідомості і творчої активності. Це судження потребує певного уточнення. Сам по собі цей дидактичний принцип ще не розкриває психологічного змісту активності особистості. Згадаємо хоча б, що можливі такі види активності, як фізична, фізіологічна, розумова, пізнавальна. У проблемному навчанні на перший план висувається психічна, пізнавальна активність.

У назві принципу зафіксовано посилання на творчість учнів. Здійснення нормативів принципу означає необхідність оволодіння учнями професійно-технічних училищ прийомами творчої діяльності в процесі виробничого навчання.

Принцип наочності навчання і розвитку теоретично­го мислення. Цей принцип є ще одним прикладом «парного» підходу. Наочність навчання останнім часом роз­глядається ширше, ніж безпосередньо зорове сприйман­ня, вона включає ще й тактильні (або моторні) елементи. В училищах застосовують різні види наочності, у тому числі натуральний (природний), об'ємний, символічний, графічний, звуковий тощо.

До засобів наочності належать практично всі об'єкти і а знаряддя праці: машини, верстати, апарати, вимі­рювальні прилади, інструменти, матеріали. Широко застосовують площинні та об'ємні зображення предметів і явищ, спеціально створені з метою навчання, а також ви­робничі і природні об'єкти у натуральному або штучному вигляді. Специфічний для виробничого навчання вид на­очності — реальна або навчальна техніко-технологічна документація (креслення, картки, таблиці, графіки, схеми тощо). Схематичне, умовне зображення передає у явищі лише найголовніше, у певній логічній обробці з використанням умовної символіки.

Окрему групу засобів наочності становлять численні інформаційні технічні засоби навчання (навчальний і науково-популярний кінематограф, навчальне телебачення). Проте не слід вважати, що дотримання принципу наочності спирається на судження чим більше наочності, тим краще, тим навчання ефективніше». Надмірне використання демонстрацій заважає формуванню мислення учнів.

Принцип систематичності і послідовності відбиває логіку змісту навчального предмета. Систематичність означає, що засвоєння учнями певної множини фактів, понять, суджень проводиться відповідно до логічного зв'язку і раціональної наступності. Принцип систематичності спирається на важливу характеристику розуму — сис­темність мислення. Систематичність і послідовність про­являються у встановленні доцільних міжпредметних зв'язків, зв'язків між теоретичним і виробничим навчанням, а також між окремими темами і розділами кожного предмета профтехциклу.

Одним з давніх підходів до реалізації принципу систематичності є виконання відомого протягом століть правила навчання — від легкого до важкого, від близького до далекого, від простого до складного, від невідо­мого до відомого. Однак спроба повністю спертися на ці методологічні настанови не приводить до успіху через те, зокрема, що немає чітких критеріїв простого, складного, близького, далекого тощо. Принцип систематичності і послідовності активно втілюється у рамках різноманітних форм планування, тематичного і поурочного.

Принцип урахування індивідуальних особливостей уч­нів передбачає необхідність індивідуального підходу до кожного учня, врахування його здібностей, рівня попередньої підготовки, індивідуального темпу навчання тощо.

Відомо, що важливе завдання профтехучилища — виховання в учнів звички працювати в колективі, підпорядковуючи свої дії його інтересам. Однак при цьому не можна ігнорувати індивідуальних особливостей учнів, рис характеру тощо. Ідеї демократизації нашої освіти, її численних форм і напрямів означають, зокрема, необхідність приділяти більше уваги розвиткові особистостей, індивідуальностей. Одна із значних проблем, що по­стають перед майстром виробничого навчання у навчально-виховному процесі в профтехучилищі, полягає саме У здійсненні індивідуального підходу до учнів.

Ідеться про те, щоб подолати суперечності між колективною навчальною роботою на уроках (у тому числі й на уроках виробничого навчання) та індивідуальним характером формування нових знань і умінь, творчого мислення залежно від розумового і фізичного розвитку учнів, попередньої підготовки, інтересу до навчання, багатьох інших відмінностей. Завдання полягає у такій організації навчальної діяльності учнів на уроках виробничого навчання, при якій значною мірою враховуються індивідуальні особливості учня. На першому етапі навчання в ПТУ майстер повинен отримати належну інформацію про індивідуальні риси учнів не тільки шляхом вивчення документів, педагогічних спостережень, зустрічей з батьками, а й цілеспрямованим вивченням кожного із своїх вихованців. Відомий учений-педагог Ю. К. Бабанський рекомендував з цією метою періодично проводити педагогічні консиліуми, під час яких викладачі профтехучилищ і майстри виробничого навчання за певною програмою обмінюються думками про рівень здібностей учнів, їх попередню підготовку, риси характеру, які впливають на результативність навчання. Таким чином створюється своєрідний банк даних, на основі якого можна скласти певний набір прийомів індивідуалізації виробничого навчання, формування професійних умінь. Ряд таких прийомів, наприклад, використовується під час вступного інструктажу до теми або конкретної роботи. Серед них — виклад навчального матеріалу по частинах, повторний показ складних трудо­вих прийомів з орієнтацією на слабких учнів.

Кілька поширених у практиці виробничого навчання прийомів ґрунтується на розробці і впровадженні таких завдань для самостійного вивчення навчального матеріалу, які диференційовані за ступенем складності (трудності). Це, наприклад, самостійний аналіз учнями різних видів техніко-технологічної документації — креслень, монтажних та принципових електрорадіосхем, інструкцій і технологічних карт. Майстер пропонує сильним уч­ням складніші завдання і, навпаки, вдається до варію­вання контрольних запитань за їх змістом і кількістю, орієнтованих на слабких, середніх і сильних учнів. Звичайно, зміст і методика, організаційні форми виробничо­го навчання повинні бути такими, щоб задовольнити вимоги програми навчання (програми-мінімум).

Поточний інструктаж (про це йтиметься у наступних розділах) за самою природою більше, ніж інші види інструктажу, призначений для реалізації індивідуального підходу до учнів. Переходячи від одного учнівського робочого місця до іншого, майстер кожного разу опиняєть­ся фактично сам на сам з учнем, інакше кажучи, склада­ється класична модель індивідуалізації навчання — ситуація своєрідного репетитора. Нескладні розрахунки свідчать, що тривалість ситуації індивідуального підходу у групі з 25 чоловік не перевищує 10 хвилин за урок. Ефективнішим засобом індивідуалізації вважають різні варіанти письмового інструктування, зокрема інструкційні картки, тексти яких розкривають правила використання виробничих операцій і прийомів, і технологічні картки, які містять вказівки про порядок і способи ви­конання завдань комплексного характеру. Замість звер­нення до майстра учні самостійно знаходять відповіді на запитання, які виникають у них при вивченні певних пунктів письмової інструкції. На жаль, рівень підготовки деяких учнів профтехучилищ такий, що навіть складених з урахуванням усіх педагогічних вимог виробничих інструкцій вони не розуміють. Таким учням майстер повинен приділити найбільше уваги.

Принцип зв'язку теорії з практикою, навчання з життям. Суть цього принципу досить повно розкрито у підручниках і посібниках з педагогіки та окремих методик для загальноосвітньої школи (переважно на прикладах з математики, фізики, трудового навчання, біології, хімії, географії). Щодо профтехучилищ, то зміст даного дидактичного принципу теж не викликає сумнівів. Широким можливостям реалізації цього принципу у профтехучилищах порівняно із загальноосвітньою школою можна навіть віддати перевагу.

Принцип зв'язку теорії з практикою позначається фактично на всіх компонентах навчально-виховної системи. Відповідно до виробничого навчання цей принцип слід уточнити як принцип взаємозв'язку теоретичного і виробничого навчання.

Одним з важливих напрямів реалізації принципу зв'язку теорії з практикою є складання задач виробничого характеру для підручників із загальноосвітніх та спеціальних дисциплін. Змістові і методиці проведення лабораторно-практичних робіт надають такого характеру, щоб вони надійно поєднували теоретичні відомості з практикою. Під час інструктування (передусім вступного) майстер повинен наголосити: робота технічних пристроїв, вузлів машин і апаратів, технологічні процеси ґрунтуються на теоретичних положеннях, і це означає, що по суті, застосування цих положень на практиці.

Структура дидактичних принципів зумовлена структурою законів і закономірностей навчання. Під впливом реальних змін у виробництві, а внаслідок їх — у змісті і методиці професійного навчання дидактичні принципи розвиваються, змінюються або поглиблюються, розширюються (наприклад, принципи наочності, самостійності, активності). Дидактичні принципи в навчанні тісно пов'язані між собою. Тому результативність системи принципів визначається і наявністю їх на певному етапі навчання (чи всі принципи реалізуються на занятті), і подоланням діалектичної суперечності між «парними» принципами (наприклад, науковості та доступності), і функціональною залежністю між ними (підсилення або послаблення одного принципу іншим, скажімо, самостійності та міцності), і ієрархічністю ролі на певному уроці (одні відіграють провідну роль, інші •— службову), і вра­хуванням системних зв'язків окремого принципу з усіма іншими в кожній ланці навчання. Другий варіант

Принцип науковості і доступності виробничого навчання. Принцип науковості потребує введення в зміст навчання науково достовірних знань, що відповідають сучасному станові науки, техніки, технології, а також рівневі розвитку і можливостям учнів. Відбір змісту навчання має ґрунтуватися на всіх принципах і закономірностях дидактики, бо логіка науки і логіка спеціального предмета, що вивчається і відображає її, не тотожні: в них не збігаються ні цілі, ні засоби, ні шляхи реалізації. Доступність навчання передбачає, що складність змісту освіти має зростати поступово, відповідно до пізнавальних можливостей учнів. Діалектична суперечність між принципами науковості і доступності розв'язується так: навчальний матеріал будується з урахуванням сучасного рівня науки, але при цьому він не може бути ні надто легким, ні надто важким (навіть у вищих професійних училищах і коледжах, де навчання здійснюється на високому рівні складності). Зміст навчання треба формувати таким чином, щоб створити умови для постійного успішного подолання труднощів учнями.

У конкретній педагогічній ситуації (в певному ПТУ. курсі, групі) доступність досягається відповідними методами з урахуванням рівня підготовки учнів даної групи до навчання, їх пізнавальних можливостей, загаль­ного розвитку, індивідуальних особливостей. Недостатній рівень підготовки учнів створює важкі умови для навчання. Частина учнів, що вступають до ПТУ, потребують корекції знань і вмінь, щоб успішно подолати бар’єр педагогічної занедбаності, з яким вони приходять після закінчення основної школи. Визначити рівень підготовки учнів можна за допомогою спеціальних тестів. А далі — врахування специфіки контингенту групи допоможе майстру, не знижуючи рівня науковості, обрати оптимальні методи і засоби, що забезпечують засвоєння матеріалу в строки, визначені програмою. Реалізація принципу доступності в поєднанні з усіма іншими прин­ципами — основа сучасного підходу до оптимізації навчання.

Принцип самостійності і активності учнів у навчанні потребує створення умов для виявлення вихованцями пізнавальної самостійності і творчої активності в про­цесі засвоєння знань та застосування їх на практиці.

Самостійна пізнавальна діяльність учнів може бути репродуктивною (виконавчою) або пошуковою (твор­чою). При цьому самостійна діяльність здійснюється під керівництвом майстра, що певною мірою впливає на неї. Активність учнів у навчанні тісно пов'язана з їх са­мостійністю. Обидві ці якості притаманні навчальній діяльності, проте вони виявляються різною мірою. Так, при усному викладі знань майстром (лекції, поясненні, інструктажі) учні виявляють лише мнемонічну активність, тобто намагаються тільки запам'ятати, щоб потім відтворити почуте. Щоб підвищити активність, треба навчати їх не тільки слухати, а й осмислювати матеріал, фіксуючи його у вигляді плану, тез чи конспекту, виділяти головне у змісті, відображаючи його в схемах, алгоритмах дій, опорних конспектах тощо.

Найвищу пізнавальну самостійність і активність учні проявляють у процесі проблемного навчання, коли вони самостійно формулюють проблеми, визначають гіпотези, планують і відшукують способи розв'язання проблем, а знайшовши їх,— аналізують результати. Вершина творчості — створення нового продукту діяльності — раціо­налізаторська пропозиція, винахід і т. ін.

Формуванню вмінь і навичок самостійної активної Діяльності учнів сприяє використання ділових дидактич­них ігор, у ході яких відбувається передача учням таких функцій майстра, як проведення самої гри, облік і кон­троль її результатів тощо.

Принцип наочності базується на законах чуттєвого пізнання світу людиною за допомогою органів зору, слуху, тактильно-рухових засобів (у тому числі й мовно-рухових), нюху і смаку, його названо за найуживанішим (зоровим) принципом наочності. Психологи і педагоги часто твердять, що понад 90 % інформації людина сприй­має зором. Але в процесі навчання з ним зрівнюється слухова і тактильно-рухова інформація (в ПТУ — засоби праці з тренажерами); нюх і смак — теж важливе джерело інформації в деяких галузях виробництва (харчовій, медичній, промисловій тощо). Ще від Я. А. Коменського і К. Д. Ушинського відомо, що чим більше органів чуттів поєднуються в пізнанні, тим воно об'ємніше, глибше і міцніше.

Дослідження сучасних дидактів (Л. В. Занкова, А. І. Зільберштейна, В. І. Євдокимова та ін.) свідчать, що в навчанні потрібно поєднувати будь-яку наочність зі словом.

Однак гіперболізація ролі зорової наочності і спрямування процесу навчання від конкретного (що розумі­лось як синонім наочного) до абстрактного (уявного) негативно впливає на розвиток мислення учнів, засвоєн­ня ними теоретичних знань і формування їхньої творчої самостійності.

Дослідження дидактів і новаторський досвід майстрів-педагогів доводять, що подолання однобічності в реалізації принципу наочності можливе лише завдяки органічному зв'язку його з іншими дидактичними принци­пами: самостійності й активності, науковості та доступ­ності, зв'язку теорії і практики, свідомості і міцності. На будь-якому етапі емпіричних чи теоретичних узагаль­нень наочність може і повинна бути основною або чуттєвою опорою засвоєння знань. Нарешті, слід відмови­тись від думки, що наочність сама по собі, без слова і дії майстра чи учня, може будь-чого навчити.

Системність мислення передбачає розгляд предмета думки у всебічних зв'язках, тому основою системності є поєднання всіх принципів.

Принцип послідовності є одним з провідних поряд з доступністю в процесі корекційного навчання, зокрема на початку І курсу, коли треба швидко створити базу для подальшого успішного оволодіння знаннями.

Принцип свідомості і міцності засвоєння знань, умінь та навичок визначає умови для глибокого осмислення фактів, узагальнень, способів дій, міцного засвоєння основних понять, законів, теорій, формування умінь і навичок на практиці.

На І курсі в багатьох учнів ПТУ слабка чи й зовсім відсутня мотивація учіння і позитивного ставлення до процесу засвоєння знань та набуття вмінь унаслідок втрати віри в свої навчальні можливості ще в школі. Для стимулювання інтересу учнів до учіння доцільно прово­дити пізнавальні і дидактичні ігри, дискусії, створювати ситуації емоційно-моральних переживань, опори на життєвий та навчальний досвід учнів, пізнавальної новизни тощо. З перших днів навчання для таких учнів слід створити атмосферу психологічного комфорту в оцінці їхніх знань.

Важливими способами досягнення міцності знань є виділення головного в матеріалі, концентрація на ньому основної уваги учнів; його осмислення, розкриття змісту явищ; вивчення, запам'ятовування головного як у вигляді схем, формул, так і в розгорнутому вигляді; повторення, узагальнення і систематизація знань.

У забезпеченні свідомості та міцності знань і умінь учнів винятково важливе значення має індивідуальне навчання, яке посідає провідне місце в організації робо­ти під час поточного інструктування і в підготовці учнів з аварійно небезпечним професій (водіння автомашин та іншої техніки, праця на швидкісних верстатах, лініях тощо). Проте не слід абсолютизувати індивідуалізацію на уроках. Адже навіть у, здавалось би, ідеальних умовах поточного інструктажу майстер може протягом 45 хв. заняття приділити одному учневі не більш як півхвилини. Небагато часу може відвести майстер і на індивідуальне навчання в умовах імітування типових аварій та ін. Добрий навчальний ефект дає лише поєднання індивідуального підходу з активною участю учня в груповій, зокрема бригадній, діяльності.

Принцип зв'язку теорії з практикою, навчання з жит­тям стосовно змісту освіти в сучасній професійній школі орієнтує на реалізацію системних зв'язків усіх загальноосвітніх і спеціальних предметів, тобто теоретичного навчання і фахового виробничого. Щодо формування умінь і навичок фахової діяльності учнів, то цей принцип вимагає поряд з розумінням науково обґрунтованих прогресивних технологій також і вміння бачити небажані наслідки виробничої діяльності за певною професією, уміння запобігати їм, а в разі потреби — коригувати ситуацію.

Відповідно система навчання має орієнтуватися на подолання труднощів і корекцію викривлень, а не на ідеально спланований і бездоганно реалізований виробничий процес, хоч він і є метою навчання. Наголошуючи на типових аномаліях і способах їх виправлення, треба

орієнтувати учнів на постійне фахове самовдосконалення, а також підвищувати їх технічний рівень, заохочува­ти прагнення до вивчення передових технологій і нова­цій, нових підходів до праці в ринкових умовах.